Чому заява депутатів Івано-Франківська про аборти – це маніпуляції демографією, медициною, законодавством і навіть Богом

Як виказати свою некомпетентність, ні слова не говорячи про свою роботу, днями продемонструвала Івано-Франківська міська рада. Напередодні Дня Конституції України депутати міськради Івано-Франківська опублікували звернення до президента України Володимира Зеленського, Верховної Ради України, прем’єр-міністра України Дениса Шмигаля щодо захисту життя та підтримки інституту сім’ї в Україні.

Оскільки ініціатива народних обранців, на жаль, не вперше містила пропозицію заборони абортів, суспільство вже навчилося її аналізувати. На маніпуляції демографією, медициною, законодавством і навіть Богом громадськість відреагувала швидко та адекватно. Менш як за добу під постом міськради у фейсбуці користувачки та користувачі соцмережі лишили сотні коментарів, розвінчуючи неправдиві твердження звернення.

Жінка не “вбиває” – вона вирішує, чи здатна народити

Ініціаторам звернення вказали, що ми не в Стародавній Греції й уже протягом 24 років медики дають клятву не Гіппократа, як згадано у зверненні, а лікаря України, текст якої містить слова про те, що “всі знання, сили та вміння віддавати справі охорони і поліпшення здоров’я людини, лікуванню і запобіганню захворювань, надавати медичну допомогу всім, хто її потребує”.

Тож івано-франківським депутатам нагадали, що аборт – це медична процедура, яка може бути рекомендована професіоналами, але, як і всі інші медичні приписи, виконується за рішенням дієздатної людини або її опікунів у разі визнання недієздатності. Власне, звернення про заборону такого рішення відтворює патріархальне ставлення до жінок як до неповносправних, що повертає нас із 21 століття до середньовіччя. Очевидно, що громадськість уже не буде миритися з таким регресом, розуміючи, що за забороною стоїть не турбота, а бажання можновладців тримати населення в страху та зручній покорі.

“Ви з такими пропозиціями ще запропонуйте визнати євгеніку як науку, адже потрібно не лише збільшити населення, а й підвищити якість,” – йшлося в одному з коментарів.

Бажання жінки зробити аборт – це не умовне бажання з’їсти морозива, це життєва потреба

Користувачі нагадали, що “жінки не роблять аборт, бо їм стало нудно, а це є відважним рішенням або через медичні показання, або через усвідомлення, що вони не можуть взяти на себе цю відповідальність, або через зґвалтування”, тож “у правових державах свобода вибору не базується на чийомусь приватному уявленні про “святість”. Якщо ви не хочете аборту, не робіть. Але жодна цивілізація не має права нав’язувати свої моральні норми іншим, якщо це призводить до тілесного, психологічного або соціального поневолення. Адже біль після аборту в жінок не є системним психопатологічним синдромом, і про це стверджують десятки досліджень (American Psychological Association, 2010). Біль же, спричинений вимушеним материнством, соціальною ізоляцією чи втратою освіти й роботи, цілком реальний.

Багато коментарів стосувалися того, що заборона абортів призводить до їхньої тінізації, а разом з цим до каліцтва та смертей жінок. Що, своєю чергою, позначиться на демографії. Адже, за даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, 39 тисяч жінок щороку помирають від небезпечних абортів у країнах, де діють законодавчі обмеження на цю процедуру, а ще десятки тисяч зазнають значних ускладнень зі здоров’ям. Чисельність населення також постраждає через виїзд жінок та вивезення своїх доньок до країн, де панує доказова медицина, а не церковний догмат.

 Культивувати страх замість підтримки 

Також аудиторія викривала безпорадність депутатства в частині виконання своїх обов’язків та прагненні перекласти відповідальність. 

У коментарях звучало багато слушних риторичних питань: 

“Ви намагаєтеся зняти відповідальність із держави, з чоловіків, із суспільства, перекладаючи весь тягар на плечі жінки, яка вже опинилася в скруті?”

“Ви серйозно? Замість реальних реформ і соціальної політики пропонуєте жінкам і дівчатам – навіть зґвалтованим, навіть хворим, навіть малолітнім – примусові пологи під акомпанемент молитви й бідності?”

Мешканки й мешканці міста на основі свого досвіду виховання дітей в Івано-Франківську розповіли про відсутність місць для візочків у громадському транспорті, мізерну підтримку для сиротинців та сімей, у яких є діти з інвалідністю, дорожнечу оренди та купівлі житла. 

Від обурених людей звучали заклики потурбуватися про вже народжених дітей, пропозиції кожному з ініціаторів всиновити дітей, позбавлених батьківського піклування:

“Підніміть дитячі виплати, зробіть місто інклюзивним, щоб зручно було з візочками їздити. Краще б ви так боролися за права і краще життя тих, хто вже народився і живе в бідноті, в поганих сім’ях або в дитячих будинках. Краще б ви так боролися за полегшення процесу всиновлення дітей”.

Депутатів, які підтримали рішення про звернення щодо заборони абортів, закликали оприлюднити інформацію про допомогу, яку вони надають: сиротинцям, сім’ям, де виховуються діти з інвалідністю, та одиноким матерям, які ухвалили рішення народжувати. І порадили паралельно ухвалити закон, за яким кожній родині надаватимуть житло.

Якби була спільна відповідальність, то й потреби в абортах не було б

Дописувачі та дописувачки також нагадали про відповідальність чоловіків у зачатті та опіці дітей і соціальну стигму на жінках за безвідповідальність чоловіків: 

“А потім ця братія буде цькувати матерів одиначок. Бо шо? Бо вони без мужика поруч не вважаються людьми. Тож очікуємо законопроєкт, “щоб кожен чоловік до кінця життя піклувався за кожну свою дитину, юридично, щоб не міг спокійно собі ходити вулицями, поки жінка виховує його дитину”. 

 Аборт не вбивство, не народився – не помер

“Якщо ембріон – це повноцінна людина, то чому він може пережити заморозку, а ви ні?” – також питали користувачі.

Почнемо з базового:

1. Згідно з міжнародним правом, зокрема Конвенцією про права людини і біомедицину Ради Європи, правоздатність і суб’єктність людини починаються з моменту народження, а не від зачаття. Це не чиясь думка, а юридично усталена позиція, прийнята більшістю розвинених країн.
2. У медицині ембріон не “дитина”, а зародкова форма, що проходить складний біологічний етап, у якому ще не існує функціонально зрілої кори головного мозку, відповідальної за свідомість, відчуття болю та особистість. Наукою доведено: до 24-го тижня ембріон не здатний на когнітивні процеси чи переживання болю. Ви, звісно, можете заперечувати наукові дані – як це робили в середньовіччі, – але вони не припиняють бути дійсними від цього. У лабораторіях вирощують органи для трансплантації, але ви ж не вважаєте їх правомірними тільки тому, що вони функціонують?
3. З морально-філософського погляду (Кант, Бекер, Джудіт Томсон) примус жінки виношувати вагітність проти її волі – це не захист життя, а зведення її до біологічної функції. Ви пропонуєте замінити свободу волі, яку в християнстві вважають даром від Бога, на насильницький колективний контроль. Це не богослов’я. Це функціональний патерналізм з елементами насильства.

У цю гру – про визнання ембріона людиною – можна грати вдвох. Якщо припустити, що за забороною аборту дійсно стоїть щира турбота про життя, то визнання людиною з моменту зачаття має поширюватися не тільки на тіло жінки, а й на весь соціальний спектр. Наприклад, на реєстрацію ембріона як нового члена родини, а з нею й оплату комунальних послуг згідно з кількістю мешканців. Вагомою має стати адвокація змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо будь-яких насильницьких дій стосовно вагітної як подвійний, залежно від кількості ембріонів, злочин, а поки плід в українському законодавстві – це обтяжувальна обставина. І якщо комуналка, реєстрація і кримінальна відповідальність, які призведуть до впливу на кишені та свободу й чоловіків, звучатимуть для адептів згаданого рішення абсурдно, то річ не в житті, а в черговому намаганні встановити контроль над жінкою, її тілом, свободою, волевиявленням.