Два роки тому в’язням дозволили долучатись до ЗСУ, але уряд досі не узгодив усі процедури для нормальної служби таких бійців

Від травня 2024 року, коли в Україні остаточно ухвалили законодавство для мобілізації до війська в’язнів, з місць утримання стали до служби близько 12 тисяч контрактників, але вони досі стикаються з чималою кількістю проблем через неунормовані процедури, а упередження щодо них існують як всередині підрозділів, так й на рівні системних державних рішень. 

Про це йдеться у дослідженні правозахисної організації “Принцип”.

Ілюстраційне зображення. Фото: AFP

Ще у березні 2022 року президент Володимир Зеленський дозволив спершу підозрюваним та обвинуваченим долучатись до ЗСУ, а згодом поширив цю норму й для тих, хто відбуває покарання. Без ухвалення спеціального закону в 2024 році в Україні зупинили розгляд майже 11 тисяч кримінальних проваджень через мобілізацію фігурантів, але частина аналітиків розглядали такий підхід радше як спосіб ухилення від покарання. 

Після появи ідеї призову в’язнів у Мін’юсті казали, що “не обирають людей на парад”, а щодо згоди ув’язнених висловлювалися так: “Не стоїть питання про те, щоб дозволити засудженим служити в армії, ніхто їх не планує запитувати, принаймні наша така позиція”.

У підсумку, згідно з ухваленим законом, процес має виглядати так: 

• ув’язнений чи ув’язнена подає заяву на проходження служби до установи, де відбуває покарання; 
• проходить медогляд у в’язниці; 
• після ухвалення рішення ТЦК відбувається військово-лікарська комісія, зокрема перевіряють фізіологічно-психічний стан; 
• пакет документів надсилають до суду, який і ухвалює остаточне рішення. 

Також в ув’язнених є можливість долучитись до війська, скориставшись правом на умовно-дострокове звільнення за статтею 81 КК України.

Вид умовно-дострокового звільнення, яким скористались, визначає шлях потрапляння у військо: 

• якщо це відбувається згідно зі статтею 81 ККУ, то людина повертається до цивільного життя та після цього може бути мобілізованою чи підписати контракт, тож цей шлях доступний лише після фактичного відбуття засудженим визначеного законом строку покарання;
• якщо процес відбувається згідно зі спеціальним умовно-достроковим звільненням для проходження військової служби, то людина може вийти, наприклад, за місяць після того, як потрапила у місце позбавлення волі.

Інфографіка “Принцип”

Правозахисники з “Принципу” кажуть, що допуск рекрутерів до установ досі залежить переважно від особистих домовленостей, а не чітких інструкцій, тож чимало опитаних кажуть, що “кожна колонія — це окреме королівство”. Дослідники дізнались як про випадки примусу до підписання контрактів, так й про випадки, коли адміністрації перешкоджали роботі рекрутерів. Останнє може траплятись, наприклад, якщо на дохідному виробництві при установі працює той, хто замислюється про підпис контракту. 

Також люди, які виявляли непокору адміністрації та перебувають в конфлікті з нею, лишаються фактично з мінімальними шансами потрапити на службу, кажуть автори дослідження. 

“…ми на колонію заїжджаємо, в нас є дозвіл по локаціях ходити: це промка, столова, жилка — там, де вони живуть. А нас адміністрації в деяких тюрмах просто обмежують. Ну, в якому плані, закривають, саджають десь в бібліотеці й приводять до нас тих, хто їм не потрібен. А такі, що бажають служити, їх ховають, і ми потім узнаємо пізніше, бо вони на гарячу лінію в рекрутинг-центр наш телефонують або рідні-близькі заявки залишають”, – наводять у “Принципі” як приклад розповідь одного з рекрутерів Олексія. 

Ті, хто звільнився за спеціальним УДЗ, стикаються зі складнощами на різних етапах: від потрапляння у підрозділи, до поранення, коли “подальша доля визначається не так формальними правилами й гарантіями, як конкретними людьми та випадковими контекстами”. У цьому зв’язку рекомендують створити служби комплексного супроводу, які б допомагали адаптуватись до нових умов, адже наразі цим зайняті переважно небайдужі командири та волонтери.  

Правозахисники звертають увагу також на умови контракту, наприклад, що є можливість служити лише на бойових посадах, але немає можливості піти на відпочинок по здоров’ю чи після полону. 

Окремо розповіли про те, що у підрозділах, де служать колишні в’язні, змушені враховувати неформальні статуси, щоб уникнути конфліктів. Водночас це може призводити до порушень, наприклад, фізичних покарань, принижень тощо.

“В багатьох бригадах командування намагається унеможливити існування тюремних “понятій” та будує взаємодію між колишніми ув’язненими на принципах рівності й поваги. З іншого боку, існують батальйони, які, навпаки, вбудовують “поняття” в систему дисципліни спеціалізованих батальйонів та фактично перетворюють підрозділи, де служать ці військові, на “другу зону”, — кажуть дослідники.

Правозахисники підготували низку рекомендацій для урядовців, щоб покращити умови служби, зокрема: 

• унормувати поховання з почестями службовців із непогашеними судимостями;
• продовжити терміни надання соціального патронажу для військовослужбовців, які звільнились за спеціальним УДЗ;
• ввести обовʼязкові служби супроводу на рівні батальйонів для спеціалізованих підрозділів;
• долучити до супроводу військовослужбовців громадські організації, які опікуються такими питаннями;
• покращити інформування про гарантії та права під час та після закінчення служби.

Автори дослідження, підсумовуючи, кажуть, що звільнення з в’язниці до війська не можна розглядати лише як інструмент поповнення армії, бо це складне соціальне явище з довготривалими наслідками для усього суспільства.

Нагадаємо, що Україна входить до десятка європейських країн з найбільшою кількістю тих, хто перебуває в місцях позбавлення волі. У середньому 125 ув’язнених припадають на 100 тисяч населення, що є вищим за середній показник у Європі – 106 в’язнів на 100 тисяч населення. 

Тисячі засуджених перебувають за ґратами через різницю з європейськими нормами щодо зберігання наркотиків. Нині це намагаються виправити, тож уряд затвердив до 2030 року нову наркополітику.