З дітьми на роботу, або Чому я пишаюсь Оксаною Майбородою

Дата: 03 Березня 2021 Автор: Ірина Виртосу
A+ A- Підписатися

Кілька днів тому рівненську депутатку Оксану Майбороду зацькували в коментарях під фото за те, що вона на публічний захід прийшла з дворічною дочкою. Фото депутатки з дитиною виклав у фейсбуку її колега-депутат Зураб Кантарія. Нещодавно я писала у своїй статті про жінок у політиці як нову нормальність, що Оксану Майбороду всіляко підтримують її колеги і це гарний приклад зміни політичного обличчя в країні. І ось уже кілька днів наштовхуюся на печерну мову ворожнечі щодо жінки-депутатки, що вона “посміла взяти на роботу із собою дитину”. Паралельно у фейсбуці розгорнувся флешмоб #дитинунароботу на її підтримку.

Тож сьогодні і я хочу висловити Оксані Майбороді слова подяки за її публічність. За її сміливість бути депутаткою, бути мамою, що працює, бути лідеркою.

США, 2017 рік. Сенаторка від Іллінойсу Теммі Дакворт – перша сенаторка США, яка стала матір’ю під час свого перебування на посаді. Саме вона стала ініціаторкою того, щоб жінки-сенаторки США могли бути присутніми в залі засідань зі своїми немовлятами під час голосування, а також годувати грудьми під час обговорення законопроєктів.

Австралія, 2017 рік. На захист свого права працювати в парламенті з дитиною виступила сенаторка Ларіса Вотерс, коли годувала свою двомісячну дочку під час голосування. Передумовою до цього був скандал ще у 2015 році з міністеркою Кейлі О’Дваєр, коли їй радили зціджувати молоко для дитини й не переривати своєї роботи. Як наслідок, був ухвалений офіційний дозвіл на грудне вигодовування в парламенті Австралії.

Нова Зеландія, 2018 рік. Прем’єр-міністерка країни Джасінда Ардерн стала першою очільницею держави, яка народила, перебуваючи на посаді, і за два місяці повернулася до виконання своїх обов’язків. Вона також є однією з державних лідерок, яка відвідала засідання Генасамблеї ООН з немовлям. Її чоловік був поруч, щоб доглядати за дитиною.

Італія, 2018 рік. Папа Римський Франциск у Сікстинській капелі звернувся до матерів, що вони можуть годувати немовлят грудьми, якщо ті голодні…

І таких історій чимало. Бо це абсолютно нормально: бути жінкою, політикинею, матір’ю чи бути одночасно мамою, що працює, і депутаткою. Для мене найперше – це важлива підтримка всіх матерів. Усіх матерів, що працюють удома, які часто не можуть до трьох років вирватися з трикутника кухня-пісочниця-магазин. Усіх матерів, що працюють на роботі, які знаходять у собі сили поєднувати роботу та материнство. Усіх матерів, що працюють під час карантину вдома, коли окрім посадових обов’язків додається ще й турбота за дітьми – і все це в закритому просторі 24 години на добу. Без вихідних і відпусток.

І ці мами мене свого часу надихнули не полишати своєї улюбленої роботи, залишатись у публічному просторі й наважуватися виходити в цей простір зі своєю дочкою.

У пологовому будинку я ще розшифровувала інтерв’ю з громадською активісткою Ларисою Кобелянською, коли в мене з’явилися потуги. Бо здогадувалася, що після народження донечки часу на розшифровування стане значно менше. А вже за два тижні після пологів опублікували й перший мій матеріал “у декреті”.

У магазині, де були кабінки для перевдягання, я вперше наважилася погодувати свою тримісячну дочку грудьми. І спитала на це дозвіл. Це був, здається, перший і останній дозвіл, який я спитала в публічному місці, щоб погодувати свою дитину. Бо це – природний процес, що дитина хоче їсти, і не завжди можна це спланувати.

Із семимісячною дочкою я відвідувала робочі зустрічі, публічні заходи, вела освітні тренінги, брала участь в акціях, зокрема на підтримку ґендерних квот у політиці. Здебільшого дочка гралася, була в мене на руках, спала, подеколи я її годувала. І так, вона могла заплакати чи вередувати. І це теж нормально для дитини – висловлювати свої емоції, коли спекотно, втомилася, нудно, хоче до батьків. Я намагалася її заспокоїти, або в цьому мені допомагали ті, хто поруч.

Коли доньці був рік, я модерувала сесію з протидії дискримінації у Верховній Раді – захід був присвячений відзначенню 70-річчя Декларації прав людини. Це було знаково: говорити в стінах парламенту про неприпустимість дискримінації, самою бувши мамою з дитиною, яка часто наштовхувалася на фізичні бар’єри в міському просторі та транспорті, на стереотипне бачення ролі жінки та численні непрошені поради щодо виховання своєї дитини.

Тоді нас із колегою та моєю подругою Анною Савчинською, яка також була із шестимісячною дочкою, не пускали у Верховну Раду… охоронці. Вони кілька разів перевіряли нас у списках, робили контрольні дзвінки, а потім кидали в спину слова про нашу “безвідповідальність”.

На моє переконання, Верховна Рада – це якраз місце для батьків з дітьми. Як і Рівненська міськрада. Бо саме тут ухвалюються важливі для українців законопроєкти, ведуться домовленості, підписуються міжнародні угоди – які повинні змінювати наше життя на краще. Зокрема, життя тих коментаторів і коментаторок, які не гребували мовою ворожнечі під фотографією з Оксаною Майбородою.

Якщо нас, мам, що працюють, видно, то значно важче ігнорувати наші права, права наших дітей.

Те саме стосується й інших жінок, до прикладу жінок з інвалідністю, кримських татарок, переселенок з Луганська чи 70-річних жінок, які прагнуть навчатися в університеті.

Нещодавно Україна приєдналася до Партнерства Біарриц, заявивши про готовність підтримувати жіноче лідерство, створювати умови для рівної участі у вихованні дітей матерями і батьками, руйнувати бар’єри – фізичні, інформаційні, бар’єри у спілкуванні через стигматизацію різних людей та стереотипів.

І коли в цьому процесі я спостерігаю посилення дискусії про обов’язковість відпусток для тат з догляду за дітьми – то найперше я читаю великими літерами саме підтримку матерям, які матимуть більше часу на себе, свій відпочинок, свій розвиток, продовження себе в науці, політиці чи військовій сфері.

Також нині в Україні розробляється Національна стратегія з безбар’єрності, в якій, зокрема, мають враховуватися потреби батьків з дітьми, осіб з інвалідністю, молодих жінок у прагненні бути залученими в суспільно-політичні процеси, людей літнього віку.

На сьогодні тривають непрості експертні розмови в громадському середовищі в пошуках тих стратегічних рішень, які мають сприяти руйнуванню тисяч бар’єрів у нашому житті. Зокрема, йдеться і про доступний міський простір, громадський транспорт, впровадження освітніх програм для людей старшого віку, залучення до політичних процесів молоді та жінок зокрема, долання посткарантинної кризи в суспільстві.

Та чи не найголовніше в цьому процесі – це долання стереотипів щодо людей, розбудова відкритого діалогу на будь-якому рівні: від поваги під час оформлення пільг на комунальні послуги, до розуміння, що вчителька, яка користується кріслом колісним, може працювати в загальноосвітній школі, та прийняття мам, що працюють, у публічному просторі. Бо всі ми різні, але рівні у своїх правах.

Звісно, Національна стратегія з безбар’єрності може стати черговим “важливим документом з боку уряду”. Але може стати й тією дорожньою мапою для всіх нас, якщо кожен з нас долучиться до розбудови інклюзивного суспільства, де нам буде безпечно і комфортно.

І щонайменше ми зможемо підтримувати одне одного й долати внутрішні страхи та стереотипи щодо інших людей, які не схожі на нас. Або такими видаються на перший погляд. І це теж “працюючі мами в декреті”.

…Зізнаюся чесно, я змогла продовжувати себе в професії, зростати кар’єрно, поєднувати материнство з роботою не тільки завдяки моїм наполегливості й бажанню працювати журналісткою, прагненню бути фінансово незалежною та приймати самостійні рішення щодо себе та своєї дитини. У цьому мене всіляко підтримував мій чоловік і близькі.

Та чи не найголовніше – у професійному середовищі я всюди зустрічала лише теплу дружню допомогу. Причому як з боку жінок, так і чоловіків. І ця підтримка – велика, без застережень – надзвичайно важлива. Ти не витрачаєш сил на те, щоб доводити, що біле – це біле. Ти можеш бути ефективною в роботі й залишатися поруч з дитиною. І це не про відсутність садочка чи коштів на няню.

Це про потребу бути видимою, бути почутою, бути корисною суспільству навіть тоді, коли ти – мама.

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: