Коли ми будемо одна за одну, або Про швейцарську жіночу солідарність

Дата: 07 Грудня 2021 Автор: Олена Виноградова
A+ A- Підписатися

Чому українки не розуміють одна одну, коли йдеться про виховання дітей? Чому швейцарки захищають домогосподарок? Чи справді домогосподарки “сидять” удома? Заради чого швейцарські жінки страйкували?

Про це та багато іншого говорили під час шоу “Фем-zoom-теревені” з  правовою аналітикинею, директоркою представництва Національної асоціації адвокатів України у Швейцарії Оленою Виноградовою.

Олена мешкає в Женеві понад три роки. Вона навчалася там за магістерською програмою з перехідного правосуддя Женевської академії міжнародного гуманітарного права і прав людини. А 2019 року брала участь у масштабному жіночому страйку за права жінок у Швейцарії.

Далі публікуємо розповідь Олени про жіночу солідарність у Швейцарії. 

Фемінізм – дуже масштабний рух. Він об’єднує жінок усього світу, які прагнуть домогтися рівних прав з чоловіками, позбутися стереотипів типу “твоє місце на кухні”. Але жінки не є однаковими. Ми маємо різні принципи, погляди на життя, орієнтацію і релігію. Відмінності роблять нас особливими, потрібно спробувати зрозуміти й приймати їх.

Тож у Швейцарії я відчула, що значить бути солідарним.

Приміром, коли я записувалася на мовні курси в Женеві, там була обмежена кількість місць і вже сформований розклад. Я пояснила, що багато часу в мене займає робота і можу відвідувати заняття тільки на вихідних. Але вони надзвичайно мені потрібні, бо, якщо я не вивчу мови, не зможу влаштуватися на добру роботу й завжди буду фінансово залежна.

Адміністраторка курсу поставилася з розумінням і без зайвих питань каже: “Я даю вам місце”.

Солідарність у таких нібито непомітних побутових речах насправді набагато більше значить, ніж гасла з політичних трибун. Я бачу, що зміни можна робити щодня для всього суспільства: коли ми надаємо допомогу одна одній у пошуку роботи, догляді за дітьми, просто морально підтримуємо. Так ми відкриваємо трішки більше можливостей одна для одної.

На жаль, у нашій країні таку підтримку на побутовому рівні я помічаю не так часто.

Моя подруга з України виховує маленьку дитину. Вона розповідала якось, що в малої почалась істерика в парку. І жінка, яка проходила повз, очевидно мама з досвідом, почала їй дорікати, що вона не може впоратися зі своєю дитиною.

У Женеві ніхто ніколи не скаже, що твоя дитина дуже голосно кричить. Навпаки, підійдуть до матері, заспокоять, іноді й саму дитину можуть розважити. Але ніколи не звинувачуватимуть жінку, що вона якась “не така мати” або “не може власну дитину заспокоїти, коли та плаче”.

Таку згуртованість мені довелося спостерігати на жіночому страйку 2019 року в Женеві. Це було дивовижно… Приходили не тільки жінки, а й чоловіки, навіть маленьких діток брали із собою. Цього дня жінки могли не працювати, на роботі проводили лекції, поширювали інформацію про права жінок. Окрім нерівності в зарплатах, тема страйку стосувалася розподілу хатніх обов’язків, дітонародження, сексуального насильства, домагань, вираження жіночої сексуальності й ставлення до цього.

Символіка страйку була оформлена у фіолетовому кольорі.

У мене є фотографії, де статуї на будівлі Гранд-театру одягнені у фіолетову тканину. Працівники й працівниці театру розстелили фіолетову доріжку замість традиційної червоної на знак своєї підтримки й страйкували разом з усіма.

Фото: Олена Виноградова

Як у більшості країн світу, у Женеві пам’ятники переважно возвеличують видатних діячів чоловічої статі. Приміром, в одному з центральних парків Женеви всі бюсти на головній алеї споруджено тільки на честь чоловіків. На них також одягнули фіолетові хустинки й поряд поставили стенди з гаслом “тут могла бути вона” з біографією видатної жінки, на честь якої міг би бути там пам’ятник.

Фото: Олена Виноградова

Також запам’яталися креативні плакати учасників та учасниць страйку: “Не чекай білого принца, сідай на коня сама”, “Що ти втратиш, якщо я зароблю більше?”.

І це все відбувалось у теплій атмосфері. Не було жодного страху, що нас зараз спіймають або звинувачуватимуть у якихось масових заворушеннях.

Фото: Олена Виноградова

Було зворушливо побачити на мітингу, до прикладу, тата з маленьким хлопчиком на руках. До речі, чоловіки у Швейцарії беруть активну участь у розв’язанні побутових родинних питань. Тати водять та забирають дітей із садочків і шкіл, це не тільки мамин обов’язок. Також вони в слінгах ходять з новонародженими на закупи, тут це звичайна картина. У суботу і неділю на дитячих майданчиках ви не побачите мам з дітьми. У цей час чоловіки приділяють увагу дітям, жінки мають змогу відпочити й приділити час собі.

Фото: Олена Виноградова

Пригадую ще одну історію, яка мене надзвичайно вразила.

На курсах французької в мовній школі викладачка-швейцарка попросила всіх відрекомендуватися.

Тоді я була без роботи, тобто домогосподарка. Французькою це називається femme au foyer. І за давньою традицією мови дослівно перекладається як “жінка біля вогню”, “берегиня вогнища”. Викладачка спитала аудиторію, чи знає хтось, що таке femme au foyer. Одна дівчина почала пояснювати: “Це жінка, яка не працює і яка…” І тут викладачка її різко перебиває: “Ні, femme au foyer – це жінка, яка працює 24/7, без зупину”.

Після цього в класі зробилася невелика пауза. Відчувалося, що в усіх пішов процес переосмислення. Така собі руйнація стереотипів, що утвердились у наших головах через мовні конструкції, які суспільство використовує з давніх-прадавніх часів, не переосмислюючи їх.

Фото: Олена Виноградова

Розумієте, в Україні зовсім інше сприйняття домогосподарок – жінки, які “сидять удома”, а не важко працюють: прибирають дім, доглядають за дитиною, готують для всієї родини їжу, бігають по лікарнях. Щодня роблять купу непомітних, але дуже важливих для добробуту всієї родини речей, які насправді вимагають багато часу і сил.

Водночас місцеві жінки не сприймають такого підходу. У них уже на підсвідомому рівні виробився імунітет до подібних мовних стереотипів.

І от коли ми, українські жінки, почнемо звертати увагу і надавати значення навіть таким, здавалося б, дрібним мовним виявам дискримінації, станемо безумовно захищати одна одну, тоді й суспільство навколо нас почне змінюватись.

Олена Виноградова, правова аналітикиня, директорка представництва Національної асоціації адвокатів України у Швейцарії

Записала Марія Дрозд 

Фото обкладинки у соцмережах: EPA/Peter Klaunzer


Матеріал підготовлено за підтримки посольства Федеративної Республіки Німеччина

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: