“Ось така желепа”, або П’ять причин, чому досі відбуваються п‘яні ДТП

Дата: 13 Липня 2020 Автор: Микола Хавронюк
A+ A- Підписатися

12 липня на Старообухівській трасі під Києвом “мерседес” врізався в “хюндай”, у якому їхала родина з п’ятьох людей. Четверо з них – двоє дорослих та двоє дітей – загинули, 12-річний хлопчик перебуває в реанімації. ЗМІ з посиланням на правоохоронні органи повідомляють, що “мерседесом” у нетверезому стані керував водій Антон Желепа, який 10 років тому став винуватцем аналогічної аварії, де загинула жінка. За це чоловік відбув тюремний термін, вийшов і знову в п’яному вигляді сів за кермо чужого автомобіля.                  

Нижче наведу п’ять причин, через які, на мою думку, подібні рецидиви продовжують відбуватись. А саме: чому українці взагалі дозволяють собі керування транспортним засобом у стані сп’яніння.

1. Низький рівень правової і загальної культури, чому сприяє сама система кримінальної юстиції.

У липні 2019 року Антон Желепа отримав уже третій вирок суду – за умисне легке тілесне ушкодження. Він побив чоловіка, разом із яким планував випити алкоголю і з яким познайомився за 15 хвилин до того. Причиною був “словесний конфлікт на побутовому ґрунті”. Стоячи позаду жертви, Желепа завдав йому удару кулаком у голову, а коли той упав, став бити ногами по тулубу та голові. У суді він свою провину визнав і “щиро розкаявся”. “Покарання” – штраф 1700 гривень.

Кілька разів щодо Желепи складали протоколи про адміністративне правопорушення – щодо хуліганства та насильства в сім’ї. Востаннє на судове засідання Желепа не з’явився. На думку суду, його провину підтверджено матеріалами справи. Однак з огляду на обставини справи та особу правопорушника суд визнав його порушення малозначним і звільнив Желепу від відповідальності, обмежившись усним зауваженням.

2. Десятиліття поблажливого ставлення до п’яниць за кермом: сплати штраф і порушуй далі.

Верховна Рада і президент у червні-липні цього року лише вчергове посприяли цьому, створивши непевну юридичну ситуацію з кримінальною / адміністративною відповідальністю за керування транспортним засобом у стані сп’яніння.

Водночас законодавець ігнорує позитивний досвід інших держав, який не обмежується лише застосуванням покарання. Наприклад, у Німеччині особа, яка була спіймана на керуванні транспортним засобом у стані сп’яніння, зобов’язана не лише тривалий час відвідувати відповідні курси, а й періодично здавати кров на аналізи. Порушення хоча б одного з цих обов’язків позбавляє її можливості в найближчому майбутньому повернути право на керування транспортним засобом. У деяких випадках така особа може також окремо відповідати за невиконання рішення суду.

3. Досить високий загальний рівень алкоголізму і наркоманії в країні на тлі відносно високої кількості автотранспортних засобів, що перебувають у власності людей, зокрема і злісних п’яниць.

Водночас випадки обмеження права керування транспортними засобами цими особами, зокрема в разі виявлення в них таких захворювань, як наркоманія та алкоголізм, є практично поодинокими.

4. Безкарність, про яку всі знають.

Адже третина спійманих залишилися непокараними взагалі, більшість сплатила відносно незначний штраф і лише один із 30 спійманих був позбавлений водійських прав. Чому не покарали?

Адвокати в співпраці із суддями, деякі з яких просто спеціалізуються на виправданні п’яниць, що керують авто, знаходять для цього масу причин:

  • сплив строків накладення стягнення;
  • відсутність свідків; 
  • закінчення дії свідоцтва про державну реєстрацію алкотестера;
  • неповнота відеозапису поліцейських;
  • заява винуватця в суді, що підписав протокол під тиском;
  • водій був п’яним “лише трошки” (0,5–0,7 проміле), а в кодексі є стаття про малозначність;
  • особа працює водієм, а тому це її єдиний спосіб заробітку;
  • особа або член її сім’ї має інвалідність, захворювання, і без авто сім’я не може обійтися.

5. Відсутність належної довіри до поліції, а тому відсутність взаємодії активної громадськості з поліцією.

Кожен міркує так: “Якщо побачу п’яного за кермом, не повідомлятиму поліцію, бо можу і собі гірше зробити”.

Микола Хавронюк, доктор юридичних наук, професор, директор з наукового розвитку Центру політико-правових реформ

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: