Сила жінок – всюди: хто цьогоріч у сотні лідерок премії УП і про що говорили на нагородженні
25 березня в Національній філармонії України відбулась урочиста церемонія нагородження лідерок премії “Сила жінок”. Ця ініціатива, започаткована “Українською правдою” 2024 року, покликана відзначити зусилля 100 українок, які в часи повномасштабної війни захищають країну, розвивають культуру, науку, бізнес, спорт та громадський сектор, створюють нові можливості попри виклики й ризики.
Особливістю цьогорічної церемонії стало те, що вона була присвячена памʼяті Ірини Цибух – парамедикині, яка евакуювала поранених бійців з найгарячіших точок і прагнула впровадити культуру памʼяті в українському суспільстві.
Загалом церемонія зібрала видатних жінок, які надихають своїм прикладом інших, обʼєднують людей та рухають суспільство вперед. Атмосфера заходу поєднувала урочистість і щирі емоції, а кожна переможниця нагадала про силу, яка народжується в боротьбі, праці й вірі в майбутнє.
ZMINA відвідала захід та розповідає, хто став лауреатками премії, як проходила церемонія і які питання є найважливішими для сьогоднішніх лідерок України.
Живі є відповідальними перед мертвими, пам’ятаючи про них: на церемонії віддали шану Ірині Цибух
Мати Ірини, Оксана Цибух, виступила з промовою про свою доньку, яка рік тому була серед ста жінок – лідерок проєкту “Української правди” й брала участь у панельній дискусії. Оксана згадала, як Ірина раділа тому дню, а сама вона, можливо, була ще щасливішою за доньку. Жінка зазначила, що минуло майже 10 місяців відтоді, як Ірину вбили, але її голос усе ще лунає, доки кожен та кожна з нас діє, адже пам’ять, за її словами, – це вже дія.
Для Оксани її донька була прикладом відваги, честі й любові – як парамедикиня “Госпітальєрів”, медійниця, журналістка “Суспільного” та менеджерка. Евакуації з поля бою, які проводила Ірина, були продумані до дрібниць: вона дбала, щоб поранені почувалися комфортно в теплих машинах, співала їм повстанські пісні, розмовляла, підтримуючи зв’язок. Її любов до України, родини, екіпажу й друзів була безмежною. Оксана підкреслила, що для Ірини гідність і свобода були найвищими цінностями, вона вважала, що без розуміння пам’яті нація не може жити повноцінно. В останньому інтерв’ю “Українській правді” Ірина казала, що живі є відповідальними перед мертвими, пам’ятаючи й говорячи про них.
Оксана згадала проєкт “Вшануй”, над яким працювала Ірина і який нині діє в більш ніж 30 містах України, координуючи акції пам’яті. Говорячи про хвилину мовчання, жінка зазначила, що для неї ця хвилина – це суміш емоцій, від болю до гордості, спогадів про сімейні посиденьки з Іриною та постійного очікування її повідомлення “Цьом, жива, люблю”. Вона розповіла, як уранці згадувала день, який був рік тому, коли вони готувалися до нагородження від УП, снідали разом, а Ірина попросила маму заплести їй косички. Оксана також згадала доньчину вишиванку “Мамині зорі”, яка залишилася з нею назавжди.
Насамкінець Оксана закликала долучатися до акцій вшанування памʼяті загиблих героїв та героїнь хоча б раз на місяць, роблячи плакати й виходячи на вулиці, щоб пам’ять стала природною, без нагадувань.
Як українські жінки стали опорою одна одній у війні
Захід “Сила жінок” відкрила головна редакторка “Української правди” Севгіль Мусаєва, яка поділилася важливими думками про роль жінок під час війни. Зокрема, вона розповіла про жінок, які приєдналися до війська або стали волонтерками, а також про тих, хто рухає науку та культуру, освіту та спорт у найважчий період існування української держави.
“Сьогодні, перефразовуючи гасло американських суфражисток, ми хочемо сказати: Give women a voice. Дайте жінкам голос”, – підкреслила Мусаєва.
Вона також згадала символічні кольори боротьби за права жінок – зелений, білий та фіолетовий – і наголосила, що українські жінки мають не лише отримати голос, а й рівні можливості та визнання.
Медійниця поділилась особистою історією, розповівши про свій досвід під час повномасштабного вторгнення:
“Три роки тому, саме цього дня, 25 березня 2022 року, я летіла до США, щоб підтримати свою рідну сестру. За кілька днів до цього російський снайпер убив в Ірпені її коханого – американського режисера-документаліста Брента Рено. Його тіло потрібно було привезти на батьківщину й поховати”.
Під час тієї поїздки Севгіль зустрічала багатьох українських жінок, які змушені були рятувати свої родини від війни.
“Яким було моє здивування, коли в аеропорту Атланти мене затримала міграційна служба США, бо вони були впевнені, що я приїхала просити притулку. Вони не могли повірити, що за тиждень я планую повернутися назад”, – розповіла вона. Зрештою Севгіль усе ж вдалося переконати інспектора відпустити її.
Журналістка пояснила, чому вирішила поділитися цією історією. За її словами, кожна жінка, присутня в залі, заплатила свою ціну за ці три роки повномасштабного вторгнення. Так чи інакше, у пам’яті кожної з них назавжди залишиться спогад про війну – такий, що не стерти, хай би як намагатися. Цей спогад, як вона каже, схожий на нічний кошмар, від якого неможливо прокинутися. Також Севгіль розповіла, що вирішила поділитися цим ще й тому, що в один з найтяжчих тижнів війни відчула, наскільки важливе сестринство. Йдеться не лише про її найближчу людину – рідну сестру, а про кількох жінок з її оточення, які в той складний час підтримали її, не дали впасти й допомогли знайти сили рухатися далі.
“Ми, українки, довели, що жіноча дружба, взаємопідтримка і солідарність – це не міф”, – додала головна редакторка “Української правди”.
Завершуючи свій виступ, вона підкреслила: “Наш біль та наша емпатія перетворюються на силу, здатну зцілити найглибші рани цієї війни. Мої дорогі сестри, я надихаюся вами. Я зцілююся разом з вами й завдяки вам”.
Від фронту до науки
Наступним і без перебільшення найбільш довгоочікуваним моментом заходу стало оголошення переможниць у номінаціях, які охоплюють найрізноманітніші сфери життя. Тут і захисниці, які стоять на передовій, і політикині та державні управліниці, що формують майбутнє країни, і творчі особистості – від представниць моди й культури до креативних індустрій. Не обійшлося без науковиць та освітянок, які просувають знання, а також спортсменок, що надихають своїми досягненнями. Усі ці жінки – приклад сили, таланту й відданості, тож їхні імена пролунали під гучні оплески.
Нагороди вручали у восьми категоріях: “Захисниці”, “Політика та державне управління”, “Бізнес”, “Креативні індустрії та мода”, “Культура”, “Суспільство”, “Наука та освіта” та “Спорт”.
Так, у категорії “Захисниці” відзнаки отримали медикиня Тетяна Теплюк, парамедикиня Юлія Паєвська, аеророзвідниця ЗСУ Євгенія Закревська, військовослужбовиця Наталія Грабарчук, солдатка НГУ Олена Апчел, офіцерка НГУ Христина Бойчук, керівниця патронатної служби “Янголи” Олена Толкачова, майорка ЗСУ Шарлотта Хмельницька, бойова парамедикиня Вікторія Гончарук, головна сержантка Вікторія Ковбасюк, членкиня екіпажу ударних БпЛА 3 ОШБр Олена Кузнєцова, військовослужбовиця Ярина Чорногуз, військовослужбовиця 79 ОДШБр Світлана Гоцик, очільниця патронатної служби бригади “Хартія” Людмила Галичина, бойова медикиня Олена Риж, командирка взводу безпілотних авіаційних комплексів Збройних сил України Оксана Рубаняк, анестезіологиня Ніна Колосінська.
У номінації “Суспільство” лідерками стали ті, хто змінює країну зсередини. Йдеться, зокрема, про правозахисниць, активісток, волонтерок та журналісток та громадських діячок. Прикметно, що саме ця категорія цьогоріч налічує найбільшу кількість лауреаток.
Серед них – жіночий рух спротиву на окупованих територіях “Зла мавка”, керівниця благодійного проєкту “Птахи” Тата Кеплер, засновниці волонтерської ініціативи “Швейна рота” Ксенія Самойлич та Марина Пальченко, фотодокументалістка Влада Ліберова, правозахисниця, очільниця Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук, керівниця проєкту Unbroken Ірина Заславець, голова правління Громадської мережі ОПОРА Ольга Айвазовська, журналістка та телеведуча Марія Єфросиніна, засновниця фонду “Землячки” Ксенія Драганюк, співзасновниця благодійного фонду Dignitas Любов Шипович, співзасновниця фонду “Голоси дітей” Олена Розвадовська, екоактивістка Олена Жук, керівниця проєктів мобільної евакуації поранених Ірина Солошенко, журналістка Інна Варениця, президентка міжнародної спільноти Women Leaders For Ukraine Ірина Папуша, засновниця центру допомоги військовим “Фрост” Лілія Лях, засновниця благодійного центру “Місто Добра” Марта Левченко, правозахисниця Людмила Гусейнова, політична аналітикиня Катерина Зарембо, зоозахисниця Лала Тарапакіна.
У сфері освіти й науки перемогу здобули доцентка кафедри зварювального виробництва IМЗ ім. Є. О. Патона Євгенія Чвертко, викладачка української мови та літератури Людмила Таболіна, голова громадської спілки “Освіторія” Зоя Литвин, нейробіологиня Нана Войтенко, історикиня Оксана Кісь, медична директорка Національного інституту серцево-судинної хірургії імені М. М. Амосова Ольга Уніцька, співзасновниці благодійного фонду savED Анна Новосад та Анна Пуцова, співзасновниця проєкту INSCIENCE Олена Скирта, голова громадської організації “Маріфет” Султаніє Зейнідінова, директорка благодійної організації “Українська освітня платформа” Марʼяна Кащак.
У категорії “Політика та державне управління” відзначили міністерку економіки України Юлію Свириденко, заступницю міністра в справах ветеранів Юлію Кірілову, заступницю міністра оборони з питань цифровізації Катерину Черногоренко, депутатку Київської міської ради від “Слуги народу” Ксенію Семенову, виконувачку обовʼязків міського голови Запоріжжя Регіну Харченко, керівницю Офісу підтримки змін Міністерства оборони України Юлію Марушевську, радницю віцепрем’єр-міністерки з європейської інтеграції Олену Сотник, народних депутаток Ірину Никорак, Ольгу Стефанішину, Марію Мезенцеву, Роксолану Підласу, заступницю голови Верховної Ради Олену Кондратюк, заступницю міністра з питань стратегічних галузей Ганну Гвоздяр, першу заступницю міністра розвитку громад та територій України Альону Шкрум.
У категорії “Бізнес” нагороди отримали підприємиця Інна Поперешнюк, виконавча директорка Horizon Capital Олена Кошарна, співвласниця та голова правління Suziria Group Поліна Кошарна, співзасновниця бʼюті-бренду G×Bar Лєра Бородіна, засновниця бренду GUZEMA Валерія Гузема, співзасновниця бренду GUSHKA Дарина Луканюк, засновниця організації “Сонячні люди” Аліна Живаго, директорка мережі плазма-центрів фармацевтичної компанії Biopharma Оксана Мулярчук, генеральна директорка видавництва Vivat Юлія Орлова, керівниця Google в Україні Тетяна Лукинюк, власниця косметичних брендів LAMEL & LN pro Наталія Ярмоленко, виконавча директорка ТОВ “РУШ” Ольга Шевченко, головна виконавча директорка Центральної збагачувальної фабрики ДТЕК “Добропільська” Надія Судак.
У категорії “Культура” серед переможниць – акторка Анастасія Карпенко, кінорежисерка Катерина Горностай, фотографиня-документалістка Еміне Зіятдин, голова правління Українського культурного фонду Наталія Кривда, театральна режисерка Оксана Дмітрієва, директорка музею Ханенків Юлія Ваганова, художниця Жанна Кадирова, скрипалька Богдана Півненко, журналістка Ірина Славінська, директорка Українського дому Ольга Вієру, співачка Jerry Heil, очільниця Фонду Алли Горської та Віктора Зарецького Олена Зарецька.
У креативних індустріях журі відзначило засновницю “Куражу” Олену Гудкову, дизайнерку Анну Октябрь, продюсерку Ірину Горову, співзасновниць агенції Ukraine WOW Ярославу Гресь та Юлію Соловей, співзасновницю міської лабораторії METALAB Анну Пашинську, блогерку Раміну Есхакзай, дизайнерку Ельвіру Гасанову.
А в спорті “сяють” легкоатлетка Ярослава Магучіх, перша ракетка України Еліна Світоліна, борчиня Ірина Коляденко, альпіністка, перша українка на Евересті Ірина Галай, гімнастка, яка втратила ногу, Олександра Паскаль та фехтувальниця Ольга Харлан.
Перетворити лють на ресурс
На заході відбулася панельна дискусія, присвячена досвіду жінок на війні, яку модерувала воєнна репортерка “Української правди” Ольга Кириленко. Учасницями стали парамедикиня “Госпітальєрів” Вікторія Гончарук, членкиня PEN Ukraine Катерина Зарембо, волонтерка Тата Кеплер, військовослужбовиця Тетяна Теплюк та офіцерка НГУ Христина Бойчук. Обговорення зачепило роль жінок в армії, їхню боротьбу зі стереотипами, джерела сили та пам’ять про війну.
Зокрема, Тата Кеплер розповіла про те, що саме війна залишить у її памʼяті:
“Що я винесу з цієї війни? Імена і людські історії. Тому що я дійсно вірю в те, що ти можеш померти тричі. Вперше – коли в тебе зупиняється серце. Вдруге – коли твоє тіло ховають у землю. І втретє – коли хтось востаннє в цьому світі промовляє твоє ім’я. Тому я буду дуже довго промовляти імена, щоб хоч так вони продовжували жити”.
Тим часом Тетяна Теплюк порівняла свій досвід служби в радянській армії 1980-х років, коли вона була в Афганістані, з поверненням до української армії у 2015 році, де долучилася до бригади “Азову”.
За її словами, радянська армія складалася переважно з українських хлопців, які хоч і були непоганими воїнами, але були підневільними через виховання й обставини, тоді як сучасна українська армія унікальна своєю добровільністю та мотивованістю. Вона розповіла, що в Афганістані жінки служили на допоміжних посадах – у медичній службі, ремонті, на кухні, – але не воювали й не обіймали командирських посад. У 2015 році в “Азові” жінок також не пускали на передову, але згодом усе змінилося, бо тепер, як вона зазначає, усі – незалежно від статі – мають рівні права та можливості в захисті своєї землі.
“Мені шкода, що я народилася так рано й не можу зараз бути з дівчатами там, де треба”, – додала Тетяна.
Також відбулася друга панельна дискусія, присвячена ролі жінок у бізнесі, політиці та майбутньому України. Її модерувала виконавча директорка Diia.City United Наталія Микольська. Учасницями стали засновниця ювелірного бренду Guzema Валерія Гузема, директорка з управління персоналом UKRNAFTA Олена Артазей, директорка з питань комунікацій UKRSIBBANK BNP Paribas Group Яніна Ольховська, народна депутатка Ірина Никорак та директорка “Кормотеху” Марія Стефанишин. Дискусія зосередилася на тому, як війна змінила жінок у професійному й особистому плані, та на їхній ролі в перемозі й відбудові країни.
У бліцопитуванні учасниці дійшли згоди щодо кількох ключових думок. Зокрема, усі вони вірять у силу сестринства як основу підтримки й розвитку жінок. Щодо “скляної стелі” в українському бізнесі та суспільстві, думки зійшлися на тому, що стереотипи існують, але з ними можна й треба боротися, адже війна послабила їхній вплив. Поради жінкам від спікерок здебільшого стосувалися віри в себе, сміливості діяти, за потреби змінювати плани й цінувати близьких. Вони також пригадали слова Ірини Цибух: “Любіть, воюйте, стійте твердо, чиніть спротив. Вбивайте підле зло і цінуйте своїх. Бо одного дня ваші дні разом залишаться спалахом миті в спогадах”.
Присутня на заході посолка Європейського Союзу в Україні Катаріна Матернова зауважила, що жіноче лідерство – це не лише про власний успіх, а й про залучення інших жінок, підтримку та надання їм упевненості. Це про використання своєї сили для допомоги тим, хто перебуває в менш вигідному становищі, і сприяння їхньому зростанню.
Також вона процитувала колишню державну секретарку США Мадлен Олбрайт: “Є особливе місце в пеклі для жінок, які не допомагають іншим жінкам”. Говорячи про українок, Катаріна Матернова підкреслила, що їхня сила вражає – вони всюди: в економіці, армії, волонтерстві, журналістиці, де борються з дезінформацією, і на фронті. Війна, за її спостереженнями, ще більше показала їхню унікальну стійкість, але водночас змусила голосніше говорити про такі проблеми, як побутове насильство, і посилювати жіночі голоси у світі, щоб Україна стала повноцінною європейською країною.
На заході також провели аукціон, під час якого зібрали кошти для підтримки українських сил. Серед лотів був скульптурний обʼєкт “Паляниця” Жанни Кадирової, проданий за 10 тисяч доларів, італійська вечеря з українським письменником Сергієм Жаданом, яка пішла за 200 тисяч гривень, та майстер-клас і кримськотатарська вечеря від Севгіль Мусаєвої та її мами, що зібрала 755 тисяч гривень. Усі отримані кошти спрямують на закупівлю дронів, зокрема дронів-камікадзе, та розвідувальних безпілотників.
Організатори наголосили: “Якщо не перетворимо нашу лють на ресурс – ми не зможемо перемогти”, підкреслюючи, що кожен донат наближає перемогу.
