Як Україна повинна реагувати на судові рішення, видані в окупації?
У процесі реінтеграції звільнених територій одним із найбільших викликів для держави Україна стане упорядкування квазіюридичних дій, які мали місце протягом окупації Росією українських територій, та їхніх наслідків.
Серед державних органів та в експертному середовищі наразі тривають дискусії про те, як, відповідаючи на ці виклики, забезпечити захист прав людини, інтереси громадян та правову визначеність, а також зрештою відновити правовий режим на звільнених територіях.
Своїм баченням поділилися судді, прокурор та правозахисники під час дискусії “Яким має бути підхід держави до судових рішень, винесених в окупації, після звільнення територій України?”, організованої Центром прав людини ZMINA.
Питання остаточної долі нелегітимних документів, виданих на окупованих територіях, – неабиякий виклик для України, який, як пояснюють експерти, держава не зможе проігнорувати. Це комплексне питання, що стосується не лише особистих документів на кшталт паспортів, свідоцтв про народження, смерть або шлюб, але й судових рішень, які мають вплив на права громадян.
“Ухвалені в ретроспективі на тимчасово окупованих територіях “судові рішення” – це реінтеграційне питання. Ми не можемо жодним чином заперечувати, що в окупації було життя, що там одружувалися, народжувалися діти, помирали люди. Це речі, які регулюються природою, а не законодавством”, – пояснює суддя–спікер Господарського суду Донецької області, член правління Асоціації розвитку суддівського самоврядування України Констянтин Харакоз.
Експерти наголошують, що відновлення правової дійсності – важливий аспект реінтеграції та відновлення суверенітету України на звільнених територіях. Саме тому за прямим дорученням президента Володимира Зеленського Представництво АР Крим спільно з низкою державних органів, громадських організацій та експертів, які опікуються реінтеграцією ТОТ, у 2023 році розпочали розробку реінтеграційних політик та першочергових заходів, необхідних для цих територій. Експертна група активно працює над політикою верифікації “документів” та рішень окупаційної влади.
Наразі українське правове поле не визнає створені незаконні окупаційні структури, зокрема й “суди” на ТОТ, а відтак й не визнає тамтешні “документи”. Таку чітку позицію законодавець закріпив у квітні 2014 року в Законі “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”. Разом з тим ст. 4-1 закону говорить про такі цілі державної політики:
- деокупація тимчасово окупованої території;
- забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у передбаченому законом обсязі;
- забезпечення незалежності, єдності та територіальної цілісності України.
Утім, з роками російської агресії держава демонструвала різні підходи у ставленні до різних “документів”, звертає увагу експертка коаліції “Україна. П‘ята ранку” Дар’я Свиридова. Правоохоронні органи, суди враховують та досліджують незаконні “документи”, зокрема й рішення окупаційних “судів”, які підтверджують або є доказами у провадженнях про злочини проти основ національної безпеки, міжнародних злочинів, порушень прав людини. На її переконання, це хоч і свідчить про гнучкіші підходи, та все ж багато позицій щодо того чи іншого питання лишаються надалі невизначеними.
Правозахисниця Дар’я СвиридоваЗа даними Представництва Президента України в АРК, станом на 2022 рік в тимчасово окупованому Криму лише незаконні “суди” розглянули близько 1,2 мільйона цивільних та так званих арбітражних справ. Ще понад 100 тисяч рішень ухвалили у кримінальних справах. Дар’я Свиридова вважає, що держава не зможе закрити очі на контекст такої великої кількості згенерованих на ТОТ “документів”‘, яких з наступними місяцями тимчасової окупації ставатиме все більше.
Велика кількість судових рішень та документів, які виникли на окупованих територіях, вимагає стратегії верифікації та відновлення правової дійсності. Правозахисники вважають, що Україна вже зараз має напрацювати у законодавстві механізми відновлення правової дійсності та бачення верифікації виданих на ТОТ “документів”, які б давали відповіді на питання, як державні органи мають поводитися з нікчемними правочинами та “документами”, виданими окупаційними органами влади. Бо це напряму впливатиме на права громадян після звільнення територій, і без відповідей на ці питання люди боятимуться деокупації, пояснює Дар’я Свиридова:
“Потрібно продумувати політики та стратегії верифікації цих рішень так, щоб вони проходили максимально ефективно й безпечно, в першу чергу для цивільного населення… У них має йтися, що ця верифікація не має суперечити міжнародним зобов’язанням України або що вона має відбуватися, якщо неверифікування призведе до ще більших порушень або обмежень прав громадян, яких стосуються наслідки цих рішень, якщо ми проводимо аналогію із Намібійськими рішеннями.”
На переконання експертки, така стратегія має враховувати зміну росіянами структури судової системи на ТОТ та усупереч міжнародному гуманітарному праву використання російського законодавства, що лягло в основу “рішень”.
Свиридова вважає, що держава має собі відверто сказати: ігнорування цього питання призведе до дуже поганих наслідків в контексті реінтеграції населення, захисту прав цивільних на звільнених територіях.
“Відсутність позиції в державі до таких “документів”, що стосуються звичайних громадян, які виникли, до прикладу, через внутрішні майнові спори чи у сфері сімейних стосунків, породжує ще один величезний блок страхів цивільного населення перед деокупацією наших територій. Це створюватиме ще один елемент внутрішнього спротиву там цивільних, які мають страхи повернення до юрисдикції Української держави”, – переконана правозахисниця.
Вона детально окреслила бачення, як держава могла б вирішити цей виклик після звільнення своїх територій. Зокрема, щоб опрацювати таку велику кількість “документів”, потрібно підготувати достатню кількість кадрового резерву з відповідними знаннями та фінансовим стимулюванням.
Костянтину Харакозу видається надскладним завданням каталогізація “рішень” та їхній перегляд. Він також говорить про необхідність часових, фінансових та людських ресурсів.
Дар’я Свиридова переконана, що держава вже зараз може придумати формат, який би з врахуванням безпекових ризиків стимулював цивільне населення подавати онлайн, декларувати “документи”, які люди вимушено отримували в окупації для захисту своїх прав, зокрема майнових прав, та фіксувати в українських реєстрах відомості з них. Такі б механізми допомогли Україні у швидшому опрацюванні документів.
Дилеми кримінальних справ, ініційовані окупантами
Перший заступник керівника прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя Віталій Секретар розповів, що прокуратура має своє бачення згаданої вище політики, на яке вплинули досвіди Хорватії та Німеччини, досвіди окупації Росією Кримського півострова та реабілітації жертв політичних репресій СРСР. Він пояснює, що створити універсальний механізм роботи з кримінальними справами на прикладі однієї країни, яка мала досвід окупації її територій, неможливо.
Віталій Секретар“Не буде такого універсального механізму, який ми, умовно кажучи, надягнемо, немов шкарпетку, і щоб вона ідеально б сиділа на нозі. На першому етапі ми бачимо завдання створити рамку, концепт ключових точок, які державі знадобляться для ухвалення Верховною Радою на законодавчому рівні”, – розповів Віталій Секретар.
На його переконання, основними викликами при створенні такої рамки будуть:
- доля кримінальних проваджень до 2014 року, які залишилися на ТОТ Криму;
- питання російських кримінальних проваджень, які окупанти порушили на ТОТ.
На ТОТ відбуваються не лише воєнні злочини РФ, а й ординарні загальнокримінальні злочини, такі як вбивства, грабежі, розбої, хуліганство та ДТП зі смертельними наслідками. Як прокоментував Віталій Секретар, жертви цих злочинів не зрозуміють, якщо держава Україна закриє очі на ці типи правопорушень з формулюванням невизнання вироків окупаційних “судів”, а злочинці опиняться на волі. Такий підхід спричинить колапс у реінтеграції, коли потерпілі зрозуміють, що держава не захищатиме їх від злочинів.
Суддя–спікерка Печерського районного суду міста Києва Марія Палаєва каже, що держава має враховувати рішення, видані в окупації, розробивши певний алгоритм дій, для того, щоб забезпечити реалізацію прав та захист інтересів громадян України на деокупованих територіях в межах процесу реінтеграції.
“На сьогодні в усіх процесуальних кодексах є процедура визнання рішень іноземних судів, яку в судовій практиці використовують. Я не бачу перешкод, щоб розробити на цій базі відповідну процедуру”, – зауважує суддя.
У Прокуратурі АРК і собі просять про встановлення перехідного періоду, під час якого потерпілі зможуть звернутися до правоохоронців чи суду для відновлення кримінального провадження. Крім того, Віталій Секретар визнає, що потрібно розв’язатити питання строків давності для кримінальних справ, що стосуються ТОТ.
Віталій Секретар вважає, що правоохоронцям доведеться звертати увагу на відповідність “рішень, доказів, які зібрали окупаційні силовики на ТОТ, загальним критеріям. Ретельну оцінку цих аспектів також повинні будуть робити українські судді. З цим погоджується й Костянтин Харакоз. Він звертає увагу на важливість забезпечення стандартів справедливого суду при перегляді кримінальних справ, разом зі стандартом змагальності сторін.
Крім того, важливо буде забезпечити рівність перед законом для усіх осіб, незалежно від того, за яким законодавством їх засудили. Для цього владі потрібно буде встановити механізми для вирішення суперечностей у санкціях і вироках.
Віталій Секретар вважає, що у питані ініційованих на ТОТ кримінальних справ потрібно усунути фактор ухвалення рішення окремим правоохоронцем, щоб унеможливити зловживання та недоброчесність.
Дилеми “судових рішень”
Суддя–спікер Господарського суду Донецької області Костянтин Харакоз вказує на те, що розробка рамкового документа, якою зараз займається влада, – важливий крок, але це лише початок шляху.
Він також вважає, що у цій політиці потрібно враховувати різноманітність справ та адміністративно-територіальних одиниць, які зазнали окупації, та чи можливо було в окупації громадянам України знайти справедливість. Харакоз говорить, що “рішення” окупаційних “судів” неможливо сприймати як акт справедливості. На відміну від Росії, яку він називає “поліційною державою”, українські суди дотримуються стандартів Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) та окремо стандарту незалежності суду.
Костянтин Харакоз виділяє питання політичних переслідувань і вважає, що такі кримінальні справи будуть пріоритетними для України і розглядатимуться навіть під час перехідного періоду, коли на звільнених територіях будуть знаходитись українські військові.
Віталій Секретар пропонує розв’язувати це питання, зокрема, визначенням тих кримінальних проваджень та статей Кримінального кодексу Російської Федерації, які були застосовані до громадян України, та не існують у нашому Кримінальному кодексі.
Наразі є бачення, що мешканці звільнених територій матимуть право звертатися до українських судів, щоб отримати нове рішення замість виданого незаконним “судом” в окупації.
Дар’я Свиридова також вказує на низку порушень в системі окупаційного судочинства. Серед них – величезний тиск з боку російських силовиків на адвокатську спільноту в Криму та взагалі будь-яка відсутність незалежних адвокатів у кримінальних процесах. Нещодавно ZMINA детально розповідала про переслідування незалежних кримських адвокатів та відсутність реакції на ці злочини з боку Національної асоціації адвокатів України, очолюваної Лідією Ізовітовою, яка, на переконання низки українських адвокатів, є соратницею Віктора Медведчука.
“Не політично вмотивовані справи, а звичайні господарські та кримінальні справи, ймовірно, також мають бути переглянуті через значні порушення стандартів справедливого правосуддя, недотримання права на захист. І обвинувачені, і потерпілі будуть вимагати перегляду. Незадоволеними можуть бути обидві сторони, і вони вимагатимуть продовження правосуддя у їхній справі”, – каже Свиридова.
Костянтин Харакоз переконаний, що для ревізії цих “рішень” державі потрібно визначитися, чи це акт правосуддя, чи адміністративний акт.
Якщо держава піде шляхом каталогізації рішень, то, на переконання судді, важливо визначити форми, напрями, зокрема юридичний супровід pro bono для окремих груп населення, із роз’ясненням, які справи можна переглядати.
Костянтин Харакоз“Наприклад, це можуть бути ті справи, де люди зазнали страждань, яких позбавили права власності чи яких примусили виїхати з окупованої території тощо”, – прокоментував Костянтин Харакоз. Також він вважає, що цей процес можна автоматизувати через інтернет.
Також, на думку Костянтина Харакоза, варто повернутися до обговорюваної ще у 2021 році концепції конвалідації вчинених на ТОТ правочинів.
Харакоз також вважає, що найменше проблем буде в адміністративному регулюванні, в публічно-правових спорах в адміністративній юрисдикції.
“Мені здається, що тут найменша проблематика, оскільки, якщо ми не визнаємо той правовий режим, який там був, то відповідні рішення, що стосуються впорядкування публічно-правових відносин, автоматично втрачають силу після повернення на ці території українського прапора”, – сказав Харакоз.
Намібійські винятки
Експертка Ганна Христова звернула увагу, що у “намібійських винятках” у рішенні Міжнародного суду ООН по Намібії йдеться, що документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Також ЄСПЛ у справі “Кіпр проти Туреччини” висловив свою позицію та інтерпретацію цих винятків.
Вона вказує, що принцип намібійських винятків напряму стосується того дискурсу, який відбувається в нашій країні, та нагадує, що практика ЄСПЛ є джерелом права в Україні.
У рішенні ЄСПЛ “Кіпр проти Туреччини” досліджувалося питання законності внесення даних в цивільні реєстри, в земельні реєстри, законність шлюбів та законність рішень цивільних суддів.
“У цьому рішенні йдеться про жорстке розмежування де-факто влади, яка окупувала відповідні території, від дій та прав приватних осіб. У цій концепції дії приватних осіб, юридичних осіб приватного права, приватних інтересів не можуть бути атрибуйовані окупаційною владою”, – пояснила вона.
Ганна Христова (зліва)Ганна Христова пояснює, що на окуповані території розповсюджується Гаазьке право, яке покладає на країну-окупанта відповідальність за підтримування правопорядку на окупованої території усіма засобами, зокрема через діяльність правоохоронної та судової системи. Вона переконана, що тотальною політикою ігнорування документів в окупації Україна суперечить сама собі, адже з одного боку Україна в ЄСПЛ наполягає на притягненні до відповідальності Росії за порушення прав людини, які вона здійснювала та здійснює через ефективний контроль над ТОТ, при цьому держава Україна повністю не визнає будь-яких актів де-факто влади на ТОТ.
Також у своєму рішенні ЄСПЛ наголошує, що такий підхід до документів, виданих в окупації, жодним чином не означає узаконення режиму, який стоїть поза законом міжнародного права. Ганна Христова звертає увагу, що це рішення ЄСПЛ у справі “Кіпр проти Туреччини” суд використовує також і в індивідуальних справах.
“Цей підхід, безумовно, треба брати до уваги як той стандарт, який є частиною європейського сьогодні і європейського завтра України. Ігнорування такого підходу суперечить євроінтеграційній політиці України. Це не означає, що цей підхід диктує конкретні рішення. Їх має визначити Україна”, – сказала Ганна Христова.
Зрештою, остаточні підходи до згаданих викликів, як вважає Віталій Секретар, мають викристалізуватися у дискусіях, які б забезпечили представлення різних позицій всіх зацікавлених сторін. Утім, експерти переконані, що з такими дискусіями не варто затягувати, бо такі складні реінтеграційні моделі не формуються реактивно із сьогодні на завтра. Врешті-решт, ці моделі та механізми потрібно ще протестувати перед тим, як вони стануть частиною загальнодержавної політики.
Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного фонду “Відродження” в межах спільної ініціативи “Європейське Відродження України”. Матеріал представляє позицію авторів і необов’язково відбиває позицію Європейського Союзу чи Міжнародного фонду “Відродження”.
