Церква та праворадикали найбільше протидіють рівності ЛГБТ в Україні – доповідь ООН

Ще минулого року для того, щоб дослідити дотримання прав ЛГБТ, Україну відвідав Незалежний експерт із питань захисту від насильства і дискримінації за ознакою СОҐІ і Сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності Ради з прав людини ООН Віктор Мадригал-Борлос. Фахівець перебував тут із 30 квітня до 10 травня 2019 року, зустрівся з представниками влади, Омбудсманом та правозахисниками, а також ЛГБТ-людьми, які зазнали насильства і дискримінації.

За результатами візиту Мадригал-Борлос опублікував доповідь, у якій підсумував, що Україна підійшла до переломного моменту, коли може досягти значного прогресу щодо видимості та дотримання прав ЛГБТ – навіть попри те, що суспільство й досі стигматизує їх, державні посадовці уникають обговорювати питання СОҐІ, оскільки “суспільство не готове”, а самі ЛГБТ відчувають, що, щоб вижити, слід приховувати власну ідентичність.

ZMINA коротко переповідає, якою ситуацію з дотриманням прав ЛГБТ в Україні побачив незалежний експерт та які проблеми окреслив у своїй доповіді.

Під час візиту незалежний експерт не побачив ознак грубих або масових актів індивідуального насильства щодо ЛГБТ. Мадригал-Борлос підкреслив, що українське законодавство вільне від криміналізації одностатевих стосунків, містить загальні антидискримінаційні норми, а в низці випадків передбачає прямий захист. Утім, попри ці досягнення, за оцінкою фахівця, неможливо зазначити, що ЛГБТ живуть в Україні вільним та рівноправним життям. 

В Україні зберігається стигматизація ЛГБТ. Так, у доповіді йдеться, що попри суспільну підтримку цінностей демократії та рівності поширені упередження та стереотипи щодо сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності зберігаються в країні:

“Соціологічні опитування, проведені у 2016 та 2018 роках, показали, що 60% українців негативно ставляться до ЛГБТ”.

Під час візиту експерт помітив існування в спільноті сильних стимулів не робити нічого, що порушило б відчуття соціальної злагоди, тому що інакше ЛГБТ зіткнуться з жорсткою дискримінацією в галузі зайнятості, освіти та охорони здоров’я. Як результат, більшість ЛГБТ не наважуються публічно говорити про свою орієнтацію.

З огляду на масштаб проблеми, зазначив фахівець, чинних ініціатив, спрямованих на сприяння толерантності, підвищення рівня обізнаності та розвіювання міфів і стереотипів щодо ЛГБТ, не досить.   

Загалом діяльність центральних органів виконавчої влади відбиває повагу до прав ЛГБТ. Утім, не всі високопосадовці демонструють недвозначну і публічну підтримку або неупереджені підходи до питання сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності.

Мадригал-Борлос зазначає, що, наприклад, голови районних та інших державних адміністрацій, мери міст, депутати парламенту і викладачі державних університетів вдаються до риторики ненависті, здійснюючи державні функції та використовуючи державні ресурси. На його думку, це найпомітніше на прикладі кампанії, яка закликає українську владу заборонити “гомосексуальну пропаганду” під гаслом захисту традиційної сім’ї, та регулярного подання гомофобних законопроєктів.

“Коли посадовці високого рівня вдаються до риторики ненависті, вони підривають не лише право на захист від дискримінації осіб, спільнот і груп населення, проти яких націлена ця риторика, а й довіру до державних установ і, отже, якість і рівень їхньої участі у народовладді”, – упевнений фахівець.  

Читайте також: “Заборонити порно, “пропаганду” ЛГБТ та ускладнити розлучення: як “слуги народу” бачать захист української сім’ї” 

Занепокоєння викликає роль, яку відіграють православні церкви та релігійні лідери, а також крайні праві угруповання в демонізації ЛГБТ-осіб: їх зображають як грішних, аморальних і непатріотичних. 

Мадригал-Борлос зазначив, що церква та праворадикали залишаються головними противниками рівності ЛГБТ. І якщо перші наразі утримуються від закликів до насильства та дискримінації, другі продовжують вдаватися до жорсткості та агресії. 

Експерт також зауважив, що останнім часом провідні українські церкви – за винятком Московського патріархату – змістили акцент від відкритих закликів до дискримінації ЛГБТ у бік закликів до “захисту традиційної сім’ї” та боротьби з “ґендерною ідеологією”.

Тривожним, на переконання фахівця, є надання консультативного статусу Всеукраїнській раді церков у міністерствах та більшості парламентських комітетів:

“Таким статусом не користується жодне інше об’єднання або неурядова організація, і він надає цій установі виняткову можливість впливати на законотворчу діяльність і формування політики, що є сумнівним у контексті світської держави”. 

Після подій на Майдані зростає масштаб насильства щодо ЛГБТ з боку ультраправих. Виникнення цих екстремістських груп, підкреслює Мадригал-Борлос, збігається зі збільшенням помітності ЛГБТ, а також із вжиттям державою заходів, спрямованих на посилення їхнього захисту:  

“В Україні наразі діють щонайменше 20 неформальних ультраправих груп, які вчиняють гомофобні та трансфобні злочини, а деякі з них переслідують ЛГБТ за допомогою соціальних мереж, організовують “гей-сафарі”, б’ють, принижують ЛГБТ, знімають це на камеру і вимагають від потерпілих гроші або викладають відео в інтернет”.   

Крім того, члени крайніх правих угруповань (таких як С14, “Правий сектор”, “Національний корпус”, “Традиція і порядок”, “Катехон”, “Карпатська Січ” та інші) систематично зривають заходи ЛГБТ-спільноти або заважають проведенню таких заходів, зокрема публічних зібрань, освітніх заходів і пам’ятних подій, а останнім часом – навіть приватних зустрічей, орієнтованих на конкретні аудиторії, часто вдаючись водночас до насильницьких методів.

Незалежний експерт стурбований відсутністю ефективних розслідувань таких нападів. Він, зокрема, наголошує, що це призводить до безкарності та живить подальше насильство – надсилаючи сигнал про те, що агресія щодо ЛГБТ є прийнятною. 

Правозахисники, які опікуються правами ЛГБТ, у 2018 році свідчили про різке зростання кількості жорстоких нападів на них. Ця тенденція збереглась і 2019 року: як свідчать дані, близько 30% усіх нападів на правозахисників спрямовані саме проти ЛГБТ-активістів. 

Серйозною проблемою є заниження кількості інцидентів гомофобного й трансфобного характеру. Так, ідеться в доповіді, за 2018 рік поліція зареєструвала 15 кримінальних правопорушень щодо ЛГБТ. Водночас правозахисники зафіксували 358 випадків насильства, дискримінації та інших порушень на ґрунті гомофобії та трансфобії. 

“Така розбіжність може свідчити, що про злочини ненависті, мотивовані упередженням проти ЛГБТ, не повідомляють до поліції або ж поліція не визнає їх такими“.

Фахівець зазначає, що у випадках гомофобного та трансфобного насильства органи влади зрідка проводять розслідування чи навіть відкривають кримінальні провадження. Такі мотиви, як гомофобія та трансфобія, слідчі часто не враховують або ж кваліфікують як менш небезпечні правопорушення без обтяжувальних обставин. 

Крім того, акцентує в доповіді Мадригал-Борлос, лише дуже незначну кількість кримінальних проваджень за фактом злочинів на ґрунті ненависті щодо ЛГБТ доведено до суду. Причому переважній більшості виконавців цих злочинів висували обвинувачення у вчиненні звичайних правопорушень, а не злочинів на ґрунті ненависті.  

Читайте також: “Ви не схожі на п*дорів, щоб на вас нападати”: чому поліція ігнорує мотив ненависті у злочинах”

У підсумку доповіді незалежний експерт рекомендував українській владі зайняти рішучу позицію на підтримку рівності за ознакою СОҐІ, а також ужити заходів, пов’язаних із цим. Зокрема, чітко розмежувати повноваження та відкликати привілейований статус, наданий деяким українським церквам щодо консультацій з державними установами, криміналізувати злочини ненависті за ознакою СОҐІ та утриматися від поширення ненависницьких тез, спрямованих проти ЛГБТ, офіційно засудити мову ворожнечі й, можливо, почати застосовувати дисциплінарні заходи до представників влади, які вдаються до неї. 

“План дій до Національної стратегії у сфері прав людини є чудовим накресленням для цього, а ефективна реалізація передбачених у ньому заходів була б значним кроком до забезпечення повного дотримання Україною своїх міжнародних зобов’язань у цій царині”,  – резюмував Мадригал-Борлос. 

Повний текст доповіді читайте за посиланням.