Реформування інтернатів для дорослих: за що критикують довгоочікувану стратегію деінституціоналізації та які зобов’язання перед ЄС

Стратегія деінституціоналізації (ДІ) для дорослих, яку уряд ухвалив у грудні 2024 року, громадськість сприйняла як значний прорив у сфері прав людей з інвалідністю. Документ передбачає проведення реформи, за якої створюється альтернатива інтернатам для дорослих та забезпечення умов для більш незалежного життя цих людей у громадах.

За рік дії стратегії виявилося, що зміни в державі наразі “косметичні”, а сам документ разом із планом заходів містить суттєві прогалини, які ставлять реалізацію реформи під сумнів.

Що не так зі стратегією ДІ, як її варто доопрацювати та які кроки необхідні, щоб наблизитися до європейських стандартів у сфері захисту прав людей з інвалідністю, досліджували в організації Fight For Right (FFR). ZMINA публікує ключові висновки огляду.

 Які вимоги до реформи з боку ЄС

Наприкінці 2024 року Кабмін схвалив Стратегію реформування психоневрологічних, інших інтернатних закладів та деінституціоналізації догляду за повнолітніми особами з інвалідністю та особами старшого віку до 2034 року і затвердив операційний план заходів з її реалізації на 2025–2027 роки. Проведення реформи деінституціоналізації є однією з вимог Єврокомісії до України в процесі євроінтеграції.

У ЄС право кожної людини на незалежне життя закріплено в Хартії основоположних прав, тому інституційні заклади там поступово ліквідовують як те, що сприяє дискримінації за ознакою інвалідності. Тож від України в межах євроінтеграції очікують ухвалення політик та підходів щодо деінституціоналізації, які діють у ЄС.

Про необхідність реформи деінституціоналізації йдеться у звітах Єврокомісії щодо прогресу України за 2023, 2024 та 2025 рік, а також у програмі фінансової підтримки для України від ЄС Ukraine Facility.

“Деінституціоналізацію та забезпечення права на незалежне життя також можна розглядати як непряму частину Копенгагенських критеріїв, оскільки політичні критерії передбачають дотримання в державі – кандидаті на членство принципів поваги до прав людини та виконання міжнародних зобов’язань, зокрема Конвенції ООН про права людей з інвалідністю”, – зазначається в дослідженні.

У Fight For Right проаналізували стратегію ДІ та операційний план до 2027 року, взявши за основу Керівні принципи щодо незалежного життя та включення до громади людей з інвалідністю в контексті фінансування ЄС – це найновіший документ ЄС у сфері деінституціоналізації.

Згідно з цими принципами, людиноцентричний підхід до деінституціоналізації ґрунтується на розбудові чотирьох напрямів:

• запобігання потраплянню до закладів дітей та дорослих людей з інвалідністю, а також людей старшого віку;
• створення в громадах належних умов для незалежного життя;
• включення людей з інвалідністю в життя громад;
• залучення людей з інвалідністю до ухвалення рішень, формування політик та імплементації змін.

Керівні принципи визначають розвиток доступних послуг як запоруку запобігання поміщенню людей до інституційних закладів та забезпечення можливостей незалежного життя для людей з інвалідністю.

Автори дослідження зазначають, що невіддільною характеристикою таких послуг має стати забезпечення права на власний вибір та контроль над своїм життям для людей з інвалідністю. Йдеться про послуги особистої допомоги, професійного догляду та підтримки вдома, що охоплює як медичну, так і немедичну підтримку, а також навчання та практику для досягнення максимальної незалежності.

Серед іншого в керівних принципах пропонують звертати увагу на групи, які зазнають перехресної дискримінації, не мають доступу до рівних можливостей у навчанні, працевлаштуванні, житлі тощо та в послугах підтримки в громадах, що призводить до поміщення до інституційних закладів як єдиного доступного варіанту підтримки.

До таких груп можуть належати жінки та дівчата з інвалідністю, люди з інвалідністю з етнічних груп та ЛГБТІК+-люди з інвалідністю. Для того щоб люди з цих груп не потрапляли до інституцій, необхідно покращувати доступ до якісних послуг у громаді та долати дискримінацію в різних сферах.

“Врахування Україною європейських стандартів щодо незалежного життя для людей з інвалідністю є категоричною вимогою Європейського Союзу в межах переговорного процесу щодо вступу”, – наголошується в дослідженні FFR.

Що відбулося за рік від початку реалізації стратегії ДІ

Стратегія ДІ та операційний план на її реалізацію до 2027 року – це гарний текст про усунення бар’єрів для реалізації права на незалежне життя, реформування системи довготривалого догляду і розвитку системи послуг, сприяння інтеграції людей з інвалідністю в громади, зазначила адвокаційна менеджерка організації Євгенія Булана під час публічної презентації досліджень FFR у січні 2026 року.

“Але є величезний нюанс. Стратегія пропонує дуже загальні речі, що не спрямовані на людей, які вже перебувають в інституціях (таких понад 40 тисяч), і на людей з інвалідністю, які мають дуже високі ризики потрапляння до закладів. Також є важливі пласти завдань, які стратегія не враховує зовсім”, – зауважила вона.

Попри те що Мінсоцполітики представляє стратегію ДІ як основу змін у сфері політики інвалідності, фактично документ залишається досить віддаленим як від суті концепції незалежного життя, так і від суті деінституціоналізації, звертають увагу в FFR.

Читайте також: Без паркана і сегрегації: що таке будинки підтриманого проживання для людей з інвалідністю і який вигляд це має в Україні

Стратегія не пропонує жодних кроків, як обмежити можливість потрапляння людей до інституцій і досягти хоча б кількісних показників зменшення кількості нових влаштувань у заклади, і не пропонує жодних механізмів виходу для людей з інституцій, звернула увагу Євгенія Булана.

За її словами, в Україні є випадки, коли підтримане проживання, яке має бути альтернативою інтернатам, перетворюється на новий формат інституції, особливо коли влаштовують велику кількість людей.

“Ми зустрічаємо декларативні згадки, що люди з інвалідністю, спільнота, їхні громадські організації мають бути включені в процеси формування політик. Була згадка про координаційний орган, який мав бути створений при уряді впродовж місяця від публікації стратегії. Минув рік, цей орган так і не був скликаний”.

Євгенія Булана звернула увагу, що впродовж 2025 року мала бути проведена та опублікована на офіційних ресурсах Мінсоцполітики низка досліджень – про різні оцінювання потреб, оцінювання послуг, які вже надають громади, аналіз судових рішень, зокрема у сфері правосуб’єктності:

“Ми не зайшли жодного такого опублікованого дослідження”.

 Прогалини в стратегії, на які звертають увагу правозахисники

Неправильний підхід до деінституціоналізації простежується вже у формулюванні назви стратегії, наголошують експерти FFR.

“У назві йдеться про реформування інституцій, а не відмову від них, а також про деінституціоналізацію лише догляду. Водночас наріжний камінь майбутньої реформи – незалежне життя – у назві стратегії навіть не згадується. Ми маємо говорити про ліквідацію інституційних закладів, бо реформувати цю монструозну систему, в якій понад 40 тисяч людей, доволі складно”, – наголосила Євгенія Булана.

Іншою проблемою є те, що в стратегії намагаються об’єднати дві групи людей, які є дуже різними за потребами та викликами, з якими стикаються. Це люди з інвалідністю та люди старшого віку.

У FFR звертають увагу, що у фокусі уваги стратегії ДІ є лише кілька типів інституційних закладів: психоневрологічні інтернати, геріатричні пансіонати.

Це виключає з реформи інші інституційні заклади – терцентри (територіальні центри соціального обслуговування), стаціонарні відділення психіатричних установ МОЗ, реабілітаційні центри, соціальні гуртожитки для людей з інвалідністю, прихистки та гуртожитки для внутрішньо переміщених людей з інвалідністю. Тож ще тисячі людей можуть залишитися без можливостей незалежного життя.

Також недоліком урядового документа правозахисники називають те, що людей з інвалідністю не розглядають як проактивну групу та рівноправну частину українського суспільства, що ставить під сумнів правозахисний підхід авторів стратегії до розуміння інвалідності.

Що не враховано в операційному плані з деінституціалізації до 2027 року

В операційному плані з реалізації першого етапу стратегії ДІ значна кількість заходів у довгостроковій перспективі може сприяти якісним змінам як у законодавстві, так і на практиці, звертають увагу у FFR. Проте під час детального аналізу виявляються критичні прогалини щодо зменшення рівня інституціоналізації.

Зокрема, у документі не досить представлено такі заходи:

• превенція влаштування людей до закладів та запобігання створенню нових форм інституціоналізації;
• обмеження потрапляння людей до інституцій уже на першому етапі реалізації стратегії ДІ;
• механізми того, як люди виходитимуть з інституцій та переходитимуть до життя в громадах;
• відкриття інституційних закладів для громадського моніторингу та контролю, проведення досліджень та пілотних проєктів;
• широке залучення людей з інвалідністю до ухвалення рішень, формування політик та практик у сфері деінституціоналізації та інвалідності загалом.

Відсутність заходів із запобігання тому, щоб люди не потрапляли до інституційних закладів у коротко- та середньостроковій перспективі, є однією з найкритичніших прогалин операційного плану, наголошують в організації.

“Навіть за оптимістичним сценарієм не передбачається зниження кількості влаштованих до інституцій людей до 2027 року. В умовах війни процедура прийняття людини до інституції була суттєво спрощена та пришвидшена, тому з 2022 року люди з інвалідністю та громадяни старшого віку можуть потрапити до закладу, просто написавши заяву або за умови подання заяви офіційним опікуном чи органом опіки та піклування”, – йдеться в дослідженні.

У 2022–2024 роках кількість мешканців інституційних закладів зросла на майже 16 тисяч. До традиційних груп, які ризикують опинитись в інтернатах, додалися люди з інвалідністю та старшого віку з-поміж внутрішньо переміщених осіб та ветерани бойових дій. Зокрема, упродовж 2022–2024 років до інституцій зарахували щонайменше 3300 внутрішньо переміщених людей. Тому в Україні виникла гостра потреба сформувати комплекс заходів термінової підтримки людей із груп ризику, щоб запобігти їхньому можливому розміщенню в інституціях.

Рекомендації, що варто змінити

У Fight For Right звертають увагу, що через рік після схвалення стратегія деінституціоналізації та операційний план потребують негайного і ґрунтовного перегляду. Міністерству соціальної політики варто звернути увагу на заходи, які передбачено в керівних принципах, і якомога швидше інтегрувати їх в операційний план.

Зокрема, важливо розробити не просто загальні заходи для людей з інвалідністю, а сформувати вузькі підходи та заходи, які враховують проблеми та потреби кожної групи ризику окремо:  

• дітей з інвалідністю в сім’ях;
• молоді з інвалідністю в інституціях:
• людей, які позбавлені дієздатності чи мають обмежену дієздатність;
• людей із психосоціальною або інтелектуальною інвалідністю, порушеннями розвитку;
• людей старшого віку, зокрема й самотніх;
• ветеранів з інвалідністю внаслідок війни;
• внутрішньо переміщених людей з інвалідністю та старшого віку;
• людей, які можуть зазнати перехресної дискримінації і яких можуть обмежити в доступі до послуг у громадах.

На ранніх етапах деінституціоналізації надзвичайно важливо зменшити кількість людей, які вперше потрапляють до інституцій та опиняються в соціальній ізоляції, наголошується в огляді FFR:

“Упродовж 2022–2024 років щонайменше 11 300 людей вперше опинилися в інституціях, що свідчить про дуже небезпечну динаміку збільшення масштабів інституціоналізації порівняно з минулими роками”.

Серед заходів запобігання в Україні можна реалізувати такі:

• раннє втручання та підтримка сімей, де виховують дітей з інвалідністю;
• ліквідація інституту недієздатності в Україні та забезпечення правоздатності всім людям з інвалідністю;
• модель підтриманого ухвалення рішень;
• профілактика та лікування захворювань, догляд та підтримка людини вдома.

В операційному плані також не враховано заходів з обмеження формування нових форм інституціоналізації. Водночас відсутність такого важливого завдання врешті може звести нанівець усі заплановані зусилля та зберегти інституціоналізацію як явище в Україні, наголошується в дослідженні.

Можливим варіантом обмеження потрапляння людей до інституцій може стати поетапне впровадження відповідного мораторію, підготовка та пілотування якого може стартувати у 2025–2027 роках у кількох громадах.

“Впровадження повноцінного мораторію не є ні можливим, ні доцільним на ранніх етапах деінституціоналізації з урахуванням щорічного приросту мешканців інституцій. Водночас поступове торування шляху до цього заходу необхідно розпочинати вже зараз”, – зауважують у FFR.

Деінституціоналізація має стати не формальним виконанням євроінтеграційних вимог, а реальною реформою системи підтримки людей з інвалідністю в Україні, яка забезпечить десяткам тисяч людей в інституціях право на незалежне життя та припинить практику ізоляції та сегрегації людей з інвалідністю, кажуть в організації.

Fight For Right закликає Міністерство соціальної політики відновити консультації для спільної роботи над внесенням змін до стратегії ДІ та операційного плану і формуванням подальших кроків уряду у сфері деінституціоналізації.