Україна не чекає на біженців
Українська Національна стратегія у сфері прав людини, затверджена у червні 2015 року, має окремий розділ про порушення прав біженців та осіб, які потребують додаткового захисту. Протягом останніх двох років Україна повинна була здійснити низку заходів, аби наблизити захист цих осіб до рівня міжнародних стандартів.
Але, як показує практика, біженці в Україні є заручниками домовленостей СБУ із спецслужбами інших держав. Їхня доля, а часто життя та здоров’я, повністю залежать від Державної міграційної служби, яка, за свідченнями правозахисників, не має ні хисту, ні мотивації, аби піклуватися про шукачів притулку. Навіть іноземці-учасники АТО не можуть роками отримати обіцяне президентом громадянство України.
Водночас, згідно з Нацстратегією, Україна має вдосконалити процедури визнання особи біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, ефективно інтегрувати таких осіб в українське суспільство, забезпечити реалізацію ними права на працю, охорону здоров’я, освіту, інші права і свободи.
Що ж відбувається насправді?
АЛІ ХАТІБІ: ДЕСЯТЬ РОКІВ БЕЗПРАВ’Я
Алі Хатібі був військовим у Ірані і десять років тому брав участь у заколоті проти шиїтської влади. Після поразки заколоту деяких його соратників стратили, а деяким вдалося втекти до різних країн Європи. Алі також заарештували, але він зміг втекти до України. Він оселився у Кам’янець-Подільському, одружився з українкою і в них вже народилося двоє дітей. Займається Алі торгівлею антикваріатом та напівдорогоцінним камінням.
Через деякий час СБУ порушило справу проти його дружини з приводу незаконного продажу палеонтологічних цінностей: продажу кісток бивня мамонта до Китаю. Відбувся обшук, після якого, за словами Хатібі, представники СБУ почали вимагати від нього хабаря за те, щоб закрити кримінальну справу. Незадовго перед тим Алі подав заяву до міграційної служби для отримання статусу біженця. Але отримати його він так і не зміг.
Алі, який не міг зрозуміти, чому він має платити хабар після Революції Гідності, звернувся по допомогу до Української Гельсінської спілки з прав людини. Його справу погодився вести адвокат із Хмельницького Андрій Місяць, але, зрештою, Алі до нього так і не звернувся, бо боявся переслідувань.
За словами керівника Адвокаційного центру УГСПЛ Бориса Захарова, працівників СБУ, які переслідували Алі Хатібі та вимагали від нього хабаря, звільнили з роботи та розпочали проти них внутрішнє розслідування. Родину Хатібі залишили у спокої, але пригрозили їм тим, що статус біженця він ніколи не отримає.
“Це серйозна погроза, адже СБУ впливає на рішення Державної міграційної служби щодо надання статусу біженця. Тепер у будь-який момент його можуть позбавити права проживання на території України та відправити до Ірану, де Алі загрожує тюремне ув’язнення або навіть і смерть”, — говорить Борис Захаров.
Сам біженець вважає, що це — помста з боку СБУ за його звернення до НАБУ.
За словами керівника громадської приймальні УГСПЛ Олега Левицького, Алі потрапив у бюрократичне “замкнене коло”.
“Алі не може покинути територію України, бо не має відповідних документів. А для того, щоб йому ці документи надали, він спочатку має повернутися до Ірану і вже там звернутися до дипломатичних установ України, щоб отримати право об’єднатися із своєю родиною, яка у цей час має чекати на нього в Україні”, — зазначає Левицький.
РУСТАМ ДОК: ДОВЕЛОСЯ ВТЕКТИ І З УКРАЇНИ
Білорус, який ховається під псевдонімом Рустам Док, у 2014 році вирішив стати українським добровольцем у складі батальйону “Донбас”.
За його словами, українська влада запросила його персональні дані, як він сподівався, для того, щоб видати йому офіційні документи солдата Національної гвардії України. Але таких документів він так і не отримав. Натомість його персональні дані з’явилися на сайті сепаратистів в ОРДЛО. В результаті на батьківщині Рустама проти нього відкрили кримінальну справу за статтею “Найманство”. Тепер шлях додому для нього був назавжди закритий.
“Я воював за Україну безкоштовно і навіть свої гроші вкладав, а потім ще багато разів подавав документи для отримання українського громадянства, яке нам обіцяв Петро Порошенко, але все марно”, — розповідає доброволець.
Звертався Рустам і до Державної міграційної служби, щоб отримати хоча би статус біженця, але — безрезультатно.
За його словами, чиновники відмовили “у зв’язку із очевидною безпідставністю побоювань”.
Рустам вважає, що це відбулося через неофіційну вказівку від адміністрації президента, де, як йому здається, Білорусь сприймають цілком демократичною державою, де дисидентам нічого не загрожує.
Під загрозою депортації у Білорусь у серпні 2016 року Рустам був змушений нелегально перейти кордон із Польщею. Там він тиждень блукав у горах і врешті здався поліції із проханням про притулок. Через рік Рустам отримав статус біженця у Польщі.
Юрист Олексій Скорбач у липні 2016 року відправив адвокатський запит до Державної міграційної служби. В ньому просив повідомити, скільком громадянам іноземних держав, які брали участь в АТО, було в результаті надане громадянство України. У відповіді чиновники ДМСУ зазначили, що за спеціальним указом президента Петра Порошенка українське громадянство надали двом білорусам та двом росіянам. Водночас, як повідомив ще у грудні 2014 року представник Генштабу ЗСУ генерал-майор Олександр Розмазнін, проти терористів на сході України воювало до тисячі іноземців, які були зараховані до складу добровольчих батальйонів. Всім їм обіцяли надати громадянство, але за півтора роки ніяких зрушень в цьому напрямку не відбулося.
МАКСИМ БУТКЕВИЧ: “ДЕРЖМІГРАЦІЙНА СЛУЖБА СПРИЙМАЄ БІЖЕНЦІВ, МОВ ЗАГРОЗУ”
Правозахисник, координатор проекту “Без кордонів” Максим Буткевич вважає, що ті, від кого залежить доля біженців, сприймають їх як негативне явище, тягар і загрозу.
“Я знаю, або ж чув від підопічних чи колег, про ксенофобські коментарі на адресу біженців на дуже різних щаблях влади: від діяча, пов’язаного із парламентським Комітетом із прав людини у ВР одного з попередніх скликань, до пересічних співробітників ДМС, які виявляють упередження у спілкуванні із шукачами захисту”, — каже правозахисник.
За його словами, до розпалювання ксенофобії докладаються і журналісти.
Надання притулку, статусу біженця чи додаткового захисту, на думку правозахисника, завжди є політичним рішенням.
“Пов’язано це з тим, що влада Києва до 2013 року не хотіла сваритися із офіційними Ташкентом, Москвою, Душанбе, Мінськом, Баку та іншими. Нам відомі також випадки, коли інші відомства (наприклад, МЗС) повідомляли, що “надання статусу біженця може негативно відбитися на відносинах із певною країною”, — говорить Максим Буткевич.
За його словами, співробітники міграційної служби у питаннях біженців відрізняються кричущим непрофесіоналізмом.
“У керівників ДМСУ немає, вочевидь, мотиву захищати біженців. Тож за наявності прогалин у системі, з такою мотивацією керівників, вона і не запрацює”, — каже Максим Буткевич.
За його словами, не вистачає незалежного контролю за рішеннями ДМСУ — або у вигляді процедури, або як третьої незалежної контрольної інстанції, яка би могла розглядати (і переглядати) рішення ДМСУ компетентно і неупереджено.
“Таку роль мали би відігравати суди. Але, по-перше, із судовою системою все ще є проблеми (хоча кількість рішень про притулок, винесених ними всупереч рішенням ДМСУ, невпинно зростає); по-друге, ДМСУ часто не виконує чи повільно виконує рішення судів; по-третє, незалежне досудове оскарження відмови дозволяє їй пройти крізь руки незалежних, але компетентних людей, і не створювати навантаження на судову систему”, — каже правозахисник.
Максим Буткевич також зауважує, що у низці випадків є підстави підозрювати співпрацю СБУ зі спецслужбами країн походження біженців. Це помітно, коли СБУ бере участь у депортації тих людей, яких вимагали видати країни, з яких вони втекли.
Таку ж думку висловлює і правозахисник Борис Захаров. Він вважає, що СБУ неформально співпрацює із спецслужбами авторитарних країн, колишніх республік СРСР.
“КДБ досі існує, СБУ співпрацює з ФСБ та спецслужбами Азербайджану, Таджикистану, Узбекистану та інших. Громадянин Королівства Нідерландів і колишній біженець Фікрат Гусейнов помітив стеження за собою в Україні, а ордер Інтерполу на нього з’явився вже після того, як журналіст опинився в Києві. Спецслужби інших країн працюють через посольства та співпрацюють із СБУ для покарання своїх дисидентів”, — говорить Захаров.
Україна — не рай для біженців. Її сприймають швидше як перевалочний пункт, тимчасове місце, де можна трохи перечекати, щоб бігти далі — здебільшого, до країн Європейського Союзу. Від цього особливо гостро відчувається: Україна поки що — не та Європа, про яку ми так довго мріяли.
