Чому закон про заборону Московського патріархату не працюватиме і як зробити краще

Дата: 31 Березня 2022 Автор: Дмитро Горєвой
A+ A- Підписатися

Безумовно, законопроєкт про заборону в Україні Російської православної церкви (раніше Української православної церкви Московського патріархату. — Ред.) отримає широку підтримку серед українців, особливо в патріотичному плані. Бо він про “шашкою помахати й показати дулю москалям”.

Проте є реальні побоювання, чи взагалі він зможе функціонувати. І тут виникає питання — навіщо нам закони, які не діятимуть?

Загаданий проєкт закону викликає занепокоєння через спробу повністю заборонити велику релігійну організацію — велику структуру, що представлена різними людьми. Безумовно, всередині її існує проросійська група впливу, яка має зв’язки з Москвою, Кремлем, ФСБ РФ тощо. Водночас там є люди, яких у політтехнологічній думці називають “болото без сталої ідентичності”. Проте в цій організації є й доволі проукраїнські елементи, україномовні, вони підтримують Україну проти РФ у війні, волонтерять. І водночас в силу релігійної, церковної пропаганди перебувають в складі Московського патріархату. Але це не означає, що вони є колаборантами. 

Гребти їх усіх, умовно кажучи, під одну гребінку, на мою думку, некоректно. РПЦ — велика кількість, щонайменше пів мільйона людей: священники, віряни. Навіщо нам ці пів мільйона зараз оголошувати внутрішніми ворогами? 

На мою думку, має працювати не колективна відповідальність, а персональна. Якщо людина порушила чинне законодавство України, і є докази цього, її повинні засудити відповідно до чинного законодавства. Якщо ні —  то ні. 

Загальна мета цього законопроєкту зрозуміла: ситуацію, яка склалася з РПЦ в Україні, треба розв’язувати. Через неї росіяни ведуть підривну роботу. Проте не вважаю, що треба забороняти всю цю організацію разом. Росія користується, може, 5–10% її потужностей, а ми зараз вдаримо по всіх її членах, провокуючи внутрішню нестабільність.

До того ж, навіть якщо закон ухвалять, діяльність РПЦ заборонять, а в якомусь селі виконувати його відмовляться, віряни не розійдуться. Що робити? Хто має за цим слідкувати? СБУ? Зараз їм ще додати роботи по 10–12 тисячах парафій по всій Україні? У них роботи вистачає й так.

Ухвалювати закон, який не працюватиме, немає сенсу. Вважаю, що мають діяти більш витончені інструменти: крім персональної відповідальності, наприклад, можна позбавити відповідні парафії знижки на газ. Це буде стимул визначитися, чи вони й надалі залишатимуться з МП, чи розриватимуть зв’язки. Або скасувати пільги на земельний податок. Скасувати договори оренди, бо частина парафій МП в Україні користується історичною, культурною спадщиною, зокрема. Це реальні механізми впливу, й не потрібно для цього ухвалювати нові закони.

Наприклад, щодо Києво-Печерської лаври, це взагалі легко зробити. Щонайменше вони порушили договори оренди, будуючи нові споруди в буферній зоні ЮНЕСКО. А якщо згадати, як священники лаври ставилися до коронавірусних обмежень з 2020 року, перетворивши її на осередок розповсюдження інфекції, можна було б говорити про ліквідацію цієї конкретної релігійної організації.

Тобто я вважаю, що держава має діяти більш витончено. Працювати, але своїх цілей досягати без зворотної негативної реакції. Згадайте, 2019 року в Україні ухвалили закон про перейменування УПЦ МП на РПЦ. Він нічого не дав, вони його не виконали. Вже тоді ми побачили, що, по-перше, вони готові з легкістю не виконувати закони, а по-друге, це їх навіть якось згуртовує.

Можемо зараз отримати таку ж реакцію знов. Вважаю, що ми маємо діяти:

а) точково;

б) досягати цілей без вірогідності стикнутися з внутрішнім опором.

Дмитро Горєвой, релігієзнавець

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: