“Незахищені ознаки”: з якими проблемами під час розслідування стикаються потерпілі від гомофобних злочинів

Дата: 26 Липня 2021 Автор: Єлизавета Сокуренко
A+ A- Підписатися

Правозахисний ЛГБТ-центр “Наш світ” оцінив ефективність правового захисту ЛГБТ-людей в Україні, потерпілих від злочинів ненависті. У звіті “Незахищені ознаки” дослідники окреслили низку проблем, з якими на різних стадіях взаємодії з правоохоронцями – від виклику поліції до передання обвинувального акта до суду – стикаються постраждалі. Для аналізу правозахисники вивчили задокументовані моніторинговою мережею “Нашого світу” інциденти, а також зібрали інформацію від Національної поліції та адвокатів потерпілих від гомофобних та трансфобних злочинів. Загалом “Наш світ” виявив та дослідив 210 випадків, які сталися в Україні протягом 2018–2021 років.      

ZMINA коротко переповідає головне зі звіту.

Фото з акції на підтримку законопроєкту, який криміналізує злочини ненависті щодо ЛГБТ, під Офісом президента / ZMINA

Потерпілі від злочинів ненависті та інших порушень прав за ознаками сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності (СОГІ) в Україні зрідка намагаються захистити свої порушені права та звертаються до правоохоронців. Згідно із зібраними даними, у 2018 році потерпілі зверталися до поліції лише в 61 випадку із задокументованих загалом 365 порушень прав ЛГБТ. У 2019 році – 64 рази з 331 випадку, а у 2020-му – в 70 зі 186. Правозахисники пояснюють це різними причинами: побоюванням розкриття конфіденційної інформації, недовірою до правоохоронців, незначністю порушення тощо. 

З усіх проаналізованих випадків у 136 потерпілі викликали поліцію на місце інциденту або вона вже була там присутня. З них у 37 випадках (27%) потерпілі заявили про бездіяльність поліції, її непрофесійну поведінку, відмову в захисті. 

За винятком беззаперечно грубого насильства, поліцейські не бачать у діях людей, які фізично перешкоджають проведенню ЛГБТ-акцій, порушень законодавства. Зокрема, статтей 170 (“Перешкоджання законній діяльності професійних спілок, політичних партій, громадських організацій”) та 293 (“Групове порушення громадського порядку”) Кримінального кодексу України. Напади на ЛГБТ-заходи та організації зазвичай кваліфікують за статтею 296 ККУ “Хуліганство”, а поширеною практикою під час таких інцидентів є бездіяльність поліції.   

Водночас серед досліджених кейсів не зафіксовано повідомлень про гомофобну або трансфобну поведінку з боку патрульних поліцейських та правоохоронців, які забезпечували охорону ЛГБТ-акцій.  

Потерпілі подавали заяви про вчинення правопорушення в 147 з досліджених випадків. У 116-ти для цього вони зверталися до відділку поліції, і ще у 31 випадку – подавали безпосередньо на місці злочину. Лише в 13 з них (тобто в 9%) поліцейські відмовлялися від прийняття заяви. 

Однак низка заявників зіткнулася з проблемами, коли хотіла вказати про ймовірні мотиви нетерпимості під час вчинення правопорушення. Таку можливість передбачає, зокрема, пункт п’ятий бланка протоколу прийняття заяви. Далеко не завжди потерпілі чи інші особи, які повідомляють про скоєння злочину ненависті, взагалі знають про існування цього пункту або бажають указати такі мотиви. Таке порушення є однією з найпоширеніших проблем під час подання заяви до поліції. 

Попри законодавство, яке зобов’язує поліцію почати розслідування після отримання заяви та перевірити надану їм інформацію, на практиці повідомлення про злочин у поліції можуть не зареєструвати або зареєструвати просто як звернення громадян. У такому разі, відповідно до 303 статті КПКУ, бездіяльність правоохоронців можна оскаржити в слідчого судді протягом десяти днів з моменту ухвалення рішення, вчинення дії або бездіяльності.   

Так, з 210 проаналізованих випадків після подання заяви про ймовірне скоєння злочину ненависті з мотивів гомо-/трансфобії у 80 (тобто в 38%) поліція не вносила наданої інформації до Єдиного реєстру досудових розслідувань або навіть прямо відмовлялася це робити. Така практика взагалі є доволі поширеною в діяльності української поліції та прокуратури попри її абсолютну правову необґрунтованість. Ба більше, навіть слідчі судді, які розглядають скарги на процесуальні рішення, дії або бездіяльність слідчих і прокурорів, далеко не завжди дотримуються букви закону та зобов’язують правоохоронців почати досудове розслідування після отримання інформації про ймовірне скоєння злочину. 

Ще одним проблемним питанням є попередня кваліфікація скоєного злочину та розслідування можливих мотивів нетерпимості за ознаками СОГІ. Чинний Кримінальний кодекс України не вважає мотиви нетерпимості за цими ознаками обставинами, які впливають на кваліфікацію злочину або покарання за його скоєння, отже слідчі завжди кваліфікують злочини з гомо-/трансфобних мотивів не як злочини ненависті, а як звичайні злочини, без мотивів нетерпимості. 

Наразі єдиною “зачіпкою” в ККУ, яка дозволяє врахувати мотиви нетерпимості за ознаками СОГІ, є застосування статті 161 “Порушення рівноправності громадян”. Водночас серед досліджених 210 інцидентів немає жодного випадку, коли б провадження дійшло до суду за нею: прокурори ніколи не порушували, а суди, відповідно, ніколи не розглядали справ такого характеру. Крім того, лише в семи з усіх випадків досудове розслідування починали за 161-ю статтею: у чотирьох з них поліція або прокуратура відкривала кримінальне провадження добровільно, а в трьох – тільки за рішенням слідчого судді, після оскарження їхньої бездіяльності або відмови. Тобто лише в 3,3% розслідувань злочинів ненависті за ознаками СОГІ поліція створювала правові підстави для врахування мотивів нетерпимості під час скоєння цих злочинів. 

У звіті підсумовують, що виявлені проблеми у сфері документування та початку розслідування злочинів з мотивів нетерпимості з ознаками СОГІ можна розв’язати. Досить, щоб поліція та прокуратура ухвалили обов’язкові для виконання інструкції щодо фіксації та розслідування таких злочинів.

Водночас для коректного кваліфікування та розслідування злочинів ненависті щодо ЛГБТ наявне українське законодавство взагалі не придатне – воно потребує змін до Кримінального кодексу. 

Читайте також:  “Ви не схожі на п*дорів, щоб на вас нападати”: чому поліція ігнорує мотив ненависті у злочинах

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: