Бути біженцем, коли ти не Ейнштейн
Міжнародний День біженця – привід задуматися про те, хто такі біженці. Скільки в них сміливості і сил, щоб не зламатися під ударами долі, щоб пережити величезний жах, почати нове життя, від якого вони втікали пішки, у трюмах кораблів, у закритих кабінах вантажівок.
Скільки потрібно сили волі, щоб розлучитися з близькими, знаючи, що, напевно, ніколи їх не побачиш і не обіймеш.
Багато хто з нас живе у своїх будинках, ходить щодня на роботу, бачиться з близькими. Для біженців – це недоступно. Друзі залишилися вдома. Звичного побуту більше немає. І кожен день – бій за нову долю і за існування.
ООН та інші організації в інформаційних кампаніях використовують нагадування, що Альберт Ейнштейн був біженцем. Це вкотре доводить, що біженці – не величезна людська маса, якою політики лякають перед виборами. А окремі люди з турботами і радощами, добрі і нещасні, які сміються і плачуть, люблять і засмучуються.
Ми розуміємо, що Ейнштейн перевернув світ, але мало знаємо про його історію біженця. Ми думаємо про Ейнштейна, як про великого фізика XX століття, а не як про біженця, який втік від нацистів до Америки.
Список видатних людей, які тікали зі своїх країн, рятуючи свої життя і життя близьких, тікали від переслідувань, буде товстіший за “Війну і мир” Льва Толстого. Мадлен Олбрайт, Фредді Меркьюрі, Марк Шагал і Ісус…
Якщо ти не нобелівський лауреат, то, коли приходиш в країну притулку, тебе не зустрічають тисячі захоплених людей і не чекає кафедра в Прінстоні. Ти не говориш місцевою мовою і грошей маєш саме стільки, щоб протриматися кілька тижнів. У тебе немає жодних документів. Тоді починається боротьба за виживання – кожен день, кожну годину і кожну хвилину.
І як би тобі не було погано, як би не душила туга за залишеними близькими людьми, і як би вороже не було навколо, ти розумієш, що повернення загрожує смертю або нескінченним тюремним терміном, або жахом нещадної війни.
Їх 65 мільйонів. Вони залишили житло, без документів, без речей, без грошей. Вони погодилися на жахливі умови подорожі з тривалістю в тижні, а то й місяці. Їх ніхто не чекає в нових будинках. Рідко хто протягне руку допомоги і навіть просто захоче поговорити і послухати. І які вони стійкі і сильні люди, що незважаючи на ворожість нового середовища, не втрачають людську гідність, не озлоблюються, знаходять дрібні радощі в постійному виживанні і тягнуться до нового життя, покладаючись на надію, мрію і бажання бути членом нового суспільства попри всі перешкоди.
Фотовиставка засвідчує, що радість життя не розділяє нас на “свій” і “чужий”, а навпаки – об’єднує людей різних культур. Це допомагає зрозуміти, що іноді хочеться обійняти весь світ. Навіть якщо він ворожий.
Ми хочемо одного і того самого – бути щасливими, любити і бути коханими, заходити ввечері після роботи додому і обіймати наших дітей, робити улюблену роботу і привносити в цей світ частинку вічного.
Серед людей, які погодилися брати участь у фотовиставці, немає нобелівських лауреатів. Але ви зі мною, напевно, погодитеся, що не преміями вимірюється цінність людського життя і людського тепла. Не обов’язково бути “батьком психоаналізу” або нобелівським лауреатом з хімії, щоб тебе приймали.
Хтозна, можливо, у героїв сьогоднішньої фотовиставки з’явиться або підростає український нобелівський лауреат або майбутні IT-шники, спортсмени, вчені, які прославлять Україну на весь світ.
Запрошую подивитися на ці фотографії, на по-справжньому сильних і мужніх людей.
Олександр Галкін, директор благодійного фонду “Право на захист”
Фотовиставка буде відкрита до 3 липня на Софійській площі в Києві.
У цьому році фотовиставку організовує Агентство ООН у справах біженців спільно з посольством Канади, представниками державних органів і партнерською організацією “Право на захист”. Виставка висвітлює життя біженців і їхній досвід інтеграції в місцеві спільноти в Україні та Канаді
