Розслідування справ активістів: коли небайдужість суспільства має значення
З квітня по червень 2021 року Центр прав людини ZMINA моніторив найбільш резонансні кримінальні справи стосовно правозахисників і громадських активістів в Україні. Зокрема, йдеться про розслідування й судовий розгляд справ щодо вбивств херсонської активістки Катерини Гандзюк і київської правозахисниці Ірини Ноздровської, кримінальних справ за звинуваченням проти одеського активіста Сергія Стерненка, а також справи проти київського активіста Романа Ратушного, звинуваченого в хуліганстві біля Офісу президента.
Розповідаємо, як небайдужість громадянського суспільства завадила правоохоронцям закрити ці розслідування та дати можливість системі несправедливо засудити активістів, діяльність яких загрожує її корумпованим гвинтикам.
Справи Стерненка: активіст на волі, але готує апеляцію
Однією з найвідоміших справ, які перебувають під пильним наглядом громадськості, є справи активіста, ексочільника одеського “Правого сектора”, який захищав Міський сад Одеси від нелегальної забудови, координатора ГО “Небайдужі” Сергія Стерненка.
2018 року в Одесі на нього вчинили три напади. 7 лютого активіста побили, 1 травня – влучили гумовою кулею йому в шию. А під час третього нападу 25 травня Стерненко смертельно поранив одного з двох нападників – Івана Кузнецова.
Щодо першого нападу на Стерненка – поліція не встановила замовника, виконавців та інших співучасників та не повідомила нікому про підозру. Підозру ж у другому нападі оголосили тільки виконавцю, раніше засудженому Абзалу Баймукашеву. Останнього на місці інциденту затримав сам Стерненко.
Після третьої атаки на активіста підозри оголосили вже двом: Олександру Ісайкулу й тому ж таки Кузнецову. Їхні дії кваліфікували як хуліганство, вчинене із застосуванням зброї чи іншого предмета, пристосованого для заподіяння тілесних ушкоджень. Пізніше справу проти Кузнецова закрили через його смерть внаслідок отриманих від Стерненка ножових поранень під час нападу на нього – активіст запевняє, що вдався до самозахисту.
Джерело: usionline.comОднак за два роки потому підозрюваним став вже сам Стерненко: 11 червня 2020 року йому повідомили про підозру в умисному вбивстві Кузнецова й незаконному носінні холодної зброї. Наприкінці серпня 2020 року слухання справи активіста передали до Приморського районного суду Одеси.
У другому кварталі 2021 року установа продовжувала вивчати докази в справі та заслуховувати свідків. Судові засідання відбуваються й досі – часто, ледь не щотижня.
Проте розслідування у кримінальних провадженнях, де потерпілим є активіст, рухаються вкрай повільно, а єдину передану до суду справу не можуть розглянути вже третій рік.
В середині квітня цього року Стерненко повідомив, що Нацполіція закрила кримінальне провадження стосовно другого нападу на нього й зробила це без відома потерпілого.
Як обвинувачений активіст проходив ще в одній справі – про викрадення 2015 року депутата Комінтернівської районної ради Одеської області Сергія Щербича.
Вже 23 лютого 2021-го Приморський райсуд Одеси визнав винними у цьому Стерненка та його соратника у “Правому секторі” Руслана Демчука. Обох затримали в залі суду та відправили до СІЗО, присудивши кожному по сім років і три місяці позбавлення волі з конфіскацією половини майна.
5 березня Стерненко подав апеляційну скаргу на вирок. 9 квітня колегія суддів Одеського апеляційного суду частково задовольнила скаргу адвокатів щодо зміни запобіжного заходу для нього та Демчука: обох звільнили з-під варти та відправили під домашній арешт.
Цей же суд у межах розгляду апеляційної скарги досліджував документи в справі, які розглядав й суд першої інстанції. Зокрема заяву потерпілого Щербича про злочин, постанови про призначення судмедекспертиз, обшуків, слідчих експериментів за участі потерпілого і свідка, доручення провести аналіз даних щодо телефонних з’єднань номерів, які належать потерпілому й підозрюваним тощо. Допитали й самого Щербича, а також обох обвинувачених.
31 травня 2021 року суд закрив справу проти Стерненка та Демчука за статтею 187 ККУ (“Розбій”), обвинувачених виправдали. За статтею 146 ККУ – “Незаконне позбавлення волі або викрадення людини” обох визнали винними, але покарання не застосовували через строки давності, що минули. За статтею 263 ККУ “Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами” активіста визнали винним та присудили три роки позбавлення волі із заміною на один рік умовно. Руслана Демчука повністю звільнили від покарання.
Проте Стерненко не погодився з рішенням апеляційної інстанції та збирається подавати касаційну скаргу до Верховного Суду.
Розслідування справ активіста набуло потужного суспільного резонансу й супроводжувалося високою громадянською активністю. Так, після третього нападу на Стерненка небайдужі запустили на його підтримку флешмоб #у_мене_теж_є_ніж, таким чином заявляючи, що кожен має право на самооборону.
У травні минулого року акції на підтримку одеського активіста влаштовували ультрас “Динамо” Київ “WBC Ultras Dynamo”, “Родичі”, львівських “Карпат”, донецького “Шахтаря”, одеського “Чорноморця”, сімферопольської “Таврії”, харківського “Металіста” тощо. Також Стерненка підтримала ГО “Рух опору капітуляції”.
Того ж року справедливого розслідування у справі вимагали на травневих акціях протесту в Києві, Одесі, Львові, Дніпрі, Херсоні, Івано-Франківську, Луцьку, Харкові та Тернополі.
За словами Стерненка, саме через суспільний резонанс йому не вручили підозру в навмисному вбивстві, хоча й планували це зробити.
У лютому 2021 року, після того як активісту присудили сім років в’язниці у справі Щербича, в багатьох містах України, зокрема й у Києві біля ОП та Офісу генпрокурора, відбулися акції “Волю Стерненку”.
20 березня 2021-го, в день народження активіста, знову ж таки біля Офісу президента України провели акцію “Не чуєш? Побачиш”. Учасники розмалювали стіни будівлі написами протесту, розбили кілька шибок, двері будівлі, пошкодили табличку з написом “Президент України”, запустили кілька феєрверків.
Після події сімом учасникам повідомили про підозру в незаконних діях. Самі активісти, низка політологів та нардепів назвали це переслідуванням з боку чинної влади та силовиків під керівництвом нині вже ексочільника МВС Арсена Авакова.
Серед тих, кого звинуватили у протизаконних діях, був і учасник Євромайдану, очільник громадської ініціативи “Захистимо Протасів Яр”, київський активіст Роман Ратушний.
Крім Ратушного, підозри вручили ще шістьом особам: Владиславу Гранецькому-Стафійчуку (псевдонім Влад Сорд, про належність його до громадських об’єднань невідомо), Сергію Філімонову, Олексію Білковському, Давиду Гаджимурадову (“Гонор”), Євгену Строканю та Артему Лісовцю (праворадикальне угруповання “Невідомий патріот”).
Справа Ратушного: “чорний квадрат” для активіста
Джерело: censor.netПідозру у хуліганстві під час акції під стінами Офісу президента 20 березня активісту Ратушному оголосили за чотири дні після цього. Йому загрожувало ув’язнення строком від трьох до семи років. Проте доказів, які підтвердили б участь активіста в хуліганських діях, сторона обвинувачення у судовому засіданні не надала.
Сам активіст назвав кримінальне переслідування помстою за його громадську діяльність щодо захисту зелених зон Києва й заявив, що за врученням підозри стоїть заступник голови Офісу президента України Андрій Смирнов. Останній має відношення до компанії-забудовника Протасового Яру, де зусиллями, зокрема активіста, наразі призупинили будівництво.
29 березня Печерський райсуд Києва взяв Ратушного під цілодобовий домашній арешт до 24 травня. Захист подав апеляцію. 21 квітня апеляційний суд відпустив активіста без обрання жодного запобіжного заходу. Проте своєчасно браслет з нього не зняли: контролювати пересуванням Ратушного продовжували ще понад добу. Скарги від сторони захисту щодо цього досі не розглянули.
Ратушний також оскаржив повідомлення про підозру, оскільки, згідно з експертним дослідженням, дата на документі була підроблена. Однак Печерський суд протягом трьох діб, як вимагає КПК, скаргу не розглянув, відклавши засідання на 31 серпня.
Водночас адвокати підзахисного з’ясували, що стосовно Ратушного проводили негласні слідчі дії, але протоколи, аудіо-, відеозаписи слідчий надати відмовився.
Під час слідства українці запустили у фейсбуку флешмоб “Чорний квадрат” на підтримку активіста. Одним з доказів причетності активіста до хуліганських дій біля ОП використовували фотографії, на яких, крім окремих плям світла, немає жодних зображень.
Після оприлюднення “доказів” за ініціативи поета та кандидата соціологічних наук Богдана-Олега Горобчука, українці на знак протесту проти свавілля поліції на добу встановлювали на головній світлині свого профілю у фейсбуку “Чорний квадрат” українського художника Казимира Малевича.
Тоді до флешмобу приєдналися сотні публічних осіб, зокрема народні депутати, діячі культури та мистецтв, політики, художники, правозахисники, просто небайдужі громадяни.
Наразі Ратушний на свободі, його справу розглядає Печерський райсуд столиці.
Справа Гандзюк: суди й слідство – роками у фокусі активістів
Джерело: radiosvoboda.orgХерсонську активістку Катерину Гандзюк облили сірчаною кислотою біля власного будинку 31 липня 2018 року. 4 листопада того ж року вона померла в лікарні внаслідок опіків 40% тіла. 6 червня 2019 року п’ятьом виконавцям нападу – Сергію Торбіну, Микиті Грабчуку, Володимиру Васяновичу, В’ячеславу Вишневському та Віктору Горбунову — присудили від трьох до шести років ув’язнення.
11 лютого 2019 року Генпрокуратура оголосила підозру в організації вбивства голові Херсонської облради Владиславу Мангеру. Сплативши заставу, Мангер вийшов на волю. У січні 2020 року на території Болгарії за організацію нападу на активістку затримали помічника-консультанта депутата Херсонської облради Олексія Левіна. 16 березня його екстрадували з Болгарії в Україну.
19 червня 2020 року Печерський райсуд Києва арештував Мангера без права внесення застави. 28 липня Офіс генпрокурора скерував до суду обвинувальний акт щодо підозрюваних в організації вбивства – Мангера та Левіна. Мангера обвинувачували в замовленні злочину, а Левіна – у його безпосередній організації.
За версією слідства, обвинувачені мали намір залякати Гандзюк, завдавши їй тяжких тілесних ушкоджень. Слідчі вважають, що напад зумовила роль активістки у перешкоджанні незаконній вирубці лісу, а її дії несли загрозу політичній репутації Мангера.
1 жовтня 2020 року один із фігурантів справи Ігор Павловський в одеському суді за угодою зі слідством дав покази про причетність до злочину Мангера та Левіна як замовника й організатора відповідно.
2021 року справу продовжує слухати Дніпровський районний суд Києва, де триває вивчення доказів і заслуховування свідків.
Нардеп від партії “Опозиційна платформа — За життя” Ілля Кива заявляв, що візьме Мангера на поруки, проте на засідання 15 червня не з’явився.
Левін й Мангер залишатимуться в СІЗО до 28 серпня 2021 року.
Вже за кілька днів після нападу на активістку, 3 серпня 2018 року, її друзі створили ініціативу “Хто замовив Катю Гандзюк”. Активісти вже кілька років тримають у фокусі перебіг розслідування. Вони постійно наголошують: до змови щодо нападу на Гандзюк причетні ексголова Херсонської облдержадміністрації Андрій Гордєєв та його заступник Євген Рищук. Проте в Генпрокуратурі заявили, що в них бракує доказів, аби вручити підозри.
Фанати ФК “Динамо”, “Карпат”, “Десни”, інших українських футбольних клубів, небайдужі громадяни розміщували дописи, графіті та банери “Хто замовив Катю Гандзюк?” на сторінках соцмереж, стінах будинків, тротуарах і трибунах стадіонів України, щоб привернути увагу до справи й не дати закрити її.
Активісти відвідують всі судові засідання, слідкують за слідством, щоб усі причетні до вбивства Гандзюк отримали справедливе покарання.
Справа Ноздровської: обвинувачений провини не визнає, судовий розгляд триває
Джерело: фейсбук-сторінка Ірини НоздровськоїПравозахисниця Ірина Ноздровська кілька років розслідувала загибель своєї сестри Світлани Сапатинської. Останню 30 вересня 2015 року в селі Демидів на смерть збив племінник голови суду Вишгородського району Дмитро Россошанський. У травні 2017 року його засудили до семи років ув’язнення. Але вже в листопаді 2019 року звільнили від відбування покарання.
1 січня 2018 року тіло адвокатки Ноздровської знайшли у водоймі Демидова. За даними експертизи, жінка загинула від множинних колото-різаних ран. За підозрою в її вбивстві 8 січня затримали 63-річного батька засудженого Дмитра Россошанського – Юрія.
У Нацполіції заявили, що останній зізнався у вбивстві, проте його захист стверджує, що Россошанського змусили зізнатись у злочині, якого він не скоював, пообіцявши натомість допомогти його синові.
У другому кварталі 2021 року справу про вбивство Ноздровської слухали у Шевченківському райсуді Києва, який продовжує досліджувати докази в справі.
17 травня тримання під вартою Россошанського старшого продовжили до 12 липня 2021 року. 21 липня обвинувачений заявив про тиск на нього з боку ексзаступника голови Нацполіції В’ячеслава Аброськіна. Також, за словами дружини підозрюваного, чоловік залишив родині дві записки, в яких говорить про те, що не вбивав Ноздровську, але візьме вину на себе, щоб ніхто не чіпав родину.
Водночас мати загиблої активістки Катерина Дуняк наполягає, що її дочку підозрюваний убив не сам, а з групою осіб.
Одразу після вбивства Ноздровської, 2 січня 2018 року, під будівлею Головного управління поліції Київщини відбулася акція, учасники якої вимагали від правоохоронців знайти та покарати убивць правозахисниці.
Акція біля МВС після вбивства Ноздровської. Джерело: hromadske.uaТакож низка українських діячів створила групу громадського контролю за розслідуванням вбивства Ноздровської, яку очолив голова громадської організації “Націонал-патріотичний рух України” Михайло Ковальчук. Серед її учасників – дружина Ковальчука й подруга Ноздровської Ольга Ковальчук, активістка Лідія Гончаренко, журналіст Володимир Тимофійчук, екснардеп Мустафа Найєм.
З вимогою ефективного розслідування злочину виступили коаліція громадських організацій “Реанімаційний пакет реформ”, “Восток-SOS”, інші ГО.
Занепокоєння у зв’язку з убивством Ноздровської висловило посольство США в Україні. Забезпечити справедливий судовий процес закликало посольство Великої Британії в Україні.
Окрім цих справ, в Україні є й інші, за перебігом розслідування яких пильно слідкують активісти. Це справи про вбивство журналіста Павла Шеремета, напади на ЛГБТ-активістів, антикорупційних діячів тощо. Це дає надію на справедливе розслідування.
“Акції протесту – дієвий засіб тиску на владу в демократичному суспільстві” – експертка
Людмила Янкіна. Джерело: власний архів правозахисниціНа переконання правозахисниці, керівниці стратегічного напрямку із захисту правозахисників та громадських активістів Центру прав людини ZMINA Людмили Янкіної, українське громадянське суспільство відіграє ключову роль у резонансних справах. І тут йдеться не про окремі організації, а про силу згуртованості правозахисного руху. Адже, вважає експертка, саме цей рух, по-перше, не дає правоохоронній системі притягати до відповідальності непричетних до певних злочинів. Як це, наприклад, було у справі про вбивство Гандзюк, коли намагались покарати людину, яка не мала стосунку до вбивства. Або як це відбувається у справі Ратушного, на якого намагаються повісити правопорушення, яких він не вчиняв.
“Власне, розголос ситуації не дає правоохоронній системі майданчика для маніпуляцій. Також під час акцій на підтримку Стерненка громадські активісти та правозахисники роз’яснюють, що його не повинні переслідувати правоохоронці: він має отримати доступ до правосуддя, а нападники на нього бути покараними. Стерненко опинився на лаві підсудних через смерть одного з нападників під час захисту самого себе, а представники правоохоронних органів вдаються до перекручування в його обвинуваченні. Хоча саме правоохоронна система не спромоглась захистити активіста після двох перших нападів”, – сказала вона.
Янкіна зазначає, що українське правозахисне середовище через свої канали комунікацій та проведення акцій розвінчує міфи, які будують навколо активістів, та часто спростовує так звані “докази” правоохоронців. За допомогою акцій протесту проти неякісного слідства, як-то у справах Гандзюк та Ноздровської, громадянське суспільство також доносить до людей інформацію про реальний стан речей у розслідуваннях справ щодо них.
Такі акції завжди задумуються як мирні зібрання, проведення яких у нашій країні захищені Конституцією.
“Якщо мирна акція має на меті викрити корумпованість когось із суддів і тим самим привернути увагу до відсутності незалежності суду у певній справі, то єдине, на що варто звертати увагу суддям, це заклики до незалежності та об’єктивності”, – переконана Янкіна.
На думку експертки, для того щоб поліпшити стан із розкриттям злочинів проти активістів, правоохоронна система має уважно поставитись до інформації про громадських діячів та правозахисників, переслідування яких експерти ZMINA та інших правозахисних організацій описують у своїх звітах.
“Суттєва кількість злочинів стається після серії погроз, на які поліція не звертає уваги та не приймає заяв від потерпілих. Багато з них носять повторний характер, оскільки попередні напади чи підпали так і не були розслідувані”, – підсумувала правозахисниця.
З початку 2021 року Центр прав людини ZMINA задокументував 53 інциденти переслідування через громадську діяльність у 14 областях на підконтрольній уряду України території. Найбільшу кількість випадків зафіксували в Києві (22), на другому місці – Одеська область (7), на третьому – Луганщина й Харківщина (по 3). Активістам нищили чи шкодили майно, залякували, били, намагалися дискредитувати їхню репутацію, вдавалися до неправомірного юридичного переслідування, стежили, затримували, обшукували, звільняли з роботи.
