Якби не було геноциду кримськотатарського народу 1944 року, не було б і тимчасової окупації Криму

Дата: 23 Травня 2023 Автор: Мартін-Олександр Кислий
A+ A- Підписатися

У День геноциду кримськотатарського народу істориків часто запитують про цифри. Але дуже важко виміряти ними людське горе. Ще важче порівнювати…

Як можна порівняти горе матері, яка втратила своїх дітей, з горем дитини, яка загубилася десь на залізничній станції? Неможливо порівняти з горем батька, який повернувся з війни й не знайшов своєї родини?

Обшуки помешкань кримських татар на світанку, їхнє переслідування з початку тимчасової окупації Криму 2014 року стали болючим нагадуванням подій іншої весни – 1944 року. Окупація Кримського півострова призвела до ретравматизації кримськотатарської спільноти. Тепер народжена у 90-х роках молодь чудово зрозуміла, про що були історії їхніх бабусь та дідусів.

Страх повторної депортації був неймовірно великий.

Депортація кримськотатарського народу була одним з наймасовіших злочинів радянського режиму. Це не було переслідуванням окремої групи чи соціального класу, це була тотальна депортація.

Для Радянського Союзу найголовніше було стерти всі сліди існування цього народу, починаючи з архітектурних форм у Криму та завершуючи енциклопедіями й мапами.

Американські дослідники Радянського Союзу в 1950 роках писали, що не бачать цього народу. Вони робили висновок, що радянська влада його знищила, як нацисти євреїв під час Голокосту. Лише в 1970 роках вдалося почути голос кримських татар з ідеєю про повернення.

І кримським татарам вдалося повернутися, попри все. На відміну від інших народів, які вигадали собі в Радянському Союзі батьківщини, асимілювалися та розчинилися. Кримські татари збереглися, крізь час несли пам’ять про дім і спромоглися повернутися додому. 

Мене запитували, якими є наслідки депортації кримських татар. Але ж це ж очевидно, що 2014 рік є наслідком 1944 року. Якби не було виселення цілого народу, повної демографічної зміни складу півострова, не було б і 2014 року. 

Я підтримую ідею, яка з’явилася кілька років тому, що 18 травня має бути не лише Днем геноциду кримськотатарського народу, а й Днем солідарності.

Я пам’ятаю, як на початку нульових я прийшов у свою школу в Сімферополі й цього дня на уроці були лише хлопці.

 
– А де дівчата? – запитав я у своїх однокласників.
– А ти що, не знаєш? 18 травня ж, татари будуть різати дівчат, – почув я у відповідь.
 
Я неймовірно тішуся, що наші уявлення докорінно змінилися. Хоча й болісно, що змінилися лише вони після 2014 року внаслідок окупації Криму.
Солідарність – вкрай важлива. Це відчуття болі іншого здатне не тільки об’єднати, а й створити пам’ять про минуле та наші сподівання про майбутнє.
Навесні минулого року зі зрозумілих причин і обставин не було врочистостей та заходів до 18 травня. Та я пам’ятаю малюнок художника Андрія Єрмоленко у фейсбуку, на якому зображено Крим як пляму крові з надписом “З Криму все почалося, Кримом все й закінчиться”. Ця картинка мала також три роки – 1944, 2014 і 2022-й.
 
 
Дуже важливо тримати в голові й пам’ятати про цю спадковість, про ці наслідки, про нашу відповідальність цього дня та про те, що ми можемо закласти основи для наших майбутніх звершень.
 
Промова історика Мартіна-Олександра Кислого в Червоній залі Центрального залізничного вокзалу Києва в День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу, 18 травня 2023 року
Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter