“Про відкриту справу дізналася з новин”: для чого Росія робить заочні арешти журналістів і чим це їм загрожує
Російська Федерація дедалі активніше використовує кримінальне переслідування як ще один інструмент тиску на журналістів, які документують її злочини та розповідають про війну.
Громадська організація “Інститут масової інформації” станом на травень 2026 року зафіксувала понад 30 випадків заочного кримінального переслідування українських та іноземних медійників, які охоплюють відкриття справ, заочні арешти, ухвалення вироків та оголошення в розшук. Російські суди звинувачують журналістів в “екстремізмі”, “тероризмі”, “фейках” про армію РФ чи “розпалюванні ненависті”, хоча підставою для таких справ стають репортажі, публічні висловлювання або професійна діяльність. Для багатьох це означає не просто запис у російських судових реєстрах, а й реальні ризики під час закордонних поїздок.
ZMINA поспілкувалася з українськими журналістами, яких Росія переслідує через їхню роботу, щоб з’ясувати, як сфабриковані кримінальні справи змінюють їхнє життя, чи становлять вони реальну небезпеку та чому Кремль дедалі частіше використовує “суди”, як елемент інформаційної війни.
“Це дуже дивне відчуття, коли колишній український суддя переслідує тебе від імені РФ”. Алексіна Дорогань
Журналістка Крим.Реалії Алексіна Дорогань залишила Крим невдовзі після його окупації у 2014 році, офіційно відмовившись перед цим від російського паспорта, який Кремль нав’язує кримчанам.
Про те, що Росія відкрила проти неї кримінальну справу, журналістка дізналася випадково. Призначений російською владою адвокат надіслав на кримську адресу Алексіни копії документів. Однак у документах не було інформації щодо суті звинувачень. З них стало відомо, що ФСБ веде щодо неї досудове розслідування, а “Київський районний суд” Сімферополя вже ухвалив рішення про заочний арешт. Рішення про арешт ухвалив “суддя” Андрій Долгополов. Водночас інформації про саме засідання журналістка не знайшла навіть на сайті “суду”.
“Я дуже уважно читала документи й намагалася зрозуміти, яку саме статтю мені інкримінують. У документах було лише зазначено, що вона передбачає до 20 років позбавлення волі. Я перебирала різні варіанти, але виявилося, що це тероризм, екстремізм і нібито участь у незаконному збройному формуванні”.
Алексіна Дорогань. Фото з особистого архіву журналісткиЗ окупаційним суддею Андрієм Долгополовим Дорогань була знайома ще до окупації Криму. Тоді він працював у Київському районному суді Сімферополя за українським законодавством і розглядав її справу про розірвання шлюбу. Після окупації Долгополов перейшов на службу до російської судової системи, а 2025 року вже як суддя окупаційного “Київського районного суду” Сімферополя ухвалив рішення про її заочний арешт.
“Це дуже дивне відчуття, коли людина, яка колись працювала в українській судовій системі, тепер бере участь у твоєму політичному переслідуванні”, – говорить журналістка.
За її словами, приховування інформації про судове засідання є частиною механізму переслідування. Людина може роками не знати про відкриту проти неї справу чи заочний арешт, що створює ризики під час поїздок за кордон, якщо Росія спробує використати міжнародні механізми розшуку або екстрадиції.
“Я думаю, що такі речі робляться зумисно, щоб людина до останнього не знала про дії проти неї і не могла вжити жодних заходів. Тоді її можна зненацька затримати й вимагати екстрадиції”.
Пізніше журналістці вдалось ознайомитися з матеріалами кримінальної справи. З них випливає, що російське слідство звинувачує її в участі в батальйоні імені Номана Челебіджихана. Підставою для цього стали свідчення двох людей, яких самих раніше переслідували за нібито участь у батальйоні.
У російських матеріалах “справи” стверджується:
“Бувши членом зазначеного НВФ, Дорогань А. В. у період з не встановленого слідством часу січня 2016 року до 01.06.2022 брала активну участь у діяльності, спрямованій проти інтересів Російської Федерації… виконувала функціональні обов’язки щодо забезпечення діяльності НВФ “Кримськотатарський добровольчий батальйон імені Номана Челебіджихана”, пов’язані із забезпеченням його учасників різними харчовими продуктами та обмундируванням, приготуванням їжі, веденням підсобного господарства…”
Дорогань називає ці обвинувачення сфальсифікованими. Вона пояснює, що справді була на Чонгарі, але лише один раз – у 2015 році, коли висвітлювала громадянську блокаду Криму як журналістка. Натомість 2016 року, коли, за версією російського слідства, вона нібито вступила до батальйону, постійно працювала в Києві на Чорноморській телерадіокомпанії:
“Я один раз була на Чонгарі у 2015 році як журналістка. У 2016 році мене взагалі не було за межами Київської області. Це легко перевірити: щотижня виходили мої прямі етери, щодня – випуски новин, які я готувала. Інкримінувати участь у батальйоні людині, яка майже 30 років займається журналістикою і ніколи не змінювала професію, – це абсурд”.
За словами журналістки, саме твердження про те, що вона нібито готувала їжу та забезпечувала учасників батальйону, є одним з найпоказовіших прикладів сфальсифікованої фабули справи. Єдиною реальною підставою для появи її прізвища в матеріалах слідства стало виконання редакційного завдання під час блокади Криму, яку висвітлювали десятки українських і міжнародних медіа.
Дорогань звертає увагу і на час відкриття кримінального переслідування. За її словами, ризик появи такої справи вона усвідомлювала ще з початку окупації Криму, однак не відкидає, що активізація переслідування пов’язана із запуском проєкту “Груз 200”, який документує втрати російських військових з окупованого півострова:
“Як людина, яка постійно працювала з темою Криму, я розуміла, що таке переслідування може початися будь-коли. Але думаю, що саме проєкт “Груз 200″ став для них дуже болючим. Але замість того, щоб мене зупинити, вони змусили ще глибше зануритися в тему і ще більше розповідати про те, як працює цей механізм переслідування”.
Після відкриття кримінальної справи журналістка разом із правозахисниками почала документувати всі процесуальні порушення. Українська Гельсінська спілка з прав людини звернулася до прокуратури Автономної Республіки Крим, де відкрили кримінальне провадження за фактом переслідування Алексіни Дорогань. Також готуються звернення до міжнародних інституцій, зокрема до Комісії з контролю файлів Інтерполу та органів ООН. Дорогань наголошує, що найбільшу небезпеку становить не сам факт заочного арешту, а можливість використання Росією міжнародних механізмів для переслідування журналістів.
“Заочний арешт робиться саме для функції екстрадиції. Окрім механізмів Інтерполу, Росія використовує й двосторонні міжнародні угоди. Тому дуже важливо, щоб про такі справи знали якомога більше країн і міжнародних організацій. Бо йдеться не про боротьбу з тероризмом, а про політичне переслідування журналістів”.
“Кожна поїздка до аеропорту – це квест”. Ірина Земляна
У березні 2026 року Московський міський суд заочно засудив журналістку, медіаекспертку Інституту масової інформації Ірину Земляну до 13 років колонії загального режиму. Вирок ухвалив російський суддя Віталій Бєлицький. Її визнали винною одразу за трьома статтями Кримінального кодексу РФ: про напад на представника іноземної держави, розпалювання ненависті та поширення так званих фейків про російську армію. Підставою для переслідування стали події 9 травня 2022 року у Варшаві, коли під час акції протесту російського посла Сергія Андрєєва облили червоною рідиною. Земляна заперечує свою причетність до цього й називає справу повністю сфабрикованою. За словами журналістки, про сам вирок вона, як і багато інших українців, дізналася з російських медіа. Матеріалів кримінальної справи вона так і не отримала.
“Я ніколи не бачила своєї справи. Все, що знаю про вирок, дізналася з російських новин. Це абсурдна ситуація, але саме так працює їхня система”, – розповідає Земляна.
Ірина Земляна. Фото з особистого архіву медіаексперткиПісля вироку найбільшою проблемою стала невизначеність. Разом з адвокатами Земляна звернулася до Інтерполу, щоб з’ясувати, чи не намагалася Росія оголосити її в міжнародний розшук. Відповідь доводиться чекати місяцями. Ірина додає, що юридичні ризики – лише частина наслідків переслідування. Після відкриття першої кримінальної справи журналістка почала отримувати масові погрози, а очільник Чечні Рамзан Кадиров публічно заявляв про намір знайти й покарати її.
“Польська поліція буквально вивозила мене з країни під охороною. Мені прямо сказали: “Вас уб’ють”. Британські фахівці з безпеки радили навіть не пити з чашки, поки її не помию, не торкатися голими руками дверних ручок, бо боялись отруєння”, – розповідає Ірина Земляна.
Відтоді питання безпеки стало для неї частиною повсякденного життя. Кожну закордонну поїздку журналістка планує з урахуванням політичної ситуації в країні, куди прямує, а її маршрути знають лише найближчі люди та фахівці з безпеки.
“Кожна поїздка до аеропорту – це квест. Я не знаю, чи спокійно пройду прикордонний контроль, чи мене раптом затримають. У мене є партнер з безпеки, який знає всі мої маршрути, і адвокати в різних країнах, готові діяти в разі потреби”.
Попри це, каже Земляна, вона не змінила своєї роботи й не збирається цього робити:
“Використання російського кримінального кодексу – це теж інструмент міжнародного тероризму. Якщо ми перестанемо говорити про злочини Росії, саме цього вони й досягнуть”.
“Документуємо екологічні злочини, які можуть стати підставою для міжнародних справ”. Владислав Балінський
Еколог, журналіст та співробітник Національного природного парку “Тузлівські лимани” Владислав Балінський дізнався про російське кримінальне переслідування випадково. Його син перевірив інформацію за допомогою штучного інтелекту, який видав дані про відкриті в Росії кримінальні провадження. Згодом з’ясувалося, що Балінського заочно звинуватили в поширенні так званих фейків про російську армію (стаття 207.3 КК РФ) та “пошкодженні військових меморіалів” (стаття 243.4 КК РФ). За словами журналіста, російський суд уже призначив йому 11 років колонії суворого режиму, хоча про розгляд справи його ніхто офіційно не повідомляв.
Перше обвинувачення стосується репортажу про наслідки російського обстрілу одеського узбережжя, де Балінський документував руйнування та спілкувався з місцевими жителями. Друге – демонтажу радянської символіки з меморіалу “Крила Перемоги” в Одесі, який, за його словами, не відповідав українському законодавству про декомунізацію.
Втім, сам журналіст переконаний, що справжня причина переслідування – його багаторічна робота з документування екологічних наслідків російської агресії. Після початку повномасштабного вторгнення Балінський разом з колегами фіксував наслідки підриву Каховської ГЕС, забруднення Чорного моря, масову загибель китоподібних, аварію російських танкерів у Керченській протоці та інші випадки екоциду. Зібрані матеріали передавали українським правоохоронцям і міжнародним партнерам як докази воєнних злочинів.
“Ми не просто висвітлювали ці події. Ми збирали польові дані, розробляли наукові методики, працювали з європейськими науковцями й журналістами, а потім передавали всі матеріали прокуратурі. Це вже не просто журналістика – це доказова база для розслідування екоциду”.
Владислав Балінський. З відкритих джерелНа думку Балінського, саме ця робота зробила його мішенню для російських правоохоронних органів:
“Я думаю, вони зрозуміли, що ця діяльність матиме наслідки. Ми документуємо екологічні злочини, які в майбутньому можуть стати підставою для міжнародних справ і репарацій. Саме тому вони й узялися за мене”.
Паралельно з кримінальним переслідуванням у російському інформаційному просторі почалася кампанія з дискредитації журналіста. За його словами, у пропагандистських телеграм-каналах його називають не науковцем, а “пропагандистом” та “легітимною ціллю”.
“Вони пишуть, що я нібито не займаюся наукою, а під її прикриттям передаю військовим інформацію про переміщення російських суден. Насправді ж я багато років документую екологічні наслідки війни. Саме ця робота, на мою думку, і стала причиною переслідування”, – підсумовує Балінський.
Вирок екологу ухвалила “суддя” Басманного районного суду Москви Євгенія Ніколаєва всього за одне засідання.
“Оголосили мене в розшук, поки я була за кордоном з дітьми”. Яніна Соколова
У 2024 році Басманний районний суд Москви заочно засудив українську телеведучу Яніну Соколову до восьми років колонії загального режиму. Її визнали винною за статтею про “розпалювання ненависті та ворожнечі” через висловлювання про росіян в інтерв’ю українському телеканалу NTA та в програмі на власному ютуб-каналі. Також російський суд заборонив журналістці протягом трьох років адмініструвати інтернет-ресурси. Кримінальне переслідування Соколової було ініційоване за дорученням голови слідчого комітету РФ Олександра Бастрикіна. Інформацію про російського суддю, який ухвалив рішення в “справі” журналістки, верифікувати не вдалося: на сайті російського суду пошук за судовими справами є недоступним.
Про кримінальне переслідування Соколова дізналася не від російської влади, а від українських журналістів.
“Я була за кордоном з дітьми, коли мені зателефонували з Радіо Свобода і сказали, що Росія оголосила мене в розшук. Уже потім мені почали телефонувати російські пропагандистські канали й просили прокоментувати це в етері”.
Яніна Соколова. Фото: Віталій Носач, РБК-УкраїнаЗа словами журналістки, один з епізодів справи стосується її заяви про необхідність знищення російських окупантів, інший – рекламних білбордів, якими просували її телевізійний проєкт на 5 каналі:
“Перший кейс – це нібито заклики вбивати росіян, які вони кваліфікували як екстремізм. Другий – реклама мого проєкту зі слоганом “москалів це бісить”, яку вони назвали розпалюванням міжнаціональної ворожнечі”.
Реклама, яка стала офіційною причиною кримінального переслідування Яніни Соколової в РФ. З відкритих джерелПопри вирок Соколова принципово не зверталася до російських судів з апеляціями.
“Я не хочу легітимізувати цю історію. Для мене це псевдосуд і псевдоправоохоронна система. Я не визнаю ці рішення і не збираюся грати за їхніми правилами”.
Переслідування вплинуло на її життя та професійну діяльність. Журналістка говорить, що тепер значно обережніше планує закордонні поїздки, адже ризик затримання існує не лише в країнах, дружніх до Росії:
“Коли я їду за кордон, то повідомляю про це в соцмережах лише після повернення додому. Росія дуже активно працює через агентурні мережі проти українських журналістів. Одного разу мене затримали на кордоні між Польщею та Німеччиною, довго перевіряли документи й радилися, перш ніж дозволити продовжити поїздку. Відтоді я ще уважніше ставлюся до власної безпеки”.
“Росія використовує суди як елемент каральної системи”. Ярослав Юрчишин
Голова Комітету Верховної Ради з питань свободи слова Ярослав Юрчишин наголошує: юридичне переслідування українських журналістів з боку Росії є частиною ширшої кампанії тиску, яка поєднує судові вироки, міжнародний розшук, інформаційні атаки та погрози.
За його словами, українські журналісти, про яких ідеться, не перебувають у базах Інтерполу. Українська сторона постійно моніторить ситуацію, а в самому Інтерполі після початку повномасштабного вторгнення створили спеціальну групу, яка аналізує запити Росії, щоб не допустити використання міжнародних механізмів для політичних переслідувань.
“На рівні Інтерполу загрози мінімальні. Більші загрози є на рівні тих країн, які мають дружні стосунки з Росією. Вони незалежно від рішення Інтерполу можуть здійснювати певні кроки”.
Ярослав Юрчишин. Джерело: зі сторінки у фейсбуціВодночас, говорить Юрчишин, Кремль дедалі активніше використовує російські суди як елемент репресивної машини. Звинувачення майже завжди будуються за однаковою схемою: журналістам інкримінують “терористичну діяльність”, “екстремізм”, “сприяння ЗСУ” або інші політично мотивовані статті, вириваючи їхні слова чи матеріали з контексту.
“Ми вважаємо ці справи свідченням зловживання судовою владою, свідченням того, що в Росії немає незалежної судової влади. Вона є просто елементом каральної системи”.
За словами Юрчишина, кількість відкритих Росією справ проти українських журналістів продовжує зростати. Він переконаний, що юридичні переслідування є лише одним з компонентів масштабної кампанії проти українських медіа.
“Росія розуміє, що швидко не досягне своїх цілей, тому готується до затяжної війни й залучає максимальну кількість механізмів тиску на журналістів. Якщо раніше напис “Преса” на бронежилеті був хоч якимось захистом, то зараз це додаткова ціль”.
На думку депутата, головна мета таких кримінальних справ не лише створити проблеми конкретним журналістам, а й залякати все професійне середовище та спробувати використати міжнародні механізми для обмеження їхньої роботи за кордоном.
“Перше і головне – це елемент залякування не тих людей, на яких відкривається справа, а всіх інших людей впливу. Друге – це намагання залучити міжнародні механізми тиску. І третє – це інвестиція на майбутнє. Якщо РФ вдасться досягнути своїх цілей, вона переслідуватиме всіх, хто їй протистояв”.
Юрчишин також радить журналістам уважно ставитися до перших ознак переслідування: масованих атак ботів, спроб зламу акаунтів чи прямих погроз. У таких випадках він рекомендує одразу звертатися до правоохоронців, кіберфахівців та адвокатів.
“Захищений – означає повідомлений. Росія полює на українських журналістів і використовуватиме всі доступні методи тиску. Тому головне – діяти швидко, фіксувати кожен випадок і не залишатися з цим наодинці”.
Історії українських журналістів, яких Росія заочно засуджує, оголошує в розшук або відкриває проти них кримінальні справи, відрізняються деталями, але мають спільну логіку. Здебільшого звинувачення будуються на професійній діяльності – висвітленні війни, документуванні воєнних злочинів, розслідуваннях чи публічних висловлюваннях про російську агресію.
