Крим як полігон репресій: усе, що Росія робить на ТОТ, вона випробувала на півострові
Ялта. 25 лютого 2014 рік. Викладачка Кримського гуманітарного університету Ольга Скрипник щойно провела пару для студентів, на якій вивчали історію Другої світової війни. Дзвоник. Дівчата та хлопці зриваються з місць і біжать на перерву, а сама вона виходить у двір університету і бачить машину з російськими номерами, вщерть набиту російськими військовими – без шевронів, але з бойовою зброєю, ділиться Ольга Скрипник спогадами із журналісткою Іриною Виртосу для книги “Кримський альбом: історії правозахисників”.
Корпус Кримського гуманітарного університету розташовувався поруч із санаторієм Чорноморського флоту, який належав Міністерству оборони Росії. Туди й заїхала машина. Тодішня викладачка рушила за нею. Вона спробувала зняти автомобіль та все, що відбувалося навколо, на камеру телефону. Такими стали перші кадри в її довгій роботі з документування порушень прав людини у Криму і так вона стала правозахисницею.
Цими днями Україна згадує, як 12 років тому Москва розгорнула військову операцію незаконного захоплення українського Криму.
Ольга Скрипник залишалася в Криму до 15 березня, а наступного дня через погіршення безпекової ситуації залишила свою домівку і виїхала з півострова.
Під час форуму “КРИМ: дім, за який ми боремось” Ольга Скрипник розповіла про документування злочинів росіян та динаміку порушень прав людини на півострові з початку його тимчасової окупації.
ZMINA публікує її виступ.
Правозахисниця Ольга СкрипникМинуло вже 12 років від початку війни Російської Федерації проти України, але спогади про початок військової операції Москви із захоплення Криму досі яскраві.
Україна розпочала отримувати унікальний досвід документування міжнародних злочинів з 20 лютого 2014 року, коли Росія почала окуповувати півострів. Документування робили ті журналісти та правозахисники, які жили на півострові.
Крім того, у ці дні, попри страшні події на Майдані в Києві [розстріл активістів Євромайдану – Ред.], деякі журналісти та представники міжнародних організацій доїжджали до нас. На півострові було багато людей, які мали значний журналістський та правозахисний досвід. Вони фіксували, зокрема, захоплення українських військових частин та інші злочини. Ці докази потім лягли у низку кримінальних проваджень, які наразі розслідуються національною системою.
Читайте також: Свідчення журналістки та правозахисниці Олени Лисенко про окупацію Криму: “Я боялась, що мене вб’ють, а дитина залишиться сиротою”
Одним з найстрашніших днів того періоду було 3 березня, коли викрали кримського татарина Решата Аметова і він став першою відомою цивільною жертвою окупації Криму.
3 березня 2014 року Решат Аметов закликав пікетувати Раду міністрів Криму. Він вийшов на одиночний протест у Сімферополі і троє людей із так званих “загонів самооборони Криму” відвезли його в невідомому напрямку. 15 березня чоловіка знайшли мертвим зі слідами тортур у селищі Земляничне Білогірського району Автономної Республіки Крим.В Криму тоді організовували багато протестів проти російської окупації. На початковому етапі документування на півострові почалися з викрадення активістів Євромайдану таких, як Андрій Щекун і Анатолій Ковальський.
У перші дні викрадення кримськотатарських та українських активістів виглядало як поодинокі випадки. Утім, вже за тиждень, напередодні псевдореферендуму стало зрозуміло, що це не так. Росія намагалася придушити протестний спротив у брутальний спосіб.
Доля частини безвісти зниклих досі не відома. Звісно, Російська Федерація протягом цих 12 років не провела ефективного розслідування безвісти зниклих громадян України. Розслідування робиться виключно силами України, де ми намагаємося відновити справедливість щодо цих людей.
Потім у травні 2014 року почалися фальсифікації перших кримінальних справ у Криму після затримання Олега Сенцова, Олександра Кольченка, Геннадія Афанасьєва, Олексія Чернія. З цих справ країна-окупант почала розбудову системи політичних переслідувань.
Наступною яскравою політично вмотивованою кримінальною справою була так звана “справа 26 лютого“, за якою тоді ув’язнили Ахтема Чийгоза.
Читайте також: В Україні заочно засудили екссуддю Віктора Можелянського з Криму до 13 років за держзраду
З 2015 року викристалізувалася конкретна політика Росії, спрямована на тотальне придушення будь-якого спротиву, всіх, хто був незгоден [з російською окупацією].
Зокрема, тоді розпочалися переслідування кримських татар за сфабрикованими справами Хізб ут-Тахрір, які не мають складу злочину взагалі. Наразі за цими справами понад 100 громадян незаконно ув’язнені, здебільшого кримські татари. Ці кримінальні справи ґрунтуються на лінгвістичних експертизах, які роблять самі ж представники ФСБ або на свідченнях таємних свідків, якими є самі ж феесбівці.
Що важливо, цю практику окупаційна влада перенесла у Крим із самої Російської Федерації. Тоді призначили “головою ФСБ” в Криму Віктора Палагіна, щоб розбудовувати на півострові практики переслідування кримськотатарського народу.
Одразу розпочалася практика фабрикування справ, зокрема за начебто диверсії, зберігання зброї тощо проти українських активістів, правозахисників і журналістів. Знову ж таки, у цій категорії кримінальних справ не було жодних підтверджень, жодних доказів. Російські силовики отримували зізнання від людей, у тому, що вони не скоювали, здебільшого під час тортур.
Так тривало роками і зараз вже чітко бачимо, що цю практику російська окупаційна влада розбудовувала в Криму, щоб з початку повномасштабного вторгнення масштабувати її на новоокуповані території.
Читайте також: 11 років несвободи та репресій: як рівень прав людини в окупованому Криму прямує до нуля
Зокрема, перший незаконний призов наших громадян росіяни провели в окупованому Криму у 2015 році. Росія обіцяла їм, що кримчани будуть служити тільки в Криму. Але з 2022 року ми вже фіксуємо, що призвані на території Криму громадяни брали участь у бойових діях [у складі Збройних сил Російської Федерації – Ред.].
Все, що сьогодні робить Росія, вона відпрацювала протягом восьми років на території окупованого Криму.
З повномасштабним вторгненням в Криму почалася хвиля спротиву кримчан. Попри те, що протягом 8 років намагалась всім нав’язати міф, що Крим вже давно російський, реакція на події в Бучі, Ірпіні та інші страшні дні 2022 року показала, що в Криму є спротив.
Багато людей тоді вийшли на протести, писали в соціальних мережах. Була навіть акція художника Богдана Зізи, який, розуміючи всі ризики, облив жовто-блакитною фарбою двері так званої “адміністрації” Євпаторії. І навіть після свого затримання кожне судове засідання він перетворював на протест. Він озвучував імена інших політичних в’язнів тощо.
Читайте також: Я не знаю, як далеко зайду, але головне – привертати увагу до проблеми політв’язнів
Богдан ЗізаВ Криму активно діяли і діють багато рухів спротиву, зокрема багато ненасильницьких, таких як Жовта стрічка. У відповідь на це Росія ще більше посилила переслідування. Якщо з початком повномасштабного вторгнення в спільних списках правозахисників було приблизно 100-115 наших громадян, ув’язнених через політичні мотиви, то сьогодні ми маємо щонайменше 280 бранців Кремля, яких судять саме за політичними, сфабрикованими справами за спротив окупації в різний спосіб.
Читайте також: Спротив, що пішов у підпілля: як окупація карає незгодних
На жаль, для цих людей немає жодних механізмів повернення з російського полону. Вдалося повернути лише двох людей – Нарімана Джеляла і Леніє Умерову. Росія майже не віддає кримчан, що є частиною такої політики Москви.
Ми бачимо, що зараз Росія відкинула всі обмеження, які вона мала в Криму до 2022 року. Йдеться про українських та кримськотатарських жінок. Якщо до 2022 року ми знали про п’ять кейсів бранок Кремля, то зараз жінок, які окупаційна влада переслідувала або переслідує у політично вмотивованих справах, вже понад 60.
Одне із найстрашніших затримань сталося у жовтні 2025 року, коли російські силовики заарештували чотирьох кримськотатарських жінок. Серед них – Есма Німетулаєва, дружина політичного в’язня і матір п’ятьох дітей. Навіть це не зупинило росіян.
Так само є жінки, які брали участь в 2014 році в рухах спротиву. Наприклад, на акції протесту виходила Оксана Сенеджук. Скільки років минуло, а росіяни прийшли за нею наприкінці 2024 року. Відтак ми бачимо, що жінки стали окремою ціллю переслідування.
Оксана СенеджукЦілеспрямована політика Росії щодо залякування та знищення будь-якого спротиву в Криму посилюється, але Росія не зламає спротив кримчан, що триває на півострові.
Читайте також: Росіяни ув’язнили на 15 років жительку окупованого Криму Оксану Сенеджук: рідні жінки сподіваються на обмін
Москва намагається контролювати на тимчасово окупованих територіях будь-який простір, навіть цифровий. Для цього Володимир Путін навіть ввів спеціальні адміністративні та кримінальні статті, зокрема, ст. 20.3.3 КпАП РФ про “дискредитацію” російської армії.
Ця стаття є формальним привидом, за яким переслідуються наших громадяни в Криму. Ми задокументували вже понад 1 500 адміністративних справ, за якими переслідують наших громадян в Криму за будь-які прояви підтримки України. Людей можуть переслідувати за слухання українських пісень на кшталт “Стефанія” та “Ой, у лузі червона калина” або за вигук “Слава Україні!”. Це можуть бути будь-які вираження думок, зокрема, дописи у соцмережах про злочини росіян на території України.
Попри те, що Росія внесла в своє законодавство цю статтю в 2022 році і кримчани вже знають, що їх переслідують за цією статтею, кількість цих справ не зменшується. Щороку ми фіксуємо збільшення цих кейсів. Це говорить про те, що попри тиск і переслідування, наші громадяни в Криму продовжують чинити спротив в той спосіб, в який вони можуть.
Росія намагається максимально узурпувати контроль над цифровим простором на ТОТ. Ми навіть фіксували справи, де ФСБ створювало в мережі “Телеграм” нібито патріотично-українські канали та групи, щоб сфабрикувати кримінальні справи. Під проукраїнськими гаслами, вони заманювали людей, а потім відкривали проти них кримінальні справи.
Росіян так само переслідують кримчан за донати Збройним силам України. Навіть за 40 чи 50 гривень пожертв російські окупанти порушують кримінальні справи про “державну зраду”. Найменший термін покарання за цією статтею 12 років. Росіяни ув’язнюють навіть жінок із дітьми.
Ольга Скрипник, голова Кримської правозахисної групи
