Чому переговори про припинення вогню мають включати питання свободи пересування

На тлі обговорень “мирного врегулювання” війни українські правозахисники вимагають внесення гуманітарних питань жителів тимчасово окупованих територій (ТОТ) до порядку денного переговорів, попереджаючи про ризики подальших репресій та порушень прав людини на цій території. 28 березня Коаліція організацій, що займаються захистом прав постраждалих внаслідок збройної агресії росіян проти України, провела дискусію з міжнародними партнерами щодо перспектив для жителів окупованих територій України в контексті мирних перемовин.

ZMINA публікує промову головної координаторки громадської організації “Донбас SOS” Віолети Артемчук, яка наполягає на включенні у переговорний процес питання свободи пересування. 

Гаряча лінія Донбас SOS отримує звернення від громадян стосовно виїзду та в’їзду на підконтрольну територію України ще з 2014 року, коли діяла система з п’яти контрольно-пропускних пунктів в’їзду-виїзду (КПВВ), що забезпечували пряме сполучення між окупованими територіями Донецької та Луганською областями з підконтрольною уряду Україні територією. Це питання завжди було досить важливим для людей і воно часом очолювало список з-поміж інших тем у зверненнях громадян. 

Окрім можливості відвідувати родичів та отримувати соціальні послуги, ці візити для громадян з окупованих територій були також способом зануритися в атмосферу своєї країни. 

Тоді уряд запроваджував спрощену процедуру для вступу абітурієнтів до українських навчальних закладів. Існували певні переваги та бонуси від держави України для людей, які виїжджали з окупації. 

Цю інформацію можна було знайти на офіційних вебсторінках відповідних міністерств та в засобах масової інформації. Проте російська окупаційна влада поступово зачищала інформаційний простір на ТОТ і люди не могли вільно отримувати інформацію. Для цього їм потрібно було переглядати вебсайти із анонімайзерами на кшталт VPN.

Саме тому поїздки на підконтрольну уряду України територію відігравали важливу роль, адже громадяни могли дізнатися про ситуацію в країні та відчути атмосферу своєї Батьківщини. Люди з окупації приїжджали на підконтрольні території для вирішення своїх питань, вони так чи інакше проводили тут певний час. 

За цей період вони дізнавалися багато нового, навіть того, що не входило до сфери їхніх безпосередніх інтересів. Далі люди розповідали рідним, друзям, знайомим, сусідам у неформальному спілкуванні про те, що вони дізналися. 

Українська держава, прагнучи продемонструвати свою увагу до цих громадян, досить добре облаштовувала контрольно-пропускні пункти. Там з’являлися відділення банків, ЦНАПи, відділення Укрпошти та Нової пошти, була можливість зробити щеплення від COVID-19. Ці КПВВ ставали своєрідними центрами, де громадяни з окупації могли отримати необхідні послуги та побачити позитивну картину життя на підконтрольній уряду України території, про що вони потім могли розповісти іншим.

З 2014 року ми спостерігаємо, що кожен позитивний крок України викликав реакцію з боку Росії. Я впевнена, що російська сторона розуміла вплив цих неформальних комунікацій. У відповідь на кожну ініціативу України, спрямовану на підтримку зв’язку з мешканцями окупованих територій, Росія традиційно вживала заходи із закриття КПВВ.

Під час вступної кампаній 2019 року до українських університетів, куди абітурієнти з ТОТ могли вступати за спрощеною процедурою, Росія посилила перевірки молоді на КПВВ. Вони знали про вступну кампанію і цілеспрямовано ускладнювали виїзд з окупації. 

З початком пандемії COVID-19 окупаційна влада запровадила, на мою думку, непропорційно жорсткі обмеження, залишивши лише два КПВВ – по одному в Донецькій та Луганській областях замість попередніх п’яти.

Після повномасштабного вторгнення шляхів виїзду з окупації та в’їзду в Україну стало ще менше, проте кількість звернень на нашу гарячу лінію щодо виїзду з окупованих територій не зменшилася.

Зв’язки між людьми перериваються, причому в обох напрямках. Стає важко як в’їхати в Україну, так і повернутися до своїх домівок на окупованих територіях. Мене особливо турбує саме розрив цих зв’язків, як в інформаційному плані, так і в плані комунікації. Зараз ми отримуємо повідомлення з окупованих територій лише в письмовому вигляді, а не у вигляді телефонних дзвінків як це було раніше, адже це стало неможливим.

Cвобода пересування між українськими територіями має бути одним із ключових пунктів у порядку денному під час переговорів. 

Віолети Артемчук, головна координаторка громадської організації “Донбас SOS”