Чому МКС не замінить українське правосуддя, але без нього не обійтися?

Напередодні Міжнародного дня кримінального правосуддя, який відзначають 17 липня, в медіа з’явилася стаття держсекретаря США Марка Рубіо, яка фактично декларує намір ліквідувати Міжнародний кримінальний суд (МКС) – організацію, яка має юрисдикцію розслідувати найтяжчі злочини: злочини геноциду, проти людяності, воєнні злочини.

Влада США не вперше тисне на Міжнародний кримінальний суд, юрисдикцію якого не визнає. Зокрема, 2019 року та ж адміністрація президента Дональда Трампа вводила санкції щодо МКС за розслідування ситуації в Афганістані.

Чергові санкції під час другого президентського строку Трампа ввели через ордер на арешт прем’єр-міністра Ізраїля Беньяміна Нетаньягу, міністра оборони Йоава Галанта та трьох посадовців ХАМАСу. Всіх їх підозрюють у вбивствах, захопленнях заручників, сексуалізованому насильстві, тортурах, жорстокому поводженні з полоненими.

Наміри американської влади викликають викликали й викликають негативну реакції правозахисників у світі, зокрема й в Україні. Бо саме зараз співпраця України з цим органом є єдиним реальним шляхом притягнути російське керівництво до відповідальності за найтяжчі злочини, скоєні під час російсько-української війни: воєнні злочини, геноцид, злочини проти людяності та злочин агресії.

Про те, чому Україна йшла до ратифікації Римського статуту і відповідно до повноцінної співпраці з МКС понад 20 років, як відбувався процес ратифікації, як змінилося українське законодавство у сфері розслідування міжнародних злочинів та які ще кроки має зробити наша держава, щоб встановити справедливість щодо жертв російської агресії, ZMINA поговорила з юристами та правозахисниками.

Станом на липень 2026 року з початку повномасштабного вторгнення Офіс генпрокурора України зареєстрував понад 240 тисяч воєнних злочинів. Ця кількість наочно демонструє, чому пошук шляхів притягнення до відповідальності представників країни-агресора, зокрема й вищого керівництва, є вкрай актуальним. Зараз реальним є саме співпраця з МКС.

Але війна в Україні почалася не у 2022 році, а у 2014-му. Уже тоді правоохоронці фіксували численні воєнні злочини. Водночас Римський статут Україна ратифікувала лише 21 серпня 2024 року, ухваливши закон № 3909-IX.

Як почалась співпраця України і МКС 

Україна підписала Римський статут, засвідчивши намір приєднатися до системи МКС, 20 січня 2000 року. А вже в липні 2001-го Конституційний Суд дійшов висновку, що окремі положення РС не відповідають тодішній редакції Конституції України. Зокрема, Основний закон не передбачав можливості здійснення правосуддя міжнародним судом щодо громадян України.

Через це до 2013 року ратифікацію статусу фактично поставили на паузу. 

У лютому 2014-го після подій Революції гідності питання співпраці з МКС набуло актуальності, і у квітні того ж року Верховна Рада ухвалила першу заяву про визнання юрисдикції МКС щодо злочинів, скоєних під час протестів на Майдані.

8 вересня 2015-го Україна подала другу заяву про визнання юрисдикції МКС – щодо злочинів, вчинених країною-агресором РФ на території України з 20 лютого 2014 року без обмеження кінцевої дати. З цієї дати МКС отримав можливість розслідувати відповідні злочини на її території, хоча Україна ще не була державою-учасницею Римського статуту.

У червні 2016 року Верховна Рада внесла зміни до Конституції, які дозволили Україні визнавати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду. Однак ця норма набула чинності лише через три роки – 30 червня 2019 року. Саме вона відкрила шлях до ратифікації Римського статуту.

11 грудня 2020 року Офіс прокурора МКС завершив попереднє вивчення ситуації в Україні та заявив, що є підстави вважати, що на території України були вчинені злочини, які підпадають під юрисдикцію Суду. 

Після початку повномасштабного вторгнення Росії 24 лютого 2022 року питання повноцінного приєднання України до Римського статуту набуло ще більшої актуальності. Уже 2 березня прокурор МКС розпочав офіційне розслідування ситуації в Україні після звернення великої групи держав-учасниць Статуту.

21 серпня 2024-го президент України підписав закон про ратифікацію Римського статуту. Цього ж дня український парламент остаточно ратифікував Римський статут і поправки до нього, завершивши процес приєднання України до системи МКС.

1 січня 2025 року Римський статут набув чинності для України, і вона стала повноправною державою-учасницею Міжнародного кримінального суду.

Чому ратифікація Римського статуту затягнулася майже на 24 роки?

Серед основних причин, крім конституційної норми про неможливість переслідування українських громадян іноземними судами і небажання низки урядів передавати частину кримінальних розслідувань іноземним інституціям, називали також побоювання щодо можливого переслідування українських військових під час воєнних дій.

Однак, як пояснила керівниця аналітичного напряму Центру прав людини ZMINA Онисія Синюк, ці побоювання були безпідставними. За її словами, декларації про визнання юрисдикції Міжнародного кримінального суду, які Україна подала раніше, вже дозволяли розслідувати ймовірні злочини українських військових. Жодних обмежень у цьому питанні не існувало.

“Тобто МКС з самого початку, з моменту декларації у 2014-2015 роках, мав можливість це робити. Однак станом на 2026 рік немає жодного розслідування чи ордеру на арешт щодо будь-яких українських представників. Єдині ордери на арешт, які є, це щодо Путіна, Львової-Бєлової і російських генералів, які обвинувачуються в обстрілах критичної інфраструктури”, – каже правозахисниця.

До того ж, ратифікувавши Римський статут, Україна скористалася застереженням, передбаченим статтею 124. Воно дозволяє державі протягом семи років після ратифікації не визнавати юрисдикцію МКС щодо воєнних злочинів, які, ймовірно, вчинили її громадяни або на її території.

“Це контроверсійне рішення і його вплив важко оцінити, тому що прецедентів ратифікації саме в таких умовах, як це зробила Україна, раніше не було”, – пояснила Онисія.

Юристку також непокоїть нечітке формулювання цього положення, адже воно не дає чіткої відповіді, чи йдеться про обмеження юрисдикції щодо громадян, чи щодо території. Якщо йдеться саме про територію, це може означати, що протягом семи років після ратифікації МКС не зможе розслідувати жодні злочини, вчинені на території України.

“А ось це погано. Однак всі заяви і спостереження свідчать про те, що так не буде. Тобто якщо буде потреба, МКС може відкрити провадження і щодо українських громадян, тому що попередні заяви визнавали юрисдикцію і щодо територій, і щодо громадян”, – говорить юристка.

Водночас, на її думку, застереження, до якого вдалася України щодо переслідування МКС її громадян, – не найкращий крок: і політично, і для іміджа країни, тому що це — про подвійні стандарти.

Як працює українська правоохоронна система після ратифікації Римського статуту?

Як пояснив кандидат юридичних наук, член Міжвідомчої робочої групи з питань гармонізації законодавства в контексті правозастосовчої практики у зв’язку з ратифікацією Україною Римського статуту МКС Микола Пашковський, за співпрацю з Міжнародним кримінальним судом під час розслідування та судового розгляду відповідає Офіс Генерального прокурора. Натомість виконання вироків та інших рішень МКС, ухвалених за результатами розгляду справ, забезпечує Міністерство юстиції України.

Загалом після ратифікації Римського статуту організація розслідування воєнних злочинів в Україні принципово не змінилася. Водночас Кримінальний кодекс України доповнили статтями про злочини проти людяності, відповідальність командирів та інших начальників (командну відповідальність), а також уточнили положення про геноцид і воєнні злочини.

Одним із ключових принципів юрисдикції МКС є принцип комплементарності, або взаємодоповнюваності. Він передбачає, що Міжнародний кримінальний суд доповнює, а не замінює національні системи кримінального правосуддя (стаття 1 Статуту). Це означає, що розслідувати міжнародні злочини та притягати винних до кримінальної відповідальності насамперед має держава, яка має юрисдикцію у відповідній справі. МКС втручається лише тоді, коли держава не бажає або не здатна належним чином провести розслідування чи здійснити кримінальне переслідування (стаття 17 Римського статуту).

Отже, Україна має юрисдикцію щодо міжнародних злочинів вчинених на її території, проти її громадян, інтересів або її громадянами чи за принципом універсальної кримінальної юрисдикції.

“Масштаб завдання показують цифри: Офіс Генерального прокурора зафіксував понад 242 тисячі воєнних злочинів; статус підозрюваних мають понад 1200 осіб, вироки ухвалені щодо майже 300. Жоден міжнародний суд фізично не здатен опрацювати такий масив, тому основний тягар несе і нестиме українська система”, – пояснив юрист.

Тобто автоматичного “передання” розслідувань МКС або повної перебудови українських органів після ратифікації не відбулося. Додалася можливість переслідувати осіб за вчинення злочинів проти людяності – через доповнення КК України статтею 442-1. Як і раніше, розслідування злочинів, передбачених статтями 437–442 КК України, здійснюють слідчі органів безпеки, а процесуальне керівництво забезпечують українські прокурори, зокрема прокурори Департаменту нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту, який створили у 2019 році.

Спеціальний механізм співробітництва з МКС передбачений у Кримінально-процесуальному кодексі ще з 2022 року.

“Тому частково змінилися насамперед кваліфікація, предмет доказування і планування, організації розслідувань, наприклад, впроваджено структурні розслідування, запроваджується пріоритизація кримінальних проваджень”, – каже Пашковський.

Тож українські правоохоронні органи продовжують розслідувати міжнародні злочини, а Міжнародний кримінальний суд має територіальну юрисдикцію щодо ймовірних воєнних злочинів, злочинів проти людяності та геноциду, вчинених на території України з 21 листопада 2013 року, незалежно від громадянства ймовірних виконавців.

Навіть після ратифікації Римського статуту МКС не перебирає всі українські провадження. Він діє за принципом комплементарності: первинна відповідальність залишається за національною системою, а МКС розглядає конкретні справи, якщо держава справді не бажає або не здатна провести належне розслідування чи переслідування, а також якщо справа є достатньо серйозною, щоб виправдати подальші дії з боку Суду (ст. 17(1)(d) Статуту), пояснив юрист.

Що змінилося в українському законодавстві після ратифікації РС?

Ключові зміни набрали чинності 24 жовтня 2024 року. Кримінальний кодекс України доповнили статтею 31-1 про відповідальність військових командирів та інших начальників, а також статтею 442-1 “Злочини проти людяності”. Оновлено статті 437 “Злочин агресії”, 438 “Воєнні злочини” і 442 “Геноцид”. Додано спеціальну підставу відповідальності іноземців за найтяжчі міжнародні злочини, вчинені за межами України, коли вони перебувають в Україні й не можуть бути видані або передані.

З найпомітніших новел – стаття 31-1 КК про командну відповідальність і стаття 442-1 про злочини проти людяності. 

Законодавство тепер прямо оперує такими категоріями міжнародного кримінального права, властивими характеристиці злочинів проти людяності, як широкомасштабний або систематичний напад на цивільне населення, політика держави чи організації, переслідування будь-якої групи або спільноти за дискримінаційними ознаками, насильницького переміщення населення тощо.

Злочинами проти людяності є грубі порушення прав людини, наприклад, вбивства, катування, депортація, сексуальне насильство, переслідування чи насильницькі зникнення, вчинені в межах широкомасштабного або систематичного нападу на цивільне населення. На відміну від воєнних злочинів для них не обов’язковий звʼязок зі збройним конфліктом, війною: вони можуть бути вчинені й в мирний час.

Воєнний злочин – це серйозне порушення міжнародного гуманітарного права, яке має достатній зв’язок із міжнародним або неміжнародним збройним конфліктом. Окремий епізод може становити воєнний злочин, якщо виконані його елементи; план, політика або масовість не є загальною обов’язковою умовою кожного воєнного злочину. 

Те саме діяння, приміром, вбивство цивільних, депортація цивільного населення, іноді одночасно має ознаки обох категорій, пояснив Пашковський.

