Поліцейський: “Чого ти переживаєш за оголені фотки? Це ж можливість зробити кар’єру!”

Дата: 22 Листопада 2016 Автор: Антоніна Карташева
A+ A- Підписатися

Кілька днів тому я постраждала від інтернет-шантажу. Невідомий викрав з особистих повідомлень мої відверті фото та вимагав у мене та мого хлопця по 1000 грн, інакше – увечері ці фото викладе в Інтернет.

Утім, прибулі за моїм викликом патрульні поліцейські відмовили мене писати заяву, аргументувавши тим, що без адреси злочинця вони його все одно не знайдуть. І взагалі треба звертатися в кіберполіцію: “Ну тоді це – не наша справа, звертайтеся в кіберполіцію. Але в них сьогодні вихідний і завтра теж”.

Завдяки приятелю, який займається IT-технологіями, розсилка моїх фотографій не відбулася і їх не оприлюднили.

Через день я все ж пішла до відділку та вирішила писати заяву. Заяву подавала за місцем реєстрації у Солом’янському УП ГУНП у місті Києві. З собою – паспорт. А ще група підтримки – мій хлопець і журналіст. Однак, як виявилося, їх… не пропустили до кабінетів, аргументуючи, що тільки я в цій ситуації потерпіла – тому тільки мені й можна пройти.

Зареєструвалася на пропускному пункті і зустрілася з поліцейським, який приймав мою заяву.

Записувати нашу розмову на диктофон мені заборонили, аргументуючи внутрішнім розпорядком. Хоча цей внутрішній документ так і не змогли показати. Прізвище поліцейського я не розчула, а телефонний запис довелося стерти…

Прізвище, ім’я, адреса, проблема з якою прийшла – з таких питань почалося моє знайомство з процедурою подачі заяв. Однак, дізнавшись про мою ситуацію, поліцейський почав сміятися, глузувати і, повторюючи досвід своїх колег, розповідати про безрезультатність моєї заяви.

“Таких ситуацій знаєш скільки? У нас ще купа заяв про дрібні крадіжки. То що, нам все треба розслідувати, в той час, коли є вбивства і масштабні злочини?” – прокоментував поліцейський.

Він одразу перейшов на “ти”. Здивувалася я, та відступати і не думала. Я напишу, хай зареєструють, а далі побачимо – вирішила для себе.

Дізнавшись, що я навчаюся на журналіста, поліцейський додав:

“Чому ти так переживаєш, що фотки всі побачать, це ж твоя можливість побудувати кар’єру”.

Утім я думаю інакше. Цей вислів поліцейського вважаю образливими. Він принижує мою гідність, адже я в силах побудувати кар’єру іншим способом. І навіть після моїх обурливих поглядів він продовжував “жартувати”.

“А чому хлопець з тобою прийшов? Видалили всі фото, то йому сумно, що тепер нема на що дивитися?” – додав він.

А мені було не смішно. Ця людина – державний працівник. Хіба так повинні поводити себе поліцейські, люди професії, від якої всі чекають допомоги, так само як від лікарів, юристів тощо.  

Виявилося, замість допомоги від поліцейських можна чекати тільки жарти, які смішними здаються лише їм самим?

Заяву я написала. Мені дали номер телефону, за яким наступного дня я мала дізнатися, чи зареєстрували заяву та хто нею буде займатися. Наступного дня її таки зареєстрували…

КОМЕНТАР ЮРИСТА

Олександр Бурмагін, медіаюрист Інституту розвитку регіональної преси

Справді, у відділку “за турнікетом” діє спеціальний, пропускний режим. Це обумовлено тим, що відкритий доступ для будь-кого може зашкодити, в тому числі слідчим діям. Наприклад, якщо люди помилково будуть потрапляти в кімнати допитів.

Також, це питання безпеки співробітників МВС і забезпечення охорони зброї, утримання осіб, які знаходяться під вартою тощо. Відповідно передбачено спеціальний, дозвільний порядок пропуску осіб до будівель. Крім спеціальних посадових осіб, яким гарантовано законодавством безперешкодний доступ. Наприклад, Уповноваженому Верховної Ради з прав людини. 

Однак будь-які інструкції, що стосуються реалізації прав і свобод людини, мають бути зареєстровані в Мін’юсті й бути опублікованими. 

Іншими словами – внутрішніми вони можуть бути як предмет регулювання, але не обмеження в доступі до них суспільства (ч. 5 статті 9 Закону України “Про національну поліцію”).

Якщо оцінювати дії поліцейського – то в жодному разі він не мав права так поводити себе.

Читаємо в тому ж таки Законі України “Про національну поліцію”. Відповідно до статті 18 про основні обов’язки поліцейський зобов’язаний “професійно виконувати свої службові обов’язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов’язків, наказів керівництва; поважати і не порушувати прав і свобод людини…”.

Відповідно до статті 64 про присягу працівника поліції: “Особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту:

“Я, (прізвище, ім’я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов’язки”.

Відповідно до статті 77, поліцейський звільняється зі служби в поліції через службову невідповідність та у зв’язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України.

А саме: “…Серед осіб рядового і начальницького складу обов’язком є поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим…”.

Тож якщо перекладати із мови закону на більш зрозумілу, то треба таку бездіяльність і хамство, яка була проявлена до потерпілої дівчини, оскаржувати у керівництва для прийняття рішення про застосування дисциплінарних стягнень до таких поліцейських. Це порушення і правил етики, і обов’язків, які покладено на співробітника Дисциплінарним статутом ОВС.

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: