“Ви й скріпки звідси не вивезете”: як “рускій мір” знищує виші на Сході України

Дата: 01 Серпня 2022 Автор: Діана Шароді
A+ A- Підписатися

Умисне завдавання ударів по закладах освіти, які не є військовими цілями, – один з численних злочинів, які Росія вчиняє у війні проти України. За останніми даними, внаслідок російських обстрілів постраждало 43 заклади вищої освіти. П’ять з них повністю зруйновані та не підлягають відновленню. 

До цієї сумної статистики входять Горлівський інститут іноземних мов та Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля з Луганська. Після початку війни, у 2014 році, обидва мусили “переїхати”, але мали надію, що невдовзі повернуться. Однак цьогоріч російські військові обстріляли приміщення обох навчальних закладів у Бахмуті та Сєвєродонецьку. 

Про те, як “рускій мір” знищує українські виші, але ті вчергове починають спочатку, читайте в матеріалі. 

Лекційна аудиторія Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля після обстрілу / Фото: Поліція Донеччини

“Нас буквально викинули з міста” 

Кандидатка філологічних наук Євгенія Бєліцька очолює Горлівський інститут іноземних мов. Цьогоріч навчальний заклад та його співробітники вже вдруге зіткнулися з досвідом переміщення. Перший раз, зрозуміло, припав на 2014 рік. Тоді, пригадує Євгенія, окупанти дали вишу, адміністрації та викладацькому складу добу на те, щоб вони виїхали з приміщення. 

Що сталося б, якби цей “наказ” проігнорували, освітянка боїться уявляти. 

“Коли ми виїжджали з Горлівки, нас буквально викинули з міста. Так звана окупаційна “влада” дала нам 24 години, щоб ми залишили наші будинки й виш. Ми не те що комп’ютери не могли забрати… Тоді так званий “ватажок” сказав: “Они и скрепки отсюда не вывезут”. Вигнали нас у шию звідти”, – розповідає Євгенія. 

Інститут переїхав недалеко. З надією повернутися якнайшвидше. Прихисток вдалося знайти в сусідньому Бахмуті – за 40 км від Горлівки та 20 км від тодішньої лінії розмежування. Коли переїжджали, мали лише юридичну адресу: один з місцевих навчальних закладів дав їм свою. 

“Уперше, коли ми переміщались у 2014 році, ми були оптимістичніші – думали, що переїжджаємо десь місяців на два і потім повернемося до Горлівки. Саме тому і не було тоді так болісно, як тепер. Тепер же ми усвідомлюємо, що це продовжуватиметься понад два місяці. Це перша відмінність. І друга полягає в тому, що того разу ми виходили, як кажуть, у чисте поле. Тобто, коли був написаний наказ про наше переміщення, там містилася дуже примарна адреса в одному з навчальних закладів Бахмута. Але цей заклад нам дав тільки свою юридичну адресу. У нас не було жодного корпусу для навчання і гуртожитку”, – каже директорка вишу. 

Невдовзі, утім, вдалося знайти перше приміщення для навчання – у самісінькому центрі міста. Там певний час проводили заняття, а коли неподалік вдалося знайти будівлю для другого корпусу, то освітній процес перенесли туди. Адміністрація, бухгалтерія та відділ кадрів продовжували роботу в першому корпусі. 

Обидва все ж потребували ремонту. Його робили паралельно з навчанням за кошти міжнародних донорів. 

Випускниця інституту Аліна Зейналова згадує, що в перший час навчання у виші, який уже переїхав до Бахмута, емоції були вкрай неоднозначні:

“Не лукавитиму, кажучи, що інститут одразу справив на мене позитивне враження. Перші місяці була “гра в контрасти”. Ми сиділи за новими столами та дивилися на дорогі екрани, але голову могла присипати штукатурка зі стелі. Зараз я розумію, що саме це дало нам цінність тих занять, їх проводили так натхненно, що старі шпалери не мали значення”. 

Уже протягом навчання дівчини в корпусах відбулися тотальні зміни: 

Чітко пам’ятаю, як в один короткий період два-три поверхи стали виглядати сучасно й свіжо, а в аудиторіях усі хотіли зробити фото для соцмереж. Це й означало зміни на краще зовнішньо, а для студентів і викладачів оновлення корпусу стало натхненням і  внутрішньо.

Приведення до ладу навчальних аудиторій не єдина проблема, яка стояла перед вишем. Необхідно було подбати й про житло для студентів. На перший час домовилися з місцевим коледжем, щоб студенти мешкали в частині їхнього гуртожитку. Невдовзі знайшлося два інших окремих приміщення, які, однак, потребували капітального ремонту. Перший гуртожиток підготували відносно швидко, і вже у 2017 році здали в експлуатацію. Другий ремонтували вісім років, і навесні 2022-го туди мали поселити студентів. 

Проте станом на липень з чотирьох будівель (двох навчальних, двох житлових) уцілів лише один навчальний корпус. 11 травня російські окупанти обстріляли Бахмут з важкої артилерії. Тоді снаряди лягали на території гуртожитку, в будівлі якого тепер немає частини стіни, а перекриття трьох поверхів завалилися. Пошкоджено також дах, зруйновано комунікації.

За кілька днів, 16 травня, загарбники вщент зруйнували два поверхи в адміністративній будівлі. Тоді ж постраждали й сусідні багатоповерхові будинки. Повторно снаряди влучили у вже зруйнований навчальний заклад 21 травня. 

Будівля інституту

“Із двох наших будівель для навчання одна знищена вщент і не підлягає відновленню. Друга будівля стоїть, усе з нею нормально. Щодо гуртожитків: у нас були шикарні гуртожитки, оснащені відповідно до всіх сучасних вимог. На жаль, обидві будівлі зрівняли із землею. Дуже прикро: другий гуртожиток, який ми відновлювали з 2015 року, мав би відкритись у квітні 2022 року. Ми його відновлювали лише за кошти міжнародних грантодавців: грант Європейського Союзу і міжнародної агенції USAID. Загалом на нього витратили близько 40 мільйонів гривень. Туди була закуплена вся нова техніка, меблі… Цей гуртожиток зруйновано повністю”, – розповідає директорка. 

Один з гуртожитків

На щастя, під час обстрілів студенти й викладачі не постраждали. На той час більшість уже виїхала до Дніпра, інша частина – працювала та навчалася віддалено, з безпечних регіонів. 

“Ми вчасно ухвалили рішення виїхати. І, коли навчальні корпуси та гуртожитки обстрілювали, вони вже стояли порожні”, – говорить Євгенія

Утім, додає вона, без жертв для університету не обійшлося. У березні цього року на війні загинув випускник вишу Іван Карагодін. Коли розпочалася повномасштабна війна, він записався до лав добровольців. 

Зараз ГІІМ працює в Дніпрі. Тут колег прихистив Дніпровський національний університет, надав сім аудиторій. Директорка підкреслює, що зараз цього досить, щоб організувати онлайн-навчання та навіть зараховувати нових студентів: початок нового навчального року вже незабаром. 

“Ми вивезли з Бахмута ноутбуки й моноблоки. Зі стаціонарних комп’ютерів забрали жорсткі диски, на яких міститься інформація. Тобто забрали все те, що може містити будь-яку інформацію про функціонування інституту. Забрали особові справи викладачів і студентів. Нашу бібліотеку нам не вдалося вивезти. Звісно, у нас немає свого корпусу. Навіть поверху нема. Але є необхідна кількість кімнат. Цього досить, щоб забезпечити функціонування інституту в цих умовах”, – пояснює Євгенія. 

Директорка каже: абітурієнтів цього року дуже мало, бо більшість випускників шкіл або поїхали за кордон, або дезорієнтовані:

“Для того щоб людина вступила до інституту, треба, щоб вона принаймні знала, де і що з нею відбуватиметься починаючи з навчального року. А в нас у країні, з огляду на агресію РФ, ніхто не знає, що з нами буде не те що 1 вересня 2022 року, а й що буде наступного тижня”.

Наразі водночас 29 абітурієнтів з “небезпечних територій” пройшли співбесіду для навчання в Горлівському інституті іноземних мов, підсумовує Євгенія. 

“Від даху до першого поверху – все зруйновано” 

Значно постраждав від російських обстрілів і Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля. Цей виш також двічі переселенець. У 2014 році він переїхав з окупованого Луганська до Сєвєродонецька. 

Уже під час нового етапу війни, у 2022 році, саме Сєвєродонецьк став одним з перших міст, які обстрілювала армія Росії. Ще коли обстріли не були інтенсивними, адміністрація вишу та значна частина викладацького складу виїхала до Кам’янця-Подільського та Дніпра. Тож про руйнування закладу дізнавалися від колег, які ще збирали свої речі на Луганщині.

За словами ректорки вишу Ольги Поркуян, у навчальні будівлі “прилітало” не один раз. 

“На початку березня суттєвих ушкоджень ще не було. Може, лише вікна десь повибивало, – згадує Ольга. – Першим постраждав наш лабораторний корпус. Частина його вигоріла повністю внаслідок декількох влучань. Потім з чогось важкого вдарили. Я не можу сказати, що це за снаряд, але удар був такий сильний, що там від даху до першого поверху практично все зруйновано”. 

Фотографій руйнувань вишу в Ольги не так багато. Але на тих, що їй надали колеги, видно, наприклад, наслідки влучання снаряда в кут однієї з будівель. Його розтрощило вщент, снаряд пробив стіну, залишивши в ній діру завширшки кілька метрів. Великі віконні рами вирвало, а шар утеплення відкріпився від опорної стіни. Всередині споруди сталася пожежа. Вогонь випалив усе, що було в будівлі. На місці лекційної аудиторії залишилися лише цегла та бетонні палі.

Пошкоджень зазнав і головний корпус вишу, розташований на площі Перемоги. Однак ректорка закладу каже, що вони менші, ніж у лабораторному та навчальному корпусах.

“У наші корпуси, де розміщувався коледж, були прямі влучання. Там теж зруйновано значну частину будівель”, – додає Ольга.

Вона каже, що можуть бути зруйновані й гуртожитки, де раніше жили тисячі студентів. Але перевірити це поки неможливо. 

“За останні роки ми зробили потужні ремонти. У нас були міжнародні проєкти, завдяки яким ми зробили дуже якісний і гарний ремонт, а також купили обладнання. Вкладено було близько 20 мільйонів гривень. Тепер відновлення потребує набагато більшого фінансування. Оскільки там такі суттєві пошкодження. Можливо, доведеться будувати нові корпуси. Це мільйони, десятки чи навіть сотні мільйонів гривень. Це точно не можна поки сказати, бо має працювати кваліфікована комісія, щоб зрозуміти, що робити взагалі”, – оцінює ректорка.

Виш також втратив не лише свої навчальні корпуси. 

“Кілька наших співробітників померли внаслідок інфаркту та інсульту. Люди перебували в такому стресі, що організм у багатьох просто не витримував. І ці смерті хоч і не були під обстрілами, але вони, я вважаю, пов’язані з військовими діями”, – вважає Ольга.

Після евакуації в Східноукраїнському національному університеті ім. Володимира Даля навчання продовжилося вже в дистанційному режимі. Дипломи бакалаврів отримали близько 600 студентів.  

Наразі ж у виші триває вступна кампанія. 

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: