Нерви не витримують: чому влада має не підставляти активістів, а говорити з ними
Не так давно ми спостерігали за “жовтими жилетами” і у Франції. Пам’ятаю, як мене болісно вразило ставлення протестувальників до їхньої ж культурної спадщини: під час маніфестацій розмальовували Тріумфальну арку, паркові скульптури в Тюїльрі тощо. Машини й вітрини не так страшно – діло наживне, а тут було незрозуміло, звідки стільки ненависті. Але минуло трохи часу – і жодних слідів погромів не видно. Все спокійно змили й відремонтували. І сім років за моєї пам’яті нікому не давали ні за намальований тег, ні за розбиту шибку, ні навіть за бійку з поліцейськими.
Серед “жовтих жилетів” не було помітних митців. Це були реальні пролетарії, які часто-густо й речення без помилки написати не могли. Але – влада йшла з ними на діалог. Тримала руку на пульсі. Намагалася дійти консенсусу. Терпляче зачищалося все, що погромили les casseurs (окремий рух завзятих вандалів, Києву такого і в страшних снах не снилось, якщо що).
Те, що робиться зараз в Україні, виглядає мені куди гнилішим. Я про справу Сорда і не тільки. Але спершу – про нього.
Отже, що ми маємо.
Людина-ветеран. Ця ж людина – митець. Це значить, що людина має підвищену чутливість до світу, питань справедливості й наруги в принципі. А тепер додайте ПТСР і прикиньте, на що перетворюються нерви.
Що ви зробили для його психологічної реабілітації? А для психологічної реабілітації тисяч інших ветеранів – що?
Додайте сюди ще те, що людина вже півтора року ходить на ваші фейкові засідання до Ріфмастера. Серед ночі, чи коли ви там ще їх призначаєте, ті ваші слухання в дусі “ні кує ні меле”. Скільки-скільки там відсотків матеріалів вивчено по справі Андрія?
В мене теж би здали нерви.
Додайте свіжу справу Стерненка, де “потерпілий” виступає головним свідком, якого блогер викрав з метою отримання 300 грн. Ору. (Здають нерви, знаєте.) Скільки років, кажете, йому світить по цій “справі”?
Свастику намалювали. Ужос. А нічого, що її намалювали вже після відходу протестувальників? І це задокументовано операторами? Не смущає, нє? Груба, груба й некрасива підстава.
А взагалі-то все це змити – і теги, і свастику ацетоном (чи навіть рідиною для зняття лаку, “по-багатому”) не так-то й дорого коштує. Вікна вставити теж. Як платник податків я згодна на ці витрати. Не з вашої ж кишені платиться. А з наших. А ми вже якось потерпимо. Можете навіть штраф впаяти митцеві – це якось логічніше, ніж сім років за бите скло і теги фарбою. От тільки не нийте, ладно?
Бо наші нерви це не витримають.
Навіть якщо Сорд провокатор – він громадянин. А ви – влада, і вам дозволено менше, ніж йому. У нього є право вам тикати факи, а у вас – немає. Навіть у ваших приватних фейсбучиках немає. (Привіт раднику Олексію Арестовичу. Французи б уже давно розбомбили все твоє відомство після такого.) Хто ви такі, щоб так поводитися стосовно власних громадян? Ви вже визначтеся: або ви наглі шмаркачі, і тоді що ви тут робите, або ви влада.
А влада має вийти на діалог із невдоволеними громадянами. Ігнор тут не проходить. Якщо ви, звісно, не ображена тьолочка чи доморощений пікапер. Хто б за вас не голосував на минулих виборах, вони явно не це вибирали.
Ірена Карпа, письменниця, журналістка, громадська діячка
Опубліковано з дозволу авторки, оригінальна публікація тут
