Рух у бік кораблетрощі, або Чому саботаж судової реформи не вигідний самим суддям

Дата: 23 Вересня 2021 Автор: Михайло Жернаков
A+ A- Підписатися

Корабель вже другої судової реформи президента Володимира Зеленського летить на скелі. Що ж. Про наслідки для Зеленського і для країни вже говорили не раз – тут усе зрозуміло. Набагато цікавіше – про наслідки для самих суддів.

Суддям чомусь постійно здається, що саботаж судової реформи в їхніх інтересах. Вони цим нібито захищають себе і своїх колег від можливих негативних наслідків – декларувань, перевірок, переатестацій, звільнень.

Але історія свідчить, що все це точно до навпаки.

Кожен раз, коли судді саботували якийсь варіант реформи, вона обов’язково поверталася. Причому в посиленому і радикалізованому варіанті. І від того ніхто з суддів точно не вигравав. Точніше, вигравали одиниці, причому за рахунок переважної більшості.

Але все по порядку. Давайте пригадаємо.

Спроба номер 1.

Перші реальні спроби очистити судову владу почалися після Революції гідності.

Тоді стало відомо, що судді масово під тиском адміністрації президента Януковича забороняли мирні зібрання, кидали активістів за ґрати за пару шин в багажнику і всіляко порушували права людей. З’ясувалося, що тиск здійснювали через голів судів і Вищу раду юстиції, яка могла в будь-який момент будь-якого суддю звільнити.

Після втечі Януковича і його адміністрації законом “Про відновлення довіри до судової влади” членів ВРЮ і всіх голів судів звільнили з посад, для перевірки зловживань суддів Майдану створили ТСК, а всім суддям надали небачену раніше свободу – обирати собі голів судів самостійно.

Ідею реформи можна було описати як “звільнимо судову владу від злочинного ярма”.

Але до великого здивування всієї країни ярмо судді скидати не захотіли. Протягом буквально двох тижнів після набрання законом сили судді 80% судів обрали тих самих голів, які роками тиснули на них і поширювали корупційні практики. Також судді спочатку надовго заблокували роботу ТСК, а потім за допомогою інших “фахівців у сфері права” обрали фактично таку саму політично залежну ВРЮ, як і раніше, а вона в результаті переважну більшість справ “суддів Майдану” й поховала.

Якби тоді судова влада віддала з десяток найгірших своїх представників і сказала, бодай на словах, що засуджує жахливе безправ’я, яке чинилося під час Майдану, на цьому реформа й зупинилася б.

Але судді вирішили показати всій країні, що “не кидають своїх”. Цим же миттєво з ними проасоціювалися і перенесли гнів народу з окремих представників на всю систему.

Країною прокотилася хвиля “сміттєвих люстрацій”. А п’ятому президентові Петру Порошенку не залишалося нічого, окрім оголосити про “рішуче очищення суддівського корпусу” і подати відповідний законопроєкт.

Спроба номер 2.

Закон Порошенка “Про забезпечення права на справедливий суд” містив мало цікавого, окрім запровадження “первинного кваліфікаційного оцінювання”, або якщо простіше – переатестації всіх без винятку суддів.

Від саботажу попереднього етапу виграли судді Майдану і їхні ляльководи, але наслідки в результаті довелося розсьорбувати всій системі.

Але й тут судді вирішили, що можуть переграти історію. Тодішня Рада суддів і її голова Валентина Симоненко кілька місяців не погоджували порядок кваліфікаційного оцінювання (звучить знайомо,  правда?), поки не спливли строки для оцінювання її і її колег в Верховному Суді України.

А згодом Вища кваліфікаційна комісія суддів, яка складалася на дві третини з самих суддів, звела на пси і решту оцінювання, в результаті якого було звільнено аж 0,6% суддів, які його проходили.

Під час Спроби номер 3 разом із конституційним змінами ліквідували вже сам Верховний Суд України. А замість досить комфортного оцінювання його суддям довелося або йти в відставку, або проходити конкурс до нового ВСУ, з Громадською радою доброчесності, максимальною публічністю і всіма відповідними наслідками.

Пройшли, до речі, також далеко не всі – хіба сама пані Симоненко і ще купка вмілих пристосуванців. Верховний Суд так і не став новим (нереформовані ВККС і ВРП протягнули туди практично всю стару судову мафію), але суддям в цілому від того легше не стало.

Петру Порошенку провалена реформа коштувала президентства, тож Спробу номер 4 вже робив Володимир Зеленський.

2019 року ВР приймає закон 193-ІХ, який мав на меті очистити вже ВККС і ВРП. Але остання збила закон на злеті, а Конституційний Суд згодом добив.

Тепер судова мафія добиває Спробу номер 5, яка містила дієві інструменти очистки самої корумпованої ВРП і блокує реформу КСУ.

А решта судової системи, за невеликими винятками, плескає в долоні.

Чому радіємо, шановні? Невже тенденція незрозуміла? У вас є уявлення, чим цей саботаж закінчиться конкретно для вас?

Я не знаю, що саме хоче для себе виторгувати в цьому процесі пан Моніч (Богдан Моніч – голова Ради суддів України), та мені й нецікаво. Конкретно його дії буде можливість оцінити в майбутньому і не раз. Але решті подальша ескалація для чого?

Але знаєте, мені не шкода. Бо решта системи щонайменше не протидіє і дає цьому статися вже восьмий рік. А значить, теж підлягає заміні.

Насправді такому розвитку подій я навіть радий.

Так, це додатковий час. Але цього разу це чергове підвищення ставок, а значить, можливість для справді всеосяжної реформи, про яку і я, і колеги з сектору мріємо давно.

Іронічно, що всі передумови для цього створила сама судова влада.

В недієвості напів мір тепер упевнені всі, запит на реформу в суспільстві ще більше актуалізувався, а міжнародні організації, які інакше б відстоювали участь суддів у процесі, переконалися, що ніяке це не суддівське самоврядування, а купка дрібних шахраїв і портновських пуделів. І залучати її до будь-якого серйозного процесу – собі дорожче.

Це все дає чудові аргументи викинути будь-яке “суддівське самоврядування” не тільки з процесу реформи, а й з правової системи держави надовго.

Залишилося ще, щоб страшно новий Верховний Суд на чолі з його головою Валентиною Данішевською звернувся до КСУ зі скаргою про “неконституційність” реформи, причому чим більшою кількістю присутніх на пленумі – тим краще.

І відразу колекціонера годинників по 50 000 доларів, елітних квартир і фігуранта кількох кримінальних справ Богдана Львова нехай виберуть головою, теж бажано одноголосно. А то є в деяких учасників процесу все ще хибне уявлення про те, що ВСУ дико реформований і нічого там змінювати не треба.

Вперед, судді! Ставайте рушіями рішучих змін.

P.S. Є, втім, одна річ, яка мене непокоїть досить сильно. Сценарій з “рішучою і остаточною реформою” також не гарантований. І так само, як Пола Атріда не полишають мари неминучого джихаду, мені не дають спокою картини дуже можливого масштабного насильства, яке обов’язково станеться, якщо реформа таки не встигне за хвилею народного гніву після чергової Врадіївки.

Я ніколи не був прибічником насильницьких дій і вважаю цей сценарій згубним для країни в цілому. Але імовірність його, на жаль, зовсім не нульова.

Михайло Жернаков, голова правління Фундації DEJURE

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: