Інші ролі українських спортсменок з інвалідністю

Дата: 23 Травня 2016 Автор: Ірина Виртосу
A+ A- Підписатися

Із Оленою та Ілоною я познайомилася на відкритті фотовиставки Валентина Кармінського “Люди необмежених можливостей. Спорт”. Як на фотографіях, так і в житті спортсмени та спортсменки з інвалідністю захоплювали своїми досягненнями. Одначе мене більше цікавило, а ким є успішні спортсмени поза своїх змагань. І що автор фотографій розгледів у переможцях паралімпійських ігор?

ЛЕДІ НА “МЕРСЕДЕСІ”

Олена Акопян – українська спортсменка, чемпіонка та багаторазова призерка літніх паралімпійських ігор з плавання, дворазова призерка зимових паралімпійських ігор з лижних гонок та біатлону. Заслужений майстер спорту України (1998).

На сьогодні представляє Паралімпійський комітет у комісії атлетів та Олімпійської академії атлетів у Національному олімпійському комітеті.

На запитання, хто така Олена Акопян поза спортивних досягнень, спортсменка просто відповіла:

“Я – мама. І повністю занурена у виховання двох маленьких двійнят. Їм п’ять років і сім місяців. Звати Єгор та Мар’яна”, – розказує Олена.

Для спортсменки та мами двох дітей дуже важливо, щоб людей з інвалідністю не тільки сприймали як тих, хто щось просить.

“Я живу, виховую дітей, займаюся улюбленими справами. І це приклад іншим людям, що можна жити, що можна розвиватися, і не зациклюватися на тому, що є “обмежені можливості”, – каже Олена.

Жінка переконана, що, завоювавши медалі на палімпійських іграх, вона разом із іншими спортсменами з інвалідністю довели, “на що ми спроможні, і сьогодні до нас ставляться зовсім по-інкашому”.

І найперше – з повагою.

“Знаєте, навіть допомагають по-інакшому, якщо і доводиться звертатися по допомогу”, – коментує паралімпійка.

Олена розповідає, що серед її знайомих – чимало розкішних дівчат. І дівчата не тільки виборюють призові місця у спортивних танцях чи в плаванні.

“Ми є справжні леді у таких собі гарних “мерседесах”. От я для свого інвалідного візка намагаюся зробити сучасний тюнінг, щоб бездоганно виглядати – починаючи від кінчиків пальців і закінчуючи засобом для пересування. Ми ідемо правильним шляхом і робимо правильні вчинки”, – усміхнулася на прощання Олена Акопян.

ДИЗАЙНЕРКА УКРАЇНСЬКОЇ ЛЯЛЬКИ

Ілона Слуговіна – п’ятикратна чемпіонка світу зі спортивних танців на візках. А коли знайомлюся з Ілоною ближче – дівчина представляється як авторка текстильної ляльки.

“Це повністю з тканини ш’ється лялька, промальовуються деталі… Коли я бачу нову тканину, у мене одразу народжується образ майбутньої ляльки“, – розповідає Ілона.

Сьогодні Ілона працює над створення колекції “Україна”, щонайменше планує пошити 10 ляльок.

“Через свою ляльку я би хотіла розповісти про свою Україну. Яка лялька має символізувати нашу вільну, позитивну країну…”, – каже Ілона. А потім усміхнувшись, додає: “Мої колекції дуже швидко розходяться по людях”.

Ілона лиш і встигає сфотографувати їх на згадку.

“Секонд хенд” не люблю. Там речі не нові, і кожна з них зберігає енергію колишнього власника. Я ж намагаюся купувати нові тканини в магазинах. І знаєте, це ціле полювання. Тому що мені знайти щось дуже складно – усі гарні магазини або в підвалі, або на третіх поверхах“, – пояснює Ілона.

Тому дівчині часто доводиться замовляти мереживо в інтернет-магазинах.

“Якщо відверто, конкуренція дуже велика в нашому світі, але я поки витримую”, – наче про щось більше, ніж авторську ляльку, розповідає дизайнерка.

Дівчині подобається все світле, весняне, в її роботах – майже завжди є квіти. Ілона також знає, що таке муки творчості. Каже, якщо вже сотворився образ – то треба негайно втілювати його в життя, відкладати на потім не варто. А коли ж не хочеться шити, можна трохи і полінуватися. Та майстриня переконана: в собі можна виховувати звичку творити.

“Це як ходити на роботу щодня: можливо, і не дуже хочеться, але ви встаєте і йдете. І тут щось схоже. Навіть якщо у вас немає натхнення, але ви берете олівець, пензель – і ось уже починає з’являтися малюнок… Це суто моє, і знаєте, це працює…”, – каже Ілона.

ОСОБИСТЕ ВІДКРИТТЯ

Український фотограф Валентин Кармінський зафільмував перемоги і миті відчаю спортсменів з інвалідністю в трьох Паралімпійських іграх – у Пекіні (2008), Ванкувері (2010), Лондоні (2012).

На його фото – сильні люди. “Перші мої Паралімпійські Ігри в Пекіні змінили мій світогляд”, – коментує фотограф.

Фотограф зізнається, що коли його запросили знімати українських паралімпійців, він спочатку дещо розгубився, як буде спілкуватися.

“Коли вперше я їздив на зйомки на збори в Євпаторію (Національний центр паралімпійської і дефлімпійської підготовки та реабілітації людей з інвалідністю – авт.), я побоювався: “Боже, як я з ними буду спілкуватися. Це ж мабуть треба якось делікатно…”. А насправді спортсмени настільки до всього спокійно поставилися. Вони все розуміють, вони із цим живуть. Головне не заморочуватися. Просто потрібно спілкуватися. І тоді ти сам забуваєш, що перед тобою особа з інвалідністю. Головне – це перший контакт”, – переконаний Валентин.

%%GALLERY%%

Зйомка на Паралімпійських іграх для фотографа – це двотижневий марафон на виживання.

“Прийшов у готель – падаєш мертвий… Ні, ще не падаєш. Тому що ще в Київ потрібно відправити фотографії, а перед цим їх відібрати з тієї пари тисяч знімок. Потім таки лягти спати, і знову прокинутися о шостій ранку, тому що потрібно встигнути на нове місце… Фізично це важко, але надзвичайно цікаво і приємно. І я це люблю, як і всі інші “ненормальні” фотографи. Я думаю, нам пощастило в житті займатися тією справою, яка приносить нам задоволення й гроші”, – каже Кармінський.

Фотограф розповідає, що для якісної спортивної фотографії потрібно мати потужну техніку.

“Ну, і без мотора ніяк… Ні для кого не секрет, що існує така фотоапаратура, яка знімає по 12 кадрів у секунду. У мене є така фотографія, де дівчина сидить в інвалідному кріслі й випускає стрілу з лука. І ця стріла ще в кадрі, але вже видно, як вона далеко відлетіла. Звісно, в один кадр ти це не впіймаєш. Тож уявіть: стоїть просто армія фотографів – усі в очікуванні, коли ж стріла вилетить. І починається – клац-клац-клац…”, – ділиться Валентин.

А на прощання додає: “Що таке фотографія? Бути в потрібний час у потрібному місці з потрібною оптикою…”.

Фото спортсменів Валентина Кармінського, інші – із сімейних архівів.

***

Матеріал підготовлений за підтримки Коаліції з протидії дискримінації

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter