“Місяць переховувався, а потім утік”: історія хлопця, який уникнув мобілізації в “ДНР”

Дата: 12 Квітня 2022 Автор: Наталія Адамович
A+ A- Підписатися

Примусову мобілізацію до лав бойовиків у так званих “ЛНР” і “ДНР” розпочали наприкінці лютого, напередодні повномасштабного нападу російської армії на Україну. Ватажки обох проросійських новоутворень Леонід Пасєчник і Денис Пушилін синхронно звернулися до місцевих чоловіків віком від 18 до 55 років із закликом “стати на захист республік”; згодом “призовний” вік збільшили до 65-ти. 

Насправді людям на тимчасово окупованих територіях не лишили жодного вибору. Чоловіків на війну з Україною тут забирають попри їхнє бажання чи небажання помирати за Путіна.

Тож як в “ЛНР”,  так і в “ДНР” багато потенційних “мобілізованих” намагаються в будь-який спосіб не потрапити на передову.

ZMINA поговорила з одним з тих, кому вдалось уникнути мобілізації й згодом взагалі втекти з окупованої території, – 21-річним Кирилом з Донецька.  

Мобілізовані в “ДНР”. Фото із сепаратистських ресурсів

Це несправжнє ім’я хлопця: попри те що зараз йому вже не загрожує небезпека, на тимчасово окупованій території залишилися близькі люди, яких він не хотів би наражати на небезпеку, тож просив про анонімність. 

Кирило народився в Донецьку, провів там своє дитинство. Коли почалася війна, був ще неповнолітнім, тож школу закінчив в окупації. 

2018 року вступив до місцевого вишу — його тут називають “Донецький національний університет” (державний Донецький національний університет імені Василя Стуса 2014-го переїхав до Вінниці. – Ред.). Провчився майже чотири роки.

Плани хлопця на 2022 рік були такі: покинути все й поїхати навчатися на підконтрольну Україні територію. Визначився з вишем – Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого, спеціальність “режисура”, готувався до вступу. Але відкрите вторгнення Росії зламало йому, як і мільйонам українців, усі плани.

Мобілізацію розпочали без оголошення 

18 лютого ватажок “ДНР” Пушилін оголосив масову евакуацію в “республіці”. Пізніше того ж дня почали надходити новини про те, що чоловіків призовного віку не випускатимуть за межі “ДНР”.

Тобто евакуювали лише жінок, дітей та літніх людей. Причому попередньо про жодну “евакуацію” чи “мобілізацію” ніхто в ОРДЛО не повідомляв. Тобто місцевих чоловіків просто поставили перед фактом: “Ти йдеш на війну”. Попри певну напругу останніх тижнів це було несподівано для більшості.

Майже з того ж дня Донецьком почали ходити невеликі групи військових. Вони зупиняли чоловіків прямо на вулиці та просили пройти до автобуса, що зазвичай стояв неподалік.

“Ну як просили, просто казали – “проходимо”, не даючи людині жодного вибору”, – розповідає Кирило.

Фактично мобілізацію в “ДНР” тоді ще не оголосили, але вже почали абсолютно незаконно, варварськими методами. Інформація про те, що чоловіків почали забирати до військкоматів, поширилася містом дуже швидко. Значна частина дончан зрозуміла, що на вулицю зараз виходити небезпечно. Люди почали переховуватися: у себе вдома, у знайомих, вимикали мобільні телефони, обмежували доступ до власних соцмереж…

“Я робив те саме, бо йти до армії “ДНР” у мої плани не входило”, – каже Кирило.

Де я живу, знала лише мама

Спочатку хлопець жив у своїй квартирі, але там усе одно було страшно, бо про неї знали багато людей. До того ж почали поширюватися чутки, що військові ходитимуть по домівках, заходитимуть до помешкань разом з поліціянтами. Тож Кирило перебрався до місця, про яке ніхто, крім матері, не знав.

“Не за місцем прописки, не за місцем проживання, а геть в інше. На щастя, туди вдалося перебігти, так би мовити, під світлом місяця, не потрапивши на очі жодному патрулю”, – згадує він.

Там Кирило прожив майже місяць практично в повній ізоляції. Що робити далі, було не дуже зрозуміло. І тут хлопцю надійшла пропозиція покинути територію “ДНР”. 

“Звісно, я погодився. Але про деталі не розповім, бо тоді цей канал буде знищено. А я маю надію, що через нього вдасться виїхати й іншим людям. До того ж не хочу нашкодити “Раулю Валленбергу” ХХІ століття, який допомагає покинути окуповану територію”, – пояснив Кирило.

Єдиний напрямок, через який можна було втекти на той момент, – це була Російська Федерація. Лінією фронту вивезти хлопця не було жодних шансів через постійні обстріли та запеклі бої.

У Росії Кирило не затримався і за кілька днів дістався до Естонії. На той момент кордон з ЄС уже був закритий для росіян, але громадяни інших країн могли його перетнути. Там він купив квиток до Мюнхена.

Фото з ресурсів так званої “ДНР”

Чоловіки не виходять з дому по два місяці

Серед знайомих Кирила є багато чоловіків, яких “мобілізували” до лав бойовиків: тих, кого забрали до армії проти їхньої волі, і так званих “ідейних”, які пішли воювати добровільно. 

Хлопець підтримує зв’язок із друзями, які не хочуть воювати за “русский мир” і з кінця лютого 2022 року переховуються в надії виїхати з “республіки”.

Жителів Донецьку, які намагаються уникнути “мобілізації”, чимало, каже Кирило. Проте уточнює, що може говорити лише про своє коло спілкування, а це переважно студенти.

Останнім на руку зіграла епідемія вже майже забутого всіма коронавірусу: навчання в місцевому виші вели дистанційно, тож студенти на вулицю й не потикалися, щоб не бути “мобілізованими”. Хлопці повимикали мобільні телефони, не відчиняють двері, якщо хтось дзвонить чи стукає, майже не з’являються в соцмережах. Необхідне для них купують жінки: матері, наречені, подруги, знайомі. 

“Тим, хто вже працює, звісно, складніше. Бо їм доводиться ходити на роботу, щоб утримувати родини”, – розповів Кирило.

А місцева “влада” не соромиться забирати людей прямо з робочого місця. Про такі випадки масово розповідають жителі як “ДНР”, так і “ЛНР”. Повістки бойовики також вручають там, де їм зручно: на постах ДАІ, посеред міста, в офісах…  

Тож переховуватися – це досить дієвий, принаймні поки що, спосіб уникнути примусової мобілізації в “республіках”. Проте є й інший спосіб уникнути призову. 

“Хабар, щоб відкупитися від армії, становить 4 тисячі доларів. І треба знати, до кого йти”, – розповів Кирило.

Забирали під мобілізацію з лікарень, навіть психічно хворих 

На прохання прокоментувати пораду українцям на окупованих територіях ламати руки, ноги тощо, щоб не йти під “мобілізацію”, заважує, що “Л/ДНР” – бандитська структура, тож її представники діють відповідно.  

“Моя мати стала свідком дуже показової ситуації. До місцевого “виконкому” прийшов чоловік, очевидно, після інсульту. В нього була повістка до військкомату. Він перепитав у місцевих “чиновників”, чи не можна його звільнити від служби через стан здоров’я? У відповідь почув: “Ви ж до військкомату може дійти, які питання?” – згадує він.

Під мобілізацію, за словами Кирила, бойовики забирали людей з лікарень, психічно хворих. Щоправда, останнім зброю не давали, залучали до іншої роботи: копати окопи, чистити картоплю тощо. 

Хлопець, із яким Кирило навчався в одній гімназії і якого “мобілізували” на війну з Україною, вже загинув. Йому було 19 років. 

“Не знаю, наскільки він хотів воювати. Він ніколи не здавався мені противником “ДНР”. Але я не думаю, що йому хотілося отак у неповні 20 років загинути “за республіку”, – каже юнак. 

Навіть якщо казати про якісь ідеали: віддати життя можна за щось справді гідне, за що тебе пам’ятатимуть довіку.

“ДНР” – точно не та річ, за яку варто помирати”, – каже Кирило.

Мобілізація в ОРДЛО. Фото з відкритих джерел

Якщо хочеш виїхати, треба слухати й чути: спосіб знайдеться

“Якщо людина вагається, чи йти на ризик утечі (а це, звісно, ризик), скажу, що, залишившись у “ДНР”, вона ризикує значно більше”, – вважає Кирило. Росія намагається нібито “звільнити” Донеччину, тож бойові дії тут посиляться.

Щодо настроїв у Донецьку каже, що точних соціологічних даних, звісно, не дасть.

“Особисті враження 50 на 50. Якщо брати моє оточення, в мене є друзі, які підтримують Україну, а є й “комсомольці”, “хунвейбіни” серед молодшого покоління, які кажуть: “Россия, Россия, Россия моя” –  і навіть з радістю пішли б воювати за РФ. З деякими довелося посваритися через це”, розповів він.

Є серед них і ті, хто поступово змінив точку зору з проукраїнської на проросійську. У Кирила був друг, з яким вони разом відстоювали незаконність анексії Криму. Але зараз він воює за РФ і каже, що “русский интеллигент лучше смотрится с винтовкой в руках”. 

“Мені дуже шкода дітей “ДНР”, які ростуть у зламаному світі. В їхньому уявленні є якась там “народна республіка”. У їхній свідомості – прапор, створений з абсолютно негармонійних кольорів: чорного, червоного, синього. Навіть не знаю, як їм адаптуватися до нормального життя, якщо вони колись отримають шанс на нього”, – каже хлопець.

На його думку, найпереконливішим аргументом для них буде побачити, що життя може бути іншим: кращим, комфортнішим, цікавішим, а люди – ввічливішими, добрішими, освіченішими, які не намагаються нікого обдурити й поважають одне одного. Свого часу Україна обрала саме цей шлях розвитку – до кращого життя. 

Кирило звернувся до всіх чоловіків у “ДНР”:

Як розповідали мені люди, що потрапили під примусову мобілізацію, в армії бойовиків солдати сплять прямо на землі, у них є лише форма і зброя, ані їжі, ні медичного страхування немає”.

Справжній ворог Донбасу – сепаратисти, переконаний він. Саме вони ставляться до людей як до “ресурсу” і готові відсилати їх на смерть без вагань.

“Не знаю, чи зможуть мої слова переконати когось змінити свою думку щодо нинішньої “влади”, але принаймні хочу, щоб мене почули”, – каже хлопець.

Ті ж, хто розуміє справжній стан речей, переховуватимуться до останнього та шукатимуть способи виїхати з “республіки”, переконаний він. 

Читайте також: Примусили вступити до лав бойовиків: чи відповідатиму перед Україною?

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: