Перший крок до розшуку зниклих безвісти
Ми вже звикли до щоденної сумної “військової” статистики: загиблі, поранені, кількість обстрілів, види зброї. Серед цієї вже, на жаль, буденної інформації з фронту ви навряд почуєте про тих цивільних, які зникли безвісти під час військових дій. Україна не збирає інформацію та не веде загальну статистику щодо цього. Натомість різні державні й недержавні установи мають власні показники.
За даними Міжнародного Комітету Червоного Хреста (МКЧХ), за весь час конфлікту з обох сторін зникло понад 1500 осіб. Також залишаються близько тисячі неідентифікованих тіл – людей, які вже поховані або досі перебувають у моргах. При цьому близько 50% безвісти зниклих – військовослужбовці, інша половина – цивільні. 95% становлять чоловіки, середній вік яких близько 40 років.
Навряд чи будь-яка з наведених цифр відображає реальний стан справ. Утім, нам потрібно знати точну цифру. Бо за сухими статистичними даними – людські історії, невтішні сім’ї, батьки, діти.
Важливо, щоби держава збирала цю інформацію окремо від загальної статистики зниклих безвісти. Адже конфлікт не є звичайною побутовою обставиною зникнення, до нього причетна держава. А гарантування безпеки тих, хто проживає в Україні, є її конституційним обов’язком. З іншого боку, війна, яку принесла в наш дім РФ, має свою ціну. Її повинен сплатити агресор.
Навряд чи будь-яка з наведених цифр відображає реальний стан справ.
Цьогоріч у Верховній Раді в першому читанні підтримали законопроект “Про правовий статус осіб, зниклих безвісти”. Його розробили на основі Модельного закону МКЧХ, який містить базові норми, призначені для використання будь-якою державою світу під час розробки відповідного законодавства.
Що змінить закон?
На його основі створять відповідну комісію, яка забезпечуватиме координацію діяльності органів, уповноважених вести облік та розшук осіб, зниклих безвісти у зв’язку з конфліктом, заворушеннями всередині держави або у зв’язку з надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру.
Основне завдання комісії – з’ясувати долю та місцезнаходження зниклих безвісти. До її роботи, крім представників держави, залучать співробітників національних та міжнародних організацій, що безпосередньо займаються розшуком. І це вкрай важливо, позаяк через тимчасову окупацію частина території України є недоступною для представників держорганів, хоча там і працюють громадські організації (в тому числі міжнародні), які можуть мати необхідну інформацію.
Запровадять Єдиний реєстр осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, що дозволить накопичувати та впорядкувати дані, необхідні для ефективного розшуку. Відповідно до міжнародних принципів, інформація про зниклих осіб має розміщуватися у централізованому реєстрі, що дає правильне уявлення щодо масштабів проблеми та допомагає знайти людей. У реєстрі зберуть всю інформацію, необхідну для ідентифікації особи, із забезпеченням захисту чутливих персональних даних.
У законодавстві, зокрема Кримінальному Кодексі, з’явиться поняття “насильницькі зникнення”. Ще у 2015 році Україна ратифікувала Міжнародну конвенцію ООН про захист усіх осіб від насильницьких зникнень. Нею, зокрема, передбачено, що держава зобов’язана вжити заходів, аби таке зникнення кваліфікувалося як правопорушення в кримінальному праві України.
Насильницькі зникнення – це арешт, затримання, викрадення чи позбавлення волі в будь-якій іншій формі представниками держави або особами чи групами осіб, які діють з дозволу, за підтримки чи за згодою держави, з подальшою відмовою визнати факт позбавлення волі або приховування даних про долю чи місцеперебування зниклої особи, внаслідок чого остання позбавлена захисту закону.
Тобто все те, що масово відбувається в Криму з перших днів його окупації. Це практика, яку запровадила РФ для залякування та переслідування цивільного населення. Щонайменше 46 осіб в Криму стали жертвами насильницьких зникнень. Сьогодні, відповідно до норм нашого Кримінального Кодексу, такі злочини кваліфікують як вбивства чи позбавлення волі / викрадення. Але злочин насильницького зникнення, учинений представниками держави, має свій особливий склад, і за умови системності та масовості є злочином проти людяності. Тому нам – державі, стосовно якої здійснена збройна агресія, – важливо правильно кваліфікувати, ретельно документувати та ефективно розслідувати подібні злочини. Без внесення відповідних змін до Кримінального Кодексу це зробити неможливо.
Родичі осіб, що зникли безвісти внаслідок конфлікту, отримуватимуть соціальну допомогу. Вони, зокрема діти, є найбільш вразливою категорією громадян і потребують додаткового захисту. Відтак вони зможуть оформити пенсію через втрату годувальника та отримувати допомогу весь той час, допоки встановлюватимуть місцезнаходження зниклої особи. Наразі така підтримка недоступна: щоб її отримати, необхідно звертатися до суду, який має визнати зниклу особу померлою – для чого, у свою чергу, з моменту зникнення має пройти щонайменше шість місяців. Але важливіше те, що допоки точно не встановлено смерть особи, близькі сподіваються на її повернення додому.
Тож сподіваємось, що завтра Верховна Рада підтримає ухвалення законопроекту “Про правовий статус осіб, зниклих безвісти”. Таким чином держава винесе на порядок денний проблеми тих, хто зник безвісти внаслідок конфлікту, гарантуватиме соціальний захист членам їхніх сімей, а також почне вживати системних заходів для їхнього розшуку.
Альона Луньова, менеджер з адвокації Центру інформації про права людини для “Нового времени“
