“Занурити в темряву”: як російські пропагандисти допомагають довести воєнні злочини РФ в Україні

Дата: 16 Вересня 2022 Автор: Онисія Синюк
A+ A- Підписатися

Кремлівським пропагандистам можна подякувати за незмінну стабільність у демонстрації схибленого розуміння прописних істин, яке існує в умах як пересічного росіянина, так і представників влади, які виробляють та впроваджують державну політику. Наприклад, заяви про умисне знищення цивільної інфраструктури з метою занурення всього населення в темряву.

Те, що ці думки безперешкодно та безперервно транслюються на головному державному каналі країни, спрощує доведення того, що саме з таких міркувань і діє пересічний солдат, командир та начальник командира. Тобто спрощує доведення воєнних злочинів Росії проти України та порушення міжнародного гуманітарного права.

“А на Україні що, немає цивільної інфраструктури? АЕС, ЛЕП, вузлів? Інфраструктури, знищення якої може вивести з ладу цю ворожу для нас державу швидко, легко та надовго. І мене питають, чому ми цього не робимо?” – звертається на початку цього тижня до присутніх на програмі “60 хвилин” “експертів” ведуча Маргарита Симонян.

“Ну, ми давно до цього закликаємо. Як на мене, вже час жесті”, – підхоплює інший пропагандист Володимир Соловйов.

Вже в наступному випуску програми від 14 вересня запрошений військовий експерт Ігор Коротченко заявляє, що напади на критичну інфраструктуру “треба посилювати, щоб регіон за регіоном, район за районом, Україна тонула в темряві”. “До грудня 20 мільйонів жителів України повинні втекти на Захід, до Євросоюзу. Це наша мета і завдання, яке ми повинні виконати”, – озвучує “експерт” тезу, яка недвозначно демонструє наміри порушити міжнародне право. 

А представник Московського державного університету Андрій Сидоров у випуску “Вечір з Володимиром Соловйовим” від 11 вересня принагідно пояснює, що “всі ті міжнародні конвенції не мають значення”. “Правила війни, згідно з конвенціями, мають рекомендаційний характер: не здійснювати напад на “певні об’єкти”, якщо можливо. Але це вже неможливо”, – каже він.

Утім, пану з Московського університету варто таки в конвенції заглянути, тому що жодна творча інтерпретація не змінить їхньої суті. І порушення цих далеко не рекомендаційних норм означатиме дуже реальну за це відповідальність.

Сутність міжнародного гуманітарного права унікальна і не всім симпатична. Як можуть існувати правила війни, якщо війна – це погано? Якщо ми говоримо, що агресія – це злочин, а суперечки потрібно вирішувати мирним шляхом? Але ми ще не навчилися зупиняти війни у всіх випадках, тому необхідність в правилах, які спрямовані на мінімізацію жертв та страждань серед цивільного населення, а також і серед військових, необхідні. Найважливіше – не дати злочинцям уникнути відповідальності, як за початок агресії, так і за те, як ця агресія розвивалася далі.

Для другого і потрібне міжнародне гуманітарне право, що тримається на балансі гуманітарних міркувань та військової необхідності. Напад, спрямований на цивільних осіб та цивільні об’єкти, апріорі заборонений. З цього правила немає винятків – доки цивільний об’єкт використовується як такий, ніякої законної причини здійснювати на нього напад бути не може. Додаткові правила вступають в дію тоді, коли цивільний об’єкт використовується у воєнних цілях. Але й тут не все так просто: є конкретні критерії, щоб не допустити зловживання такою аргументацією. Тому, що головна ціль міжнародного гуманітарного права – захистити цивільне населення від наслідків воєнних дій, а міркування щодо успіху воєнних операцій враховується тому, що ігнорувати їх, намагаючись покласти зобов’язання на воюючі сторони, неможливо.

Напад на будь-який об’єкт повинен пояснюватися військовою необхідністю, тобто тим, що його руйнування чи знищення надасть військову перевагу. Але вирішити, що перевага буде і тиснути відразу на кнопку, теж не можна. Далі потрібно оцінити, чи такий напад відповідає й іншим принципам міжнародного гуманітарного права:

  • напад здійснюється з розрізненням військових та цивільних цілей;
  • військова перевага, якої можна досягти цим нападом, пропорційна шкоді, яку такий напад завдасть цивільним об’єктам та цивільному населенню.

Навіть, якщо планується напад на військовий об’єкт, але на ньому присутні цивільні або ж він знаходиться в радіусі ураження цивільних осіб чи об’єктів, необхідно оцінити, наскільки військова перевага, яку дасть такий напад, пропорційна шкоді, що буде завдана у разі його здійснення.

Жоден напад не може бути спрямований на поширення страху серед цивільного населення і не повинен завдавати надмірних страждань як цивільним, так і військовим – з цього принципу і випливає заборона певних видів зброї та озброєння, що завдають надмірних пошкоджень або страждань (наприклад, хімічна та біологічна зброя, експансивні кулі й т. д.).

Останні атаки Росії на цивільну інфраструктуру, які знеструмили та затопили міста, попередні обстріли продовольчих складів, ангарів, засіяних полів порушують всі принципи здійснення нападів. До того ж через свою важливість напади на об’єкти критичної інфраструктури – це окреме порушення через неспівмірну шкоду, яку вони завдають цивільному населенню.

Стаття 54 Додаткового протоколу I до Женевських конвенцій присвячена захисту об’єктів, необхідних для виживання цивільного населення, і пункт 2 передбачає, що заборонено піддавати нападу або знищувати, виводити або доводити до непридатності об’єкти, необхідні для виживання цивільного населення, такі як запаси харчових продуктів, сільськогосподарські райони, що виробляють продовольство, посіви, худобу, споруди для забезпечення питною водою й запаси останньої, а також іригаційні споруди спеціально з метою не допустити використання їх цивільним населенням або супротивною стороною як засобу підтримання існування, незалежно від мотивів, з метою викликати голод серед цивільних осіб, примусити їх до виїзду або з якої-небудь іншої причини.

Це положення є, по суті, продовженням першого пункту, який передбачає заборону використання голоду як методу ведення війни з детальнішим поясненням, які дії можуть кваліфікуватися як такі, що порушують цю заборону і становлять воєнний злочин. 

Перелік об’єктів, що вважаються невід’ємними для виживання цивільного населення, який міститься в статті, не є вичерпним, саме тому застосовується формулювання “такі як”. Всі об’єкти, які забезпечують доступ до їжі та питної води, є невід’ємними для виживання. Більше того, спираючись на статтю 69 цього ж протоколу, до переліку також можна додати медикаменти, одяг, постільну білизну та засоби притулку.

Щодо цієї заборони передбачені два винятки, коли напад на такі об’єкти може вважатися обґрунтованим:

  • такі об’єкти використовуються виключно для підтримання збройних сил – тобто можуть вважатися воєнними цілями;
  • такі об’єкти використовуються для прямої підтримки воєнних дій, за умови, що в результаті дій проти цих об’єктів цивільне населення не залишиться без достатньої кількості продовольства або води, що викличе голод або примусить до виїзду.

Очевидно, що під жоден з винятків напади Росії на критичну інфраструктуру не підпадають, та й ніхто і не намагається на них посилатися – вони напряму заявляють, що ціллю є створення умов, непридатних для виживання цивільного населення на цих територіях. Настільки хрестоматійні приклади порушення міжнародного гуманітарного права знайти важко, але Росія, як завжди, впоралась.

Коли здатності здобути військову перевагу на полі бою немає, его тішиться псуванням життя мирних людей. І це питання не порушення окремих норм міжнародного гуманітарного права, а самої його суті. Воєнні злочини не супроводжують російську воєнну машину, а є її самоціллю. І поки росіяни обирають, як позиції в меню, які положення Женевських конвенцій порушити, ми будемо фіксувати кожен злочин, і в яку ціну він їм обійдеться.

Онисія Синюкправова аналітикиня Центру прав людини ZMINA

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: