Тихе волонтерство
Зазвичай близько сьомої ранку, за будь-якої погоди – чи то мороз, чи спека, у дощ і в сніг – пані Ганна відчиняє важкі двері Будинку культури. Сюди приходить найпершою, найчастіше – йде остання. У холі на височенній стійці натягнута сітка-основа, на яку вплітаються смужки цупкої тканини. Кілька днів – і маскувальна сітка готова.
Я розглядаю незавершену різнокольорову сітку. Пані Ганна, щоб дотягнутися до краю основи, стає на шкільну парту. Розповідаючи про себе, ні на хвилину не припиняє роботу. У її вправних руках плететься найкраще мереживо в світі. Можливо, саме ця маскувальна сітка порятує комусь життя в окопах від уламків дронів…
Мелітопольчанка Ганна Бут тимчасово проживає на Київщині, в селі Шубівка, що неподалік від Кагарлика. Перше, що зробила, коли переїхала сюди, почала шукати місце, де могла б плести. Спробувала навіть це робити на подвірʼї свого тимчасового дому, але якогось дня в сітках заплутався їжачок.
За сприяння мерії міста Кагарлик їй виділили приміщення. Також допоміг місцевий фермер, і за кілька годин зробили стійку. Першу сітку пані Ганна сплела сама.
Фото з фейсбук-сторінки Ганни БутГанна Бут – викладачка біології й екології, а також німецької мови Мелітопольського фахового коледжу Таврійського державного агротехнологічного університету. Має чимало освітянських нагород, зокрема, звання “Заслужений працівник освіти України”, президентську відзнаку “Національна легенда України”, увійшла в десятку фіналістів освітньої національної премії Global Teacher Prize Ukraine у 2021 році.
Про свої відзнаки говорить не охоче – більше про хлопців і дівчат на фронті. Каже, що там немає “своїх” і “не своїх”. Хто до неї звернувся, тому й намагається допомогти.
…У приміщенні зимно. Двері на вулицю затуляє стара ковдра, щоб хоч трохи втримати тепло. Ще поки дають світло – волонтерський центр так-сяк прогрівається від обігрівачів. Пані Ганна встигає зігріти чайник води. Тут і смаколики до чаю. Тільки часу на чаювання нема. Усе поспіхом-поспіхом. Ганна Бут каже, що черга на сітки тільки росте. Через те, що бракує людей, – в неї ані вихідних, ані свят. А в ті дні, коли її запрошують на якусь подію в Київ абощо, жінка сама не своя. Хоч від утоми ледь не падає, та не дозволяє собі пропустити бодай день. Від щоденного плетіння – біль у спині й колінах, нерідко – паморочиться в голові, та справу не полишає.
Таких, як пані Ганна, я називаю “тихими волонтерами”. Це жінки й чоловіки, які живуть поміж нас, вони не носять орденів на грудях, не роздають в соціальних мережах коментарі та поради, як кому жити. Але щодня роблять те, що мусять.
Розпитую більше. Ганна Бут свою першу сітку сплела в 2015 році в Мелітополі. До неї звернулася її випускниця Вікторія В’юник, яка почувши про мобілізацію ще під час АТО, пішла доброволицею на захист батьківщини. Викладачка з теплотою каже, що Вікторія нещодавно народила синочка:
“Вікторія, швачка за фахом, попросила про допомогу. А я ж біолог. Усе знаю про сітки. Маскування – адаптація тварин, щоб хижаки їх не вбили. Зараз ми плетемо для окремого полку, а це фортифікаційні споруди, мости… І ось у таких кольорах – цегляний, сірий, білий, – сітка маскується під глину, землю, будівельне сміття. Накриваєш такою сіткою техніку – і ворог її не помічає. Таких сіток потрібно тридцять, але сьогодні ми можемо відправити тільки одинадцять…”.
Бракує людських рук. Бувають дні, що жінка плете сама. У кращі дні назбирується гурт до 5-7 осіб.
“Приходять одні й ті самі люди. І мені нема, ким їх замінити. Це і Галина Павлівна 76 років, наша сусідка Лідія Михайлівна, їй 60 років, її сестра – 65-річна Тетяна Михайлівна. Ось Григорій Семенович – йому 70 років. Ще заходить Тетяна Володимирівна. Хлопчина Захар постійно допомагає різати спанбонд, коли з учнями місцевої гімназії, коли із сусідом Сергієм…”, – ділиться пані Ганна і додає:
“Село – чимале, тут працює школа, бібліотека, є велике фермерське господарство. А… людей на волонтерці немає. Мабуть, тому, що не втрачали дім, як його втратила я”.
Я відчуваю жорсткість у словах волонтерки. Та за цією позірною міцністю ховається багато болю.
Ганна Бут – вихованка чернівецької школи-інтернату. Знає, що таке опинитися сам-на-сам із великим світом без підтримки. І коли викладала в Мелітопольському професійному аграрному ліцеї (“По-старому, це ПТУ, де здебільшого навчаються вихованці інтернатів” – наголошує пані Ганна), то опікувалася учнями, як старша сестра.
“У тому ліцеї ми готували трактористів – і вони автоматично стали танкістами. Колишні автослюсарі сьогодні на евак-машинах вивозять поранених… Вони в 2021 році отримали дипломи й одразу пішли в армію, а потім лишилися на війні. Де вони мають брати гроші на сітки? А тих, що виділяє ЗСУ, – зовсім мало. Якщо ви озирнетеся на стіни, то побачите прапори від хлопців. Тут більше двадцяти чотирьох бригад…”, – розповідає жінка.
Обпалених війною воїнів пані Ганна ніжно називає… “мої зайці”: “Ну, бо вони просять, щоб ми їм відправили сухарики, бо люблять ними хрумати в окопах…”.
Більше 10 років Ганна Бут волонтерить всупереч обставинам. Це і знайти кошти на спанбонд та основу, і роздобути промокод на безкоштовну доставку, і організувати місцевих водіїв і водійок, щоб сітки й пакунки доправити на пошту. На матеріали донатять небайдужі люди: як приватні особи, так і бізнес.
Та найважче – організувати людей власне плести. Тож ті, хто приєднуються, є надзвичайною підтримкою.
Пані Ганна згадує волонтерські пункти, які за її прикладом організувалися в сусідніх селах Тернівка, Ліщинка, Бурти: “Низько уклоняюся кожній жіночці, яка там плете”.
Спільними силами вони передають на фронт не тільки сітки. Дістають усе, що просять. Недавно на Сумщину поїхали ковдри, подушки. Були ще навушники, шини, дрони…
“Я навіть не знаю назв тієї техніки, але з небайдужими людьми вдається закривати запити. А ось до мене звернувся хлопець, якому треба було тепле взуття 46 розміру. І таки знайшли!”, – пані Ганна переконана, що тільки спільними зусиллями можна перемогти ворога, і додає:
“Коли руки зайняті, розуму ніколи блукати… А ще я отримую листи від хлопців, у яких стільки вдячності. Мені пишуть, що наші посилки їх тримають, не дають зупинитися. І їхні слова зміцнюють мою віру в те, що ми робимо. Ці сітки стримують ворога“.
Ірина Виртосу, журналістка
Цей матеріал підтримав Освітній дім прав людини – Чернігів у межах проєкту “Сила захисників прав людини: захист, підтримка та соціальна згуртованість у воєнний час” за фінансування Посольства Королівства Нідерландів в Україні.
Погляди, висловлені в цьому матеріалі, є виключно позицією авторки та можуть не відповідати офіційній позиції Посольства Королівства Нідерландів чи Освітнього дому прав людини – Чернігів
