Воєнні злочини: чому ініційовані Шмигалем зміни до Кримінального кодексу лише віддалять правосуддя

Попри дев’ятий рік війни на території України на законодавчому рівні все ще тривають дискусії щодо того, чи потрібні зміни до Кримінального кодексу України стосовно найтяжчих міжнародних злочинів. Із 2014 року в Криму та на Донбасі фіксували факти скоєння воєнних злочинів, правова кваліфікація яких була обмеженою бланкетною і Вид норм права з погляду рівня визначеності їхнього змісту. Диспозиції бланкетних норм не встановлюють певних правил поведінки, а передбачають існування інших норм, розміщених навіть в інших нормативних актах, у яких сформульовані конкретні правила поведінки. статтею 438 Кримінального кодексу України про “порушення правил і звичаїв війни”. Після 24 лютого 2022 року масштаби скоєних злочинів лише збільшились, а можливості правоохоронних органів України з погляду правової кваліфікації діянь залишилися незмінними.

Питання гармонізації Кримінального кодексу з міжнародним правом можна було б розв’язати давно. Адже ще 20 травня 2021 року Верховна Рада ухвалила в цілому Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації норм міжнародного кримінального та гуманітарного права” (№ 2689). 7 червня минулого року закон скерували на підпис президенту Зеленському, проте до цього часу новин про статус цього документа немає попри численні заклики правозахисних організацій підписати цей законопроєкт, востаннє – після звірств російської армії в Бучі.

Утім, 10 місяців указаний закон лежить без підпису президента на Банковій, натомість Кабмін вніс до парламенту інший законопроєкт №7290, який багато в чому копіює попередній, однак містить і критичні відмінності, що суттєво погіршать здійснення ефективного правосуддя щодо найтяжчих міжнародних злочинів в Україні. 

Текст закону №2689 став компромісним рішенням, заснованим на практиці міжнародного права та можливостях національної системи правосуддя України стосовно притягнення до відповідальності за найтяжчі злочини. У його розробленні брали участь представники правоохоронних органів та органів правосуддя України, правозахисних організацій, міжнародні експерти з міжнародного кримінального права. Дискусійними питаннями залишалися положення щодо універсальної юрисдикції, командної відповідальності, формулювання злочину агресії. Ці ж аспекти залишилися проблемними й до цього часу.

На противагу до тексту закону №2689 15 квітня 2022 року у Верховній Раді України зареєстрували законопроєкт “Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України” (№7290). У пояснювальній записці до тексту наголошують на міжнародному збройному конфлікті на території України та масових порушеннях міжнародного права, які наразі вчиняє Російська Федерація. 

Текст законопроєкту №7290 відрізняється від тексту закону №2689 у критичних положеннях щодо проблемних питань. Нижче деталізую ці відмінності й поясню, чому вони є негативними. 

• Проєкт №7290 не містить положень, які стосуються можливості притягнення до відповідальності осіб за скоєння воєнних злочинів у межах командної відповідальності. Ця концепція є основною в міжнародному кримінальному праві, яка дозволяє досліджувати діяння військових командирів та цивільних начальників у межах відповідальності за найтяжчі міжнародні діяння. Важливо наголосити, що цей концепт не застосовується до загальнокримінальних злочинів, проте без його запровадження неможливо буде говорити про повноцінне та ефективне правосуддя в Україні щодо наслідків збройного конфлікту.
• Запропонована проєктом стаття 422-2 КК України як альтернатива командної відповідальності не охоплює особливостей притягнення до відповідальності військових командирів та цивільних начальників за скоєні найтяжчі міжнародні злочини. Вона натомість створює підставу для їхньої відповідальності як окремого складу злочину, який не повною мірою охоплює командну відповідальність, а стосується лише їхньої бездіяльності. Подібний підхід унеможливлює притягнення таких осіб до відповідальності за найтяжчі міжнародні злочини.
• Формулювання запропонованої статті 436 КК України не охоплює ситуації збройного конфлікту міжнародного характеру. Водночас досить широкою категорією є “публічні заклики”, яка не дає правової визначеності тому, які саме дії особи підпадатимуть під кваліфікацію цієї статті.
• Формулювання статті 437 КК України знову ж закріплює необмежений потенційний склад суб’єктів цього кримінального правопорушення, як і закріплено в чинному формулюванні. Такий підхід суперечить міжнародному праву та положенням Римського статуту Міжнародного кримінального суду. Практика міжнародних кримінальних трибуналів, зокрема Нюрнберзького та судових процесів після ІІ Світової війни, встановлює, що рядові військовослужбовці не можуть відповідати за злочин агресії через обмеженість можливостей власного впливу на дії держави та формування політики щодо вчинення акту агресії. Саме ця позиція була закладена в Кампальських поправках до Римського статуту Міжнародного кримінального суду. Натомість поточна практика українського правосуддя закріплює можливість притягнення будь-яких осіб до відповідальності за ведення агресивної війни. Цей же підхід підтримує і зазначений проєкт закону, ймовірно, для того, щоб уникнути звільнення від кримінальної відповідальності осіб, які вже були засуджені за статтею 437 КК України.
• Розподіл воєнних злочинів, який пропонує проєкт, аналогічний тим категоріям, які закріплено в тексті закону №2689, за своїм змістом.
• З тексту проєкту №7290 вилучено положення, які стосуються можливості запровадження в Україні інституту універсальної юрисдикції. Це, зокрема, стосується норм щодо можливостей притягнення до відповідальності в Україні іноземців, які скоїли найтяжчі міжнародні злочини поза територією України. У такому разі Україна обмежує свої можливості для співпраці з іншими країнами в питаннях міжнародного правосуддя.

Текст законопроєкту №7290 є великим кроком назад та нівелюванням багаторічної роботи професійної юридичної спільноти з метою створення ефективної законодавчої бази в України для притягнення до відповідальності осіб за найтяжчі міжнародні злочини. Вилучення дискусійних питань з тексту залишає нерозв’язаними ті проблеми, які виникають з ними на практиці здійснення правосуддя в Україні. Цей текст більше схожий на компроміс між поточною практикою та положеннями міжнародного права, водночас на практиці не надає дієвих інструментів для здійснення ефективного правосуддя.   

До того ж запропоновані проєктом зміни до КПК України не мають суттєвого значення для забезпечення ефективного розслідування найтяжчих міжнародних злочинів в Україні. 

Текст пропонує внести зміни щодо нумерації нових статей КК України в положеннях процесуального кодексу, в яких вони вказуються. Натомість такий підхід не розв’язує проблеми в практиці роботи правоохоронних органів та органів правосуддя України, які стосуються строків досудового розслідування, особливостей збору доказів, проведення процесуальних дій, що мають значення для забезпечення ефективності їхньої роботи. Без внесення відповідних положень до КПК України, зміни до КК України є недостатніми та суттєво не вплинуть на спроможність України здійснювати кримінальне переслідування за найтяжчі міжнародні злочини.

Надія Волкова, Ukrainian Legal Advisory Group