Злочини є, а відповідальності немає: парламент робить крок для припинення безкарності за кримінальну гомофобію

Дата: 22 Квітня 2020 Автор: Святослав Шеремет
A+ A- Підписатися

Коли на вулиці нам раптом трапляються відкриті каналізаційні люки, що відбувається? Правильно: ми обурюємось, бо ж хтось із нас раптом може в них грюкнутися. От із нашим законодавством те саме. У ньому є дірки, я б сказав – провалля, які нагадують оті незадраєні шахти каналізації, і через такі законодавчі “чорні дірки” регулярно хтось із нас страждає: вчора я, завтра ви.

Україна, на відміну від наших євроатлантичних партнерів та всупереч підходам ОБСЄ, донині не визнає злочинів на ґрунті гомофобії та трансфобії. Як у тій радянській приказці Фаїни Раневської, яка казала, що ж*па є, а слова – офіційно немає. Тому коли чергова людина стає жертвою злочину на ґрунті гомофобії чи трансфобії, то поліція та слідство можуть хіба що поспівчувати. Для них немає жодного правового значення, що на тебе накинулися на вулиці саме тому, що ти гей (мотив ненависті), а не тому, що хотіли тебе пограбувати (мотив корисливості).

Протягом 2019 року правозахисними організаціями задокументовано 369 випадків протиправних дій, учинених на ґрунті гомофобії чи трансфобії та/або для дискримінації людей з-поміж ЛГБТ. Це багато чи мало? Дуже мало для тих, кого це оминуло, і дуже багато для кожного, кого це зачепило.

Виходить, у нашому житті ці злочини є, я б сказав – буяють пишним чорним цвітом, а сядь пошукай їх у кримінальному кодексі – немає там їх. Від радянських часів ми успадкували лише три ознаки, за якими визнаємо злочини на ґрунті ненависті, – це расова, національна та релігійна ознака. Все! Інших ознак для слідства й суду “не існує”. Тому коли одні “національно свідомі” хлопці підпалюють табір ромів – це таки злочин на ґрунті ненависті, а коли інші, не менш свідомі парубки підпалюють столичний кінотеатр “Жовтень” з ненависті до гей-кіно, яке там демонструється, то це просто хуліганство.

Ці дірки в законодавстві треба було залатати ще років 20 тому, коли радянський кримінальний кодекс змінювали на національно орієнтований український. Але так вийшло, що “національної орієнтації” в ньому бракує: злочини, властиві нашому українському суспільству, в кодексі відсутні.

У спробах залатати ці законодавчі провалля питання наші міністерства та сотні безіменних нардепів роками демонстрували нам, тобто суспільству, повну політичну імпотенцію, sorry – безпорадність, бо нічого не могли, а здебільшого й не хотіли вдіяти. Тому законопроєкт 3316 Ольги Василевської-Смаглюк – це мужній, правильний та без перебільшення знаковий законодавчий крок. Давно вже час погодити законодавче поле з дійсністю, яка нас оточує.

Цей проєкт закону – меседж для зловмисників. Плануєш злочин на ґрунті гомофобії чи трансфобії – готуйся до суворішої відповідальності! Доводиш людину до самогубства з ненависті до ЛГБТ – відповідатимеш за це за статтею 120 КК України! Нападаєш на лесбійок, геїв, трансґендерних людей саме тому, що вони ЛГБТ, завдаєш їм тілесних ушкоджень або, не дай боже, заподіюєш смерть – готуйся до ще суворішого покарання, на це є статті 121, 122, 115. Вчиняєш побої щодо власної дитини, “вибиваючи” з неї небажану сексуальну орієнтацію, або катуєш її морально – за тобою плакатиме стаття 126. Реально погрожуєш убивством геям, лесбійкам, трансґендерним людям – будь ласка, стаття 129. Зриваєш проведення тренінгу для журналістів з питань сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності – тримай статтю 293! Провокуєш масові заворушення на протидію Маршу рівності – ось тобі стаття 294.

Друзі, це – ідеологічно правильний законопроєкт, але я б згрішив проти совісті, якби не сказав, що він має вади. Авторка законопроєкту дала своєму дітищу сміливу назву – “Щодо протидії злочинам на ґрунті ненависті за ознаками сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності”. Проте неправильно випинати саме сексуальну орієнтацію та ґендерну ідентичність (СОҐІ) так, ніби інших підстав для ненависті не існує.

Тут і зараз я пропоную розлогіше, або, як тепер кажуть, інклюзивне, формулювання, а саме – говорити про злочини, скоєні “з мотивів расової, національної або релігійної нетерпимості або на ґрунті нетерпимості, ворожнечі чи ненависті за ознаками кольору шкіри, сексуальної орієнтації, ґендерної ідентичності, інвалідності, мови або політичних переконань, а також з мотивів самостійного вчинення правосуддя (в порядку самосуду)”. Ось такий перелік, як на мене, найкраще відповідатиме національним особливостям злочинів подібного штибу. Переконаний у потребі доопрацьовувати законопроєкт Василевської-Смаглюк або внести альтернативний силами її зацікавлених колег-депутатів, які готові негайно підхопити цю гарячу тему.

Я сам не прихильник репресивних заходів, але це та ситуація, коли відсутність запобіжника призводить до жертв. Тому новий закон із запобігання злочинам на ґрунті ненависті, якщо буде ухвалений, виконуватиме приблизно ту саму роль, яку відведено табличці “Не влізай, уб’є!” на електрощитових. Тобто не чіпай, щоби самому не постраждати.

Святослав Шеремет, координатор з політики та законодавства Національного ЧСЧ-консорціуму #MSM_PRO, лідер Гей-Форуму України.

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: