Чому я проти обов’язкового викладання християнської етики в школах

Дата: 19 Лютого 2021 Автор: Отар Довженко
A+ A- Підписатися

У червні 2020 року Львівська облдержадміністрація ухвалила рішення про обов’язкове викладання в школах області курсу “Основи християнської етики”. Церкви закликають зробити християнську етику обов’язковою в шкільній програмі. Тим часом Міністерство освіти і науки долучило до навчальної програми, що діятиме з 2022 року, курс “Етика / Курси морального спрямування”, який школи можуть моделювати на власний розсуд. Знаючи, як в Україні працює популізм, ризикну припустити, що в інших регіонах усе також зведеться до уроків християнства.

Відповідно, ожила стара дискусія: чи потрібні обов’язкові уроки християнства в школі?

Прибічники цієї ідеї традиційно оперують аргументом “нас, християн, в Україні 102%” і правом більшості. Критики – Конституцією, в якій церква відокремлена від держави.

Я живу у Львові, тут навчаються мої діти, тому скажу за Львів. У львівських школах суть предмета християнська етика насправді – “як бути греко-католиком”. Не знаю, як в інших регіонах, де його викладали чи досі викладають у школах. Хотілося б сподіватися, що там він не зводиться до “як бути православним Московського патріархату”, та якщо панівна церква в регіоні залучена, то, боюся, так і є.

Дітей на уроках у львівських школах навчали молитися, співати релігійно-обрядових пісень і висловлювати любов до Ісуса (моє улюблене з першого класу – “ніжками потопаєм для Христа, ручками похлопаєм для Христа“), а також пояснювали догми християнства в греко-католицькій версії як єдино правильні. Креаціонізм, звісно, також у комплекті.

До якої церкви ти з батьками ходив на Водохреща? Ні до якої? Погано, до церкви треба ходити!” – приклад дискурсу, який, звісно ж, є не в усіх школах, але він можливий – ця фраза була сказана вчителькою християнської етики другокласнику однієї зі львівських шкіл. Як виявилася можливою й ініціатива перетворити уроки християнської етики на… підготовку школярів до першого причастя в УГКЦ. Хоча така підготовка, здавалося б, має відбуватися в церкві, парафіянами якої є родина кожної дитини.

Більшість батьків таке викладання християнської етики влаштовує, бо вони самі греко-католики або їм усе одно. Меншість, які не греко-католики і їм не все одно, має опцію відмовитися від предмета. Тоді дитина, якщо урок останній, раніше йде додому, а якщо не останній – сидить сама в підсобці чи в коридорі. Люди розповідають, що в деяких школах дітей, “звільнених” від християнської етики, все одно змушують бути на уроках, адже вчителі бояться їх відпускати.

Звісно ж, більшість батьків обирає потерпіти. Хоча б для того, щоб не бути “тим кінченим татом із вайберу, який постійно проти”. Або щоб захистити свою дитину від цькування. Не забуваймо, що ми живемо в країні, де дитині, чиї батьки не здали гроші на чайник, можуть не давати попити води.

Дитина теж може потерпіти, це ж не єдина нерелевантна річ у школі – випилювання лобзиком он яке ідіотське, й нічого, купують лобзик, пиляють.

Чи можуть цей курс викладати інакше, подаючи християнську етику в якомусь більш загальному й відстороненому вигляді? Або розповідаючи про різні конфесії хоча б? Напевно, можуть і, напевно, десь так і роблять. В принципі, програма й не передбачала християнізації дітей. Але там, де батьки й учителі переважно належать до однієї конфесії, а меншість мовчки погоджується, не бачу передумов для припинення християнізації. Вони ж більшість. Кому не подобається, пензлюй у секулярну спецшколу або чемодан-вокзал-Росія.

Та, як на мене, прибічники обов’язкового викладання цього курсу самі обкрадають своїх дітей.

Якщо дитина була зарахована до лав греко-католицької церкви у віці кількох тижнів; росла серед греко-католиків, у греко-католицькій родині, з греко-католицькими хрещеними; ходить до греко-католицької церкви й у принципі нічого, крім цієї релігії, не знає, хіба їй потрібно, щоб ще й школа роками вчила її бути греко-католиком? (Підставте на місце “греко-католика” “православного” чи “християнина”, буде те саме.)

Навпаки, дітям – представникам більшості потрібно дізнаватися про меншини. Знати, які ще релігії існують у світі й в Україні, що в них спільне і чим вони різняться. Розуміти, у що люди вірять, що для них важливо, що для них неприйнятно. Вчитися з ними спілкуватися, говорити з ними про свою та їхню релігію з повагою та без агресії. Щоб, коли дитина виросла, вона не називала дівчину з дивною зачіскою “крішна патлата” й не кидалася на жінку в мусульманському одязі з криком “арабська підстилка!”. 

Коротко кажучи, у школі потрібен курс, який дозволить дітям знати про різне і вміти бути толерантним до різного. Мати досить знань про те, у що люди вірять, щоб визначитись і відчути, у що хочуть вірити (і чи хочуть вірити взагалі) вони самі. 

Ось такий курс я би всіляко підтримав.

Отар Довженко, журналіст та медіаексперт

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: