Список Гафарова-Ширінга: як Росія вбиває політв’язнів у Криму
Кримському татарину, громадянському журналісту, стримеру ГО “Кримська солідарність” Амету Сулейманову — 38 років. Він є фігурантом третьої бахчисарайської “справи “Хізб ут-Тахрір” — політичної партії, забороненої в Росії. Під приводом участі в ній росіяни фабрикують справи проти кримських татар, які не сприйняли окупацію півострова й намагаються боротися з режимом. 29 жовтня 2021 року, через кілька днів після дня народження Амета, Південний окружний військовий суд Ростова-на-Дону ухвалив йому вирок — 12 років позбавлення волі в колонії суворого режиму.
Разом із ним до тривалих строків ув’язнення засудили Сейтумера Сейтумерова— 17 років, Османа Сейтумерова — 14 років, Рустема Сеїтмеметова — 13 років.
Сулейманов був єдиним з фігурантів, хто під час розслідування та суду перебував під домашнім арештом через стан здоров’я. Він страждає на артеріальну та мітральну недостатності, лікарі рекомендували йому заміну серцевого клапана. Чоловік потребує постійного медичного догляду.
5 квітня 2023 року російські силовики забрали Амета з дому для відбування покарання, оскільки вирок набув чинності. Рідні переконані, що перебування чоловіка за ґратами може стати для нього смертним вироком.
Захворювання Амета входить до урядового переліку захворювань, наявність яких перешкоджає утриманню під вартою. Але це не аргумент для окупантів.
Ненадання меддопомоги політв’язням — системне явище
Ситуація з Аметом Сулеймановим — типова для політв’язнів у Криму.
Так, у липні минулого року Південний окружний військовий суд Ростова-на-Дону засудив до 17 років колонії суворого режиму 59-річного кримського татарина, активіста Азамата Еюпова. Його визнали винним у “тероризмі” через нібито причетність до “Хізб ут-Тахрір” на підставі очевидно сфабрикованих доказів. Захист і родина переконані, що насправді росіяни карають Еюпова за його громадянську позицію.
Ще до арешту Еюпову діагностували атеросклеротичну хворобу серця. Через це він має ускладнення з кровопостачанням і схильність до утворення тромбів із подальшим інфарктом або інсультом.
За час перебування у СІЗО чоловік чотири рази переніс ішемічний інсульт.
Громадянську журналістку, правозахисницю Ірину Данилович окупанти затримали по дорозі з Коктебеля у Феодосію 29 квітня 2022 року. Їй інкримінували “роботу з вибуховими речовинами”.
28 грудня того ж року окупаційний “суд” Феодосії засудив Данилович до 7 років позбавлення волі за звинуваченням у незаконному зберіганні та виготовленні вибухових речовин. Вона своєї провини не визнала.
В ув’язненні стан здоров’я Ірини почав стрімко погіршуватися: дівчина втрачала свідомість, у неї запалення вуха, через що вона щонайменше ризикує втратити слух.
22 березня 2023 Данилович оголосила сухе голодування. Причиною цього стала відсутність лікування та медичної допомоги в Сімферопольському СІЗО. 6 квітня громадянська журналістка припинила голодування, оскільки їй дозволили зустрітися з адвокатом і пообіцяли надати лікування. Свою обіцянку окупанти не виконали.
На початку лютого 2023 року в Новочеркаському СІЗО Ростовської області помер кримськотатарський активіст Джеміль Гафаров. Йому було 60 років. Чоловік також був засуджений за звинуваченням у причетності до діяльності “Хізб ут-Тахрір”.
Гафаров ще до незаконного ув’язнення, у 2017 році, переніс інфаркт міокарда, а невдовзі йому діагностували хронічну ниркову недостатність із порушенням фільтрації нирок. У листопаді 2022 року Гафаров переніс серцевий напад. За його словами, адміністрація СІЗО відмовляла йому в медичній допомозі. Про те, що утримання в СІЗО небезпечне для життя чоловіка, неодноразово казали його адвокати.
Джеміля Гафарова мали етапувати до однієї з російських колоній. Він дуже переживав, чи виживе на етапі, але не дожив навіть до цього.
За час ув’язнення здоров’я чоловіка погіршилося: з третьої групи інвалідності він перейшов на другу. Зараз його адвокат домагається відкриття кримінального провадження проти співробітників СІЗО Ростовської області.
Також на початку лютого нинішнього року у колонії №5 міста Новотроїцька Оренбурзької області помер 61-річний українець Костянтин Ширінг. Він відбував незаконне 12-річне покарання за звинуваченням у “шпигунстві”.
Чоловік потребував операції на серці, неодноразово звертався за меддопомогою, але так її й не отримав.
Костянтин Ширінг прибув до колонії в Оренбурзькій області Росії 1 червня 2022 року. Його етапування тривало понад два місяці. За словами чоловіка, складні умови позначилися на стані його здоров’я, до якого всім було байдуже. Він розповідав захисту, що в нього відібрали абсолютно всі ліки й навіть тонометр.
Ризикують не вийти на волю
Голова правління Центру прав людини ZMINA Тетяна Печончик наголосила на тому, що репресії проти українських бранців в Криму значно посилилися протягом останніх півтора року — з початку повномасштабного вторгнення. За її словами, зараз відомо про щонайменше 180 кримських політв’язнів, більшість з них є кримськими татарами.
Серед цих людей декілька десятків мають складні хронічні захворювання, інвалідність або є літніми людьми. Багато з них отримали тривалі строки ув’язнення, всі вони перебувають в умовах ненадання медичної допомоги. Тож мають ризик не вийти на свободу і померти.
Попри потребу у терміновій госпіталізації, багатьом в’язням в окупованому Криму відмовляють в цьому, необхідна медична допомога в установах пенітенціарної системи їм не надається, розповіла правозахисниця. Ба більше, їхні адміністрації не відповідають на скарги політв’язнів щодо відсутності меддопомоги.
“Для багатьох це може стати фактично смертельним вироком і зараз дуже важливо широко привертати суспільну увагу до питань звільнення цих людей”, — каже Тетяна.
Правозахисниця Вікторія Нестеренко переконана, що російська окупаційна влада свідомо доводить українських політвʼязнів до смерті у вʼязницях, порушуючи права людини, зокрема право на життя, здоров’я та надання медичної допомоги:
“Відмова у проведенні обстеження і належного лікування є порушенням міжнародного гуманітарного права. Немає сумнівів у тому, що така політика Росії в поводженні з політв’язнями і створення таких умов в місцях позбавлення волі спрямовані на додатковий тиск і по суті вбивства українців і кримських татар”.
Правозахисниця наголошує: те, що російська влада незаконно утримує таких бранців у в’язницях і навмисно не забезпечує належних умов, зокрема надання медичної допомоги, можна розцінювати як один із видів тортур. З часу незаконної анексії Криму Росія ніколи не переймалась становищем політв’язнів, тобто такі дії проти них є систематичними, люди просто помирають у в’язницях, що є грубим порушенням Женевських конвенцій.
За словами аналітика “Крим SOS” Євгенія Ярошенка, тенденція із ненадання медичної допомоги кримським політв’язням залишилася такою ж, як була до 24 лютого 2022 року. Але змінилося масштабування проблеми, бо кількість політв’язнів з того часу значно зросла. Тож щомісяця можна спостерігати все більше випадків, коли свавільно не надається необхідна медична допомога політв’язням.
Правозахисник згадав Ірину Данилович, сказавши, що внаслідок погіршення стану здоров’я вона не могла підготуватися до судових засідань і це також вплинуло на порушення її прав в ході судового процесу.
Ще один приклад — це Олексій Кисельов, житель Херсонщини, якого в липні минулого року викрали та перевезли до Криму представники окупаційних структур. Його обвинуватили й згодом засудили за нібито участь у батальйоні імені Номана Челебеджіхана.
Він зазнав жахливих катувань, але медичну допомогу йому не надавали, хоча у нього були зламані ребра. Чоловік оголошував голодування, намагаючись домогтися хоча б мінімального додержання своїх прав.
Доступ до незалежних адвокатів ускладнений
Добиватися покращення умов утримання, доступу до медичних послуг ув’язненим намагаються допомогти незалежні адвокати. Але ситуація із захистом політв’язнів також складна.
Ярошенко нагадав, що з початку повномасштабного вторгнення трьох правозахисних адвокатів позбавили ліцензії в Росії. Це Назім Шейхмамбетов, Ліля Гемеджи й Рустем Кямілєв.
“На практиці це означає, що на наявних незалежних адвокатів буде ще сильніше навантаження. Бо кількість незаконно ув’язнених осіб, які потребують кваліфікованої правової допомоги, щомісяця зростає в Криму”, — пояснив він.
Розраховувати на тих “захисників”, яких надає російська держава, не можна. Як правило, вони співпрацюють з ФСБ, тобто зі слідством. Їхня функція — робити видимість справедливого судового процесу, каже Ярошенко.
“Звісно, номінальну можливість обрати собі іншого адвоката люди мають, але бувають випадки, коли при затриманні людину катують, потім надають адвоката, призначеного державою. А згодом відмовляють уже ув’язненому в доступі до незалежного адвоката, оскільки той уже нібито уклав угоду з “захисником”, якого підсунуло слідство”, — уточнює він.
Саме так трапилося з відомим журналістом “Радіо Свобода” Владиславом Єсипенком у березні 2021 року.
З часом можна замінити адвоката від держави на незалежного, але саме в той момент, коли незалежні адвокати позбавлені доступу до підзахисного, спостерігається вкрай високий ризик катувань та інших форм свавілля з боку окупаційних силових структур, пояснив правозахисник.
Читайте також: Як адвокати-зрадники в Криму досі діють за українськими свідоцтвами, а Національна асоціація адвокатів на це не реагує
Наступна річ, яка ускладнює доступ адвокатів до політв’язнів, — це фізичне перешкоджання. Така ситуація спостерігається в новозбудованому слідчому ізоляторі Сімферополя СІЗО-2, відкритому у жовтні 2022 року. Він вирізняється тим, що в’язні там перебувають у дуже жорсткій інформаційній і комунікаційній ізоляції, розповів Ярошенко.
Туди значно складніше дістатися адвокатам. Цей слідчий ізолятор з перших тижнів після відкриття почав заповнюватися громадянами України, яких вивезли з Херсонської і Запорізької областей. Свого часу близько 80% ув’язнених тут утримувалися без жодного правового статусу. Вони були не військовополоненими, не були обвинувачені в кримінальному правопорушенні. Тобто їх тримали свавільно без якихось належних правових підстав. До них не допускали адвокатів, у них не було можливості спілкуватися зі своїми рідними.
Ще одна обставина, що ускладнює доступ незалежних адвокатів, — те, що для відбуття покарання кримських політв’язнів етапують у віддаленні куточки РФ: Єлецьк Липецької області, сумнозвісний “Владимирський централ”, Красноярський край, Челябінськ… Європейська частина Росії, але теж віддалена: Башкортостан, Мордовія.
Родини ув’язнених перебувають за тисячі кілометрів, їм дуже дорого й нелегко їздити на побачення. Так і адвокатам дуже дорого й довго добиратися до таких місць.
Публічність, листи, розголос: як допомогти кримським політв’язням
“Чим більше інформації про політв’язнів, тим вища ймовірність, що їх, якщо не звільнять, то, принаймні, гуманніше ставитимуться до них”, — каже Євгеній Ярошенко.
Наприклад, українського кримськотатарського політика, викладача, політолога та журналіста Нарімана Джеляла не катують. Однією з причин цього є те, що він брав участь в Кримській платформі 2021 року, він відома публічна особистість, діяч Меджлісу. Це врятувало його від фізичних катувань, вважає аналітик “Крим SOS”.
Водночас Асан і Азіз Ахтемови зазнали катувань після викрадення.
Ще один приклад — громадянський журналіст Наріман Мемедемінов, який два з половиною роки провів за ґратами. Після звільнення він сказав, що від катувань його врятувало те, що його ім’я було відоме в українських і міжнародних журналістських об’єднаннях. Хоча умови утримання Мемедемінова, як і більшості ув’язнених, були,
м’яко кажучи, неналежними, говорить Ярошенко.
Серед інструментів впливу на Росію правозахисник називає листи, які можуть писати політв’язням відомі іноземці, не тільки політичні діячі, але й представники шоу-бізнесу, кіно, культури, літератури, спорту.
“Така листівка може бути засобом “м’якого тиску” на РФ, бо якщо відома особистість знає про політв’язня, намагається з ним комунікувати, це вже збільшує його публічність”, — вважає він.
Для іноземних дипломатів, які акредитовані на території держави-агресора, доцільно відвідувати судові засідання, якщо вони відбуваються, наприклад, в Ростові-на-Дону, у Москві тощо. Їхня присутність на судових засіданнях теж може бути свого роду засобом політичного тиску на Росію.
“Звісно, не може бути мови про окупований Крим, оскільки зі зрозумілих причин там не можуть діяти іноземні дипломати, акредитовані в Росії”, — нагадав він.
Ще один інструмент — це індивідуальні санкції проти порушників прав людини. Це незаконне позбавлення волі, катування, жорстоке поводження, позбавлення права на справедливий суд, порушення права на повагу до приватного сімейного життя внаслідок відмови від побачень з рідними, або етапування до дуже віддалених місць відбування покарання. Все це може бути підставами для індивідуальних санкцій у тих державах, чиє законодавство дозволяє вводити такі обмежувальні заходи. Наприклад, як “Акт Магнітського” в США. Схожі законодавчі норми чи акти є як на рівні ЄС, так і в окремих державах–членах Євросоюзу: Литві Латвії, Естонії.
Наступний інструмент — кримінальне переслідування, адже те, що Росія робить із громадянами України, незаконно їх ув’язнюючи, катуючи та практикуючі інші свавілля, може підпадати під визначення воєнних злочинів.
Законодавство багатьох держав дозволяє здійснювати універсальну юрисдикцію за такі злочини. Наприклад, Німеччини, Нідерландів, Франції, Швейцарії, Швеції, Фінляндії тощо.
На розголосі інформації про політв’язнів також наголосила Тетяна Печончик. На її переконання, важливо розповідати історії незаконно ув’язнених громадян України, поширювати в соцмережах, за кордоном, чинити тиск на РФ, ініціювати нові резолюції Європарламенту, порушувати питання на рівні ОБСЄ, органів системи ООН для того, щоб наші громадяни, політичні політв’язні в зоні ризику зі складними захворюваннями були звільнені в першу чергу і безумовно.
Стаття написана в межах проєкту “Список Гафарова-Ширінга: порятунок кримських політв’язнів, які знаходяться під загрозою”. Проєкт реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки в рамках Transition Promotion Program.
Погляди, викладені в цьому матеріалі, належать авторам і не відображають офіційної позиції МЗС Чеської Республіки.
