Справа честі. Остання доповідь Нємцова

“Ця війна – ганьба нашої країни. Але сама собою проблема не розсмокчеться. Путіна необхідно зупинити. І зробити це зможе тільки сам російський народ. Давайте зупинимо це війну разом”. Ці слова – з доповіді Бориса Нємцова “Путін. Війна”.

Доповідь була доопрацьована соратниками Нємцова вже після його загибелі, при цьому використовувалися дані, зібрані російським опозиціонером. Зокрема, це були свідчення російських військовослужбовців, а також родичів тих солдатів, які загинули на сході України.

За однією з версій, Нємцова могли вбити саме через його роботи над цією доповіддю.

Його колега, співголова руху “Солідарність”, член політбюро партії РПР-ПАРНАС Ілля Яшин нещодавно презентував цю спільну роботу в Києво-Могилянській академії. У доповіді все – і про те, як забирали Крим, і як вторгалися на Донбас, навіщо Путіну ця війна і у скільки вона обходиться кожному росіянину.

Яшин каже, що книги з собою не віз – тираж, який роздавали на зустрічі киянам, був надрукований тут, на місці, з ініціативи одного політика, який поки що побажав лишитися невідомим. В Україні до поширення доповіді, як і раніше, можуть долучитися усі бажаючі. Хоча основна цільова аудиторія все ж таки – російське суспільство, якому російські опозиціонери спробують таким чином “відкрити очі”. Яшин вважає, що ані українців, ані закордонне співтовариство ні в чому переконувати не потрібно – всі в курсі.

Центр інформації про права людини наводить основні фрагменти розповіді Іллі Яшина.

Донбас

Я приїхав до Києва, щоб розповісти про останню роботу мого друга, соратника Бориса Нємцова, про його останню доповідь, яка називається “Путін. Війна”.

Я прекрасно розумію, що для вас тут, напевно, немає нічого нового. Доповідь зібрала і систематизувала вичерпні докази того, що на сході України діють частини російської армії, російські бойовики, яких рекрутують, тренують, озброюють і фінансують за активної підтримки російської виконавчої влади.

Ми зібрали свідчення безпосередніх учасників бойових дій, докази того, що на території України є російська зброя. Зокрема, ми навели свідчення десантника Миколи Козлова, про якого багато розповідав його дядько, Сергій Козлов.

Це молодий хлопець, який брав участь ще у військовій кампанії на території Криму в березні 2014 року. Причому, будучи російським військовослужбовцем, він брав участь у кримській операції у формі українського міліціонера. У доповіді ви можете знайти ці фотографії, де він у формі “Беркуту” позує перед камерою. Після кримської операції він отримав медаль “За повернення Криму”. Медаль Міністерства оборони Російської Федерації. Він повернувся до Ульянова, встиг одружитися. А в серпні 2014 року він знову був направлений на територію України для участі в бойових діях. Його загін брав участь у придушенні артилерійських точок української армії. Він потрапив під обстріл, був поранений, йому ампутували ногу.

У доповіді представлені свідчення, наприклад, рядового Хохлова, який прямо говорить про те, що він особисто брав участь у перебивці маркування російської військової техніки, яка з російських частин переправлялася через кордон і надходила на озброєння сепаратистів.

Не так легко було зібрати ці докази – при всій очевидності присутності російської зброї і техніки, але я думаю, що нам це вдалося. Зокрема, мова йде про згадку системи “Торнадо – С” в тексті Мінських угод, підписаних офіційними особами Росії. Це система російського виробництва, яка ніколи не поставлялася на експорт в жодну країну світу. Це система, яка є на озброєнні однієї-єдиної армії у світі – російської армії. Той факт, що у Мінських угодах за підписом російських офіційних осіб прямо визнається те, що в розпорядженні сепаратистів є “Торнадо – С” – це і є прямий доказ того, що через кордон постачалася зброя.

Крим

Найпростіша для нас глава була присвячена Криму. Тут навіть російському суспільству нічого доводити не треба. Там явка з повинною. Путін сам про все розповів, сам розписався у власній брехні. Тому що в березні 2014 року він говорив зовсім не те, що говорить зараз. У березні він говорив, що в Криму діють сили місцевої самооборони. Чому ж у них форма російська? Ну, купили в військторзі. І посміхається. Минув рік. Путін прямо визнав: ці так звані “ввічливі люди” – це спецназ російської армії, який був переправлений на територію України і перебував під командуванням особисто Володимира Путіна. Це важливі слова. Важливо, що вони зафіксовані документально. Ці слова фіксують особисту відповідальність Путіна за військову операцію на території чужої держави.

Кримське питання ще довго буде каменем спотикання в російсько-українських відносинах. Це дуже непроста проблема. Росія взяла на себе важливі міжнародні зобов’язання в рамках Будапештського меморандуму, в рамках Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією. У Росії мало хто знає, що в рамках цього договору Україна заплатила чималу ціну за свою територіальну цілісність і за Крим у складі України. Україна відмовилася від статусу ядерної держави. На пальцях однієї руки можна перерахувати країни, які добровільно відмовилися від цього статусу – ПАР, Казахстан і Україна. Я прекрасно розумію логіку цього рішення. Росія завжди сприймалася як головний союзник і захисник України. Навіщо потрібна ядерна зброя, якщо на сході є величезна держава, яка завжди захистить тебе від будь-якої військової агресії?

Безсумнівно, Крим – це територія України, яка незаконно приєднана до Російської Федерації з використанням збройних сил. Крим зараз є по факту російським незаконно. Звичайно, це територія України. Звичайно, це була анексія.

Путін створив проблему, яку дуже складно вирішувати. Адже в Криму є досить багато, судячи з усього, громадян, які в разі безумовного повернення Криму Україні можуть сприйняти це досить агресивно. Так, я вважаю, що Крим повинен бути повернений Україні. Але я хочу, щоб це відбулося таким чином, щоб не проливалася кров.

Мене сьогодні дуже багато критикували за ту ідею, яку я висловив: що Крим теоретично може в майбутньому стати, як мені здається, таким російсько-українським Гонконгом, тобто територією, на яку одночасно поширюється суверенітет і Росії, і України (ну, не знаю, два роки – російський губернатор, два роки – український губернатор …). Я не знаю, чи буде ця ідея працювати, чи буде вона прийнятною і для українського, і для російського суспільства. Але я бачу свою місію, зокрема, як російського політика, в тому, щоб сприяти пошуку тих рішень, які не призведуть до кровопролиття, і які будуть прийнятні як для України, так і для Росії.

Доки Путін в Кремлі, така постановка питання неможлива: повертати Крим, не повертати… Доки Путін в Кремлі, Крим буде незаконно приєднаною до Росії територією. Тому завдання номер один – зміна політичного режиму в Росії.

Я сприймаю кримську авантюру Путіна як зраду України. Я вважаю, що Путін несе величезну відповідальність за те, що під його керівництвом росіяни і українці стали сприймати один одного як вороги. Немає у світі більш близького нам народу, ніж український народ. І те, в якому стані сьогодні перебувають російсько-українські відносини – це історичний вирок Путіну як державному діячеві. У підручниках історії Путін залишиться як людина, при якій росіяни і українці стали один в одного стріляти.

Вбивство Нємцова

Борис Нємцов був убитий 27 лютого нинішнього року. Він був застрелений в самому центрі столиці буквально за сто метрів від Кремля на Великому Москворецькому мосту, недалеко від свого будинку – він жив на вулиці Велика Ординка і досить часто прогулювався. Взагалі Нємцов був людиною дуже відкритою, ніколи не ходив з охороною, ніколи ні від кого не ховався, ніколи нікого не боявся.

Він повертався додому пізно ввечері. Йому стріляли в спину, причому перші дві кулі, які потрапили в спину, не вбили його, він намагався піднятися, кілер добивав його… І треба сказати, що ця подія вразила величезну кількість людей в нашій країні і в усьому світі. Трохи більш ніж через добу на вулиці Москви вийшло майже сто тисяч людей проститися з Борисом Нємцовим. Треба сказати, що ця демонстрація була значною мірою стихійна. На 1 березня була запланована опозиційна акція – на околиці Москви, в районі Мар’їно, це зовсім такий спальний район. У зв’язку з трагічними подіями нам вдалося домогтися, щоб мерія дала можливість провести марш пам’яті Нємцова в самому центрі Москви, на Кремлівській набережній, щоб люди могли пройти до місця вбивства Бориса, попрощатися з ним. Вийшли майже сто тисяч людей. Це був, напевно, найтихіший марш в моєму житті. На очах величезної кількості людей були сльози. Вже три місяці люди щодня приносять на місце його загибелі квіти, портрети, дитячі малюнки. Кілька разів цей народний меморіал потерпав від розгрому – вандали ламали плакати, топтали квіти, приїжджали співробітники комунальних служб, згрібали всі квіти у мішки. Люди приходили і відновлювали цей меморіал, приносили нові квіти.

Слідство у справі Нємцова почалося досить динамічно. На першому етапі вдалося затримати людей, які, судячи з усього, мають прямий стосунок до його загибелі. Найголовніше – був затриманий кілер. Ця людина – заступник командира чеченського батальйону “Північ” Заур Дадаєв. Цей батальйон входить до структури МВС республіки Чечня. За кілька днів до вбивства Нємцова Дадаєв прилетів до Москви разом зі своїм товаришем по службі з батальйону “Північ” Русланом Геремеєвим. Причому жили вони в квартирі, яка належить родичці Геремєєва. А його дядько – член Ради Федерації від Чеченської Республіки. 

Через добу після вбивства Геремеєв та Дадаєв на одному літаку, у сусідніх кріслах відлетіли з Москви до Назрані в Інгушетії. Але якщо Геремєєв встиг добігти до Чечні, чим забезпечив свою свободу, то Дадаєв залишився в Назрані і був затриманий федеральними силовиками. Геремєєва не змогли затримати досі. 

Слідчі прекрасно знали, де він знаходиться: протягом декількох тижнів він перебував у чеченському селі Джалка – родинному селі клану Делімханових, одного з найвпливовіших кланів в Чеченській Республіці. Алібек Делімханов – командир батальйону “Північ”, Адам Делімханов – депутат Державної Думи, один з найближчих до Рамзана Кадирова політиків, людина, яка неформально курує в оточенні Кадирова силовий блок. 

Слідчі спробували отримати доступ до Геремєєва і провести слідчі дії – допит, арешт, обшук. Їх не пустили до Геремєєва. Село Джалка було блоковано кадировськими бойовиками, і слідчі не змогли поставити йому жодного питання. 

Через деякий час трапився інший інцидент, і тоді Рамзан Кадиров дуже чітко позначив свою позицію у подібних справах. На нараді з регіональними силовиками він сказав, що в тому випадку, якщо силовики з різних регіонів будуть приїжджати до Чечні без узгодження з ним і проводити якісь слідчі дії, операції, то чеченські силовики мають право відкривати вогонь на ураження по своїх колегах з інших регіонів, в тому числі з Москви. Абсолютно вся країна сприйняла це як виклик російській державі. Заява з протестом пролунала від Слідчого комітету, від МВС, від ФСБ. Якою була реакція Путіна на цей виклик? Путін вручив Кадирову орден Пошани, публічно нагородив його. 

Ми прекрасно розуміємо, куди ведуть криваві сліди з Великого Москворецького мосту, де був убитий наш товариш, хто стоїть за організацією його вбивства, і ми здогадуємося, хто є замовником. Неможливо уявити, що кадировські бойовики здійснили настільки зухвале, демонстративне, настільки нахабне вбивство, не погодивши свої дії з керівництвом Чеченської Республіки. Ця думка є абсурдною. Тому ключова вимога російської опозиції сьогодні у справі про вбивство Нємцова – це оголошення в міжнародний розшук Руслана Геремєєва, який з Чечні полетів до однієї з арабських країн, допит щодо Алібека Делімханова, Адама Делімханова, і найголовніше – допит Рамзана Кадирова. 

Ми чудово розуміємо, що, доки Путін перебуває при владі, замовники вбивства Нємцова швидше за все залишаться на волі. Останні перестановки в Слідчому комітеті не додають оптимізму: генерала Ігора Краснова, з ім’ям якого пов’язані перші успіхи в розслідуванні цієї справи, було знято з цієї посади. Формально його було підвищено, але фактично зараз розслідуванням займається новий слідчий, його прізвище Тутевич. Йому не раз дорікали в грі в піддавки з Рамзаном Кадировим – він займався розслідуванням, зокрема, кримінальної справи про вбивство Руслана Ямадаєва. Це один з особистих ворогів Рамзана Кадирова, який був убитий в центрі Москви, його автомобіль просто зрешетили з автоматів. Ані організатори, ані замовники цього злочину досі не встановлені. 

Позиція російської опозиції сьогодні не дуже відрізняється від тієї риторики, яку використовували дисиденти в Радянському Союзі. Нехай це звучить наївно, але ми вимагаємо від Путіна дотримуватися Конституції. Ми вимагаємо від Путіна, щоб закон був єдиним для всіх – і для опозиції, і для влади, і для Кадирова. Ми вимагаємо цього. Зрозуміло, що їм начхати. Але це не означає, що ми не повинні про це говорити.

Ми будемо домагатися в тому числі міжнародного розслідування. Ми попросили наших юристів почати роботу над ініціюванням міжнародного процесу під егідою ООН і будемо домагатися всіма силами, щоб ці негідники були притягнуті до відповідальності. Для нас це багато в чому – справа честі.