“Щодо статті 442-1 про злочини проти людяності, триває дискусія про можливість її застосування до подій, що сталися до 24 жовтня 2024 року, оскільки кримінальний закон не має зворотної дії. Тому потребує розв’язання питання чи застосовується це положення щодо діянь, визнаних злочинами за міжнародним правом і до їх вчинення та включення до національного кримінального законодавства”, – каже Пашковський. 

Зараз діяння, вчинені до набрання чинності статтею 442-1, кваліфікуються за нормами КК України, чинними на момент їх вчинення, – насамперед як воєнні злочини за статтею 438. Це не означає безкарності: ті самі діяння за період з 2013 року МКС може розслідувати саме як злочини проти людяності за Римським статутом, пояснив юрист.

У 2025 році статтю 438 ККУ додатково доповнили (закон № 4499-IX від 17 червня 2025) діяннями щодо незаконного переміщення або депортації дитини, невиправданої затримки репатріації дитини, вербування або використання дитини для участі у збройному конфлікті, воєнних (бойових) діях.

З нових понять одне з найважливіших – командна відповідальність.

“Для відповідальності начальників ключовими стали командування або фактична влада і контроль особи над підлеглими, її знання про злочин підлеглих, а також невжиття нею доступних заходів для запобігання, припинення або повідомлення компетентного органу”, – уточнив Пашковський.

За словами юриста, командирів можна було притягнути до кримінальної відповідальності за те, що вони не вжили доступних заходів для запобігання воєнним злочинам підлеглих, їх припинення чи повідомлення про них компетентним органам ще до 24 жовтня 2024 року.

Український суд навіть ухвалив вирок командиру розвідувального загону російського підрозділу за те, що не припинив і не покарав своїх підлеглих за жорстоке поводження з цивільними на окупованій території.

Як уточнив Пашковський, Римський статут МКС як міжнародний договір не зобов’язує держави безпосередньо імплементувати положення його кримінально-правової частини. Принцип позитивної комплементарності передбачає, що саме держава насамперед має розслідувати міжнародні злочини та притягати винних до відповідальності. Для цього, за його словами, необхідно наблизити національне кримінальне законодавство до положень Римського статуту. Проте це не означає, що Україна має дослівно копіювати статті 6–8bis Статуту, які визначають склад основних міжнародних злочинів.

Що конкретно змінилося для слідчих і прокурорів?

Як пояснює Микола Пашковський, окремої “нової універсальної слідчої дії” ратифікація Римського статуту не створила. Практичні зміни полягають у тому, що слідчий і прокурор мають від початку будувати ширший план доказування.

Зокрема, щодо воєнних злочинів – точно визначати вид збройного конфлікту, статус осіб та об’єктів і зв’язок діяння з конфліктом; для злочинів проти людяності – доводити не тільки епізод базового злочину (наприклад, вбивства чи катування), але й те, що цей злочин вчинено у межах нападу на цивільне населення, його масштабність або систематичність таких нападів (насильства), політику держави чи організації, що спрямована на вчинення такого нападу, та обізнаність виконавця про такий напад; щодо командної відповідальності – “зв’язувальні” докази щодо підпорядкування, звітності, фактичного контролю і бездіяльності командирів.

Це практичні наслідки уточнення предмета доказування щодо міжнародних злочинів, обумовлені їх особливостями, а не скасування чи зміна загальних правил КПК.

“Українські слідчі, прокурори, адвокати, судді намагаються бути обізнаними та враховувати кращі міжнародні практики здійснення кримінального судочинства щодо основних міжнародних злочинів, напрацювати власний позитивний досвід. Тому це постійний еволюційний процес”, – говорить юрист.

Процес гармонізації українських законів з міжнародним правом ще не закінчений

Водночас Пашковський підкреслив, що процес гармонізації українських законів з міжнародним правом у сфері розслідування воєнних та інших міжнародних злочинів ще не закінчений.

“Основне нормативне ядро створено, але імплементація РС МКС – це не завершений одноразовий процес. Після ратифікаційного пакета законодавець уже вносив додаткові зміни до статті 438 у 2025 році”, – сказав він.

Триває приведення окремих норм Кримінального кодексу у відповідність до сучасного міжнародного права, оскільки воно також динамічно розвивається: нещодавно відкрита для підписання Любляно-Гаазька Конвенція про міжнародне співробітництво у розслідуванні та притягненні до відповідальності за злочин геноциду, злочини проти людяності, воєнні та інші міжнародні злочини, на стадії активного обговорення в ООН проєкт Конвенції про запобігання та покарання злочинів проти людяності (Draft Articles on Prevention and Punishment of Crimes Against Humanity).

Євроінтеграційний процес також серйозно впливатиме на стан кримінального і кримінального процесуального законодавства України.На розгляді Верховної Ради України знаходиться проєкт Закону про кримінальну відповідальність за міжнародні злочини (реєстраційний № 11538 від 02.09.2024), яким пропонується “імплементація приписів Римського статуту не шляхом внесення змін до КК України, а шляхом прийняття окремого закону, який був би чинним поряд з КК України”.

Вживаються й альтернативні заходи. Так, Міжвідомча робоча група з питань гармонізації законодавства у зв’язку з ратифікацією Україною Римського статуту МКС, створена наказом Генерального прокурора від 14 січня 2025 № 12, підготувала законопроєкт про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України. Документ має гармонізувати українське законодавство з Римським статутом і вдосконалити відповідальність за міжнародні злочини. Серед іншого, він пропонує запровадити окремий каталог воєнних злочинів, який охоплюватиме п’ять статей Кримінального кодексу: воєнні злочини проти особи (стаття 438), проти власності (стаття 438-1), застосування заборонених методів ведення війни (стаття 438-2), застосування заборонених засобів ведення війни (стаття 438-3) та воєнні злочини проти культурних цінностей (стаття 438-4).

Також пропонується уточнити зміст статті про злочин агресії, щоб наблизити його до формулювань статті 8bis Римського статуту.

Проте, крім самого тексту закону, необхідні рекомендації щодо кваліфікації основних міжнародних злочинів, їх розслідування, доказування та судового розгляду. Потрібні також сталі стандарти роботи з цифровими доказами (зокрема з відкритих джерел), заходи захисту потерпілих і свідків, спеціалізація слідчих, прокурорів, суддів та адвокатів, а також усталена судова практика. Тому доречніше говорити не про завершення імплементації, а про її новий етап. Він фактично розпочався ще у 2022 році й триває досі.

Злочини проти людяності: в чому важливість новели?

“Після ратифікації Римського статуту ми нарешті перейшли до більш усвідомленого підходу до того, як саме будувати кримінальні справи щодо злочинів проти цивільних”, – говорить координаторка роботи адвокатів, аналітикиня Ukrainian Legal Advisory Group, членкиня Міжвідомчої робочої групи з питань гармонізації законодавства в контексті правозастосовчої практики у звʼязку з ратифікацією Україною Римського статуту Міжнародного кримінального суду Аліна Павлюк. 

На її переконання, саме введення кваліфікації “злочин проти людяності” відчутно підштовхнув весь процес розслідувань насамперед щодо цивільних осіб, які будуються в межах статті 442.1 як злочини проти людяності.

“Важко сказати, як і коли ми побачимо конкретний результат, але найбільше розчарування в тому, що і сама ратифікація, і, мабуть, імплементація Римського статуту, – були досить пізніми рішеннями”, – каже правозахисниця.

Найбільшим практичним викликом зараз є те, як весь цей масив фактів, який мав місце до жовтня 2024 року, коли стаття з’явилася, показати в межах цього провадження, вважає вона. Бо формально з тим, як побудований кримінальний кодекс України, стаття не має ретроактивної дії, відповідно кваліфікувати факти можна тільки ті, що мали місце після 24 жовтня 2024 року, коли стаття набула чинності. Очевидно, що основний масив зареєстрованих фактів має місце саме до цього періоду часу.

“Насправді, буде цікаво спостерігати, як буде МКС рухатися саме в цьому напрямку. Бо один з їхніх пріоритетів — незаконні затримання, жорстоке погодження з цивільними в місцях несвободи, що вони вже кілька років й декларують як пріоритети”, — говорить Аліна.

На її думку, в цій ситуації є певний виклик в тому, що ми можемо не отримати актуальної інформації, якщо МКС вийде з ордерами на арешт, враховуючи зміну їх внутрішньої політики зараз на більш закриту. 

Юристка пояснила: до 2024-го року, коли зʼявилася стаття “злочини проти людяності”, в Україні такі кейси розглядалися як “воєнні злочини”.

“Але після років документації таких фактів, спостереження, наскільки вони є системними, як це все повторювалось на різних окупованих територіях у різний час, то що це явно не тільки про порушення міжнародного гуманітарного права, а це також і про певну системну практику щодо цивільного населення. Тож дійсно доцільніше розглядати такі злочини окремо – як злочини проти людяності”, – переконана Аліна.

Чи спрощує введення поняття “злочини про людяності” розслідування випадків катувань, викрадень цивільних? Правозахисниця вважає, що насамперед це дає більше інструментів і можливостей.

“Поки ми не побачимо якийсь кейс, вже відправлений до суду, буде важко говорити про ефективність обраних підходів в розслідуванні, але точно мати такі варіації — це величезний плюс і величезні можливості”, – пояснює вона. 

Юристка переконана, що Україна мала запровадити ці зміни до національного законодавства значно раніше, а не лише після ратифікації Римського статуту. За її словами, кваліфікація “злочини проти людяності” є важливим кроком до доведення системності таких злочинів і встановлення взаємозв’язків із практикою, яка формується на тимчасово окупованих територіях України ще з 2014 року.

“Тобто висновки про системність матимуть більш практичне значення саме для правової кваліфікації злочинів проти людяності. І, як на мене, там є більше шансів дотягнутися саме до відповідальності центрального російського політичного керівництва, а не тільки військового”, – зазначає аналітикиня.

Чому Україні важлива співпраця з МКС

“Тому що українська система і МКС виконують різнорівневі, але взаємодоповнювальні функції. Україна має розслідувати основний масив злочинів; МКС є міжнародним механізмом для окремих найбільш відповідальних осіб і справ, які відповідають його критеріям юрисдикції, прийнятності та тяжкості”, – пояснює Микола Пашковський.

Співпраця дає доступ до міжнародних механізмів збирання й збереження доказів, розшуку, арешту та передачі підозрюваних, а також посилює міжнародну легітимність і захист інтересів потерпілих.

Результати вже відчутні: у межах ситуації в Україні МКС видав ордери на арешт, зокрема щодо Володимира Путіна та Марії Львової-Бєлової за незаконну депортацію українських дітей (березень 2023 року), а згодом – щодо вищого військового командування РФ, включно з Сергієм Шойгу та Валерієм Герасимовим. Це означає, що інші 124 держав-учасниць зобов’язані затримати цих осіб у разі появи на їхній території (хоча деякі з держав вже ухилилися від виконання цього обовʼязку).

Як держава-учасниця Україна також бере участь в Асамблеї держав-учасниць і формуванні інституційної політики Суду, у формуванні суддівського корпусу тощо. Нещодавно Україна провела конкурс із добору кандидата для висунення від України на обрання суддею Міжнародного кримінального суду внаслідок якого конкурсна комісія визначила основним кандидатом на висунення від України на обрання суддею Міжнародного кримінального суду суддю Верховного Суду Лева Кишакевича, а професорку Оксану Сенаторову – резервною кандидаткою.

Слід звернути увагу, що щодо злочину агресії юрисдикція МКС обмежена: він не може переслідувати керівництво держави, яка не є учасницею Статуту, тобто фактично – вище керівництво РФ. Саме для подолання цієї прогалини Україна та Рада Європи 25 червня 2025 року підписали Угоду про створення Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України, який працюватиме в Гаазі поряд з МКС, нагадав юрист.

Відповідаючи на питання, чи не позначиться на розслідуванні злочинів вихід деяких країн-учасниць з Римського статуту, Пашкевич пояснив, що за статтею 127 Римського статуту повідомлення про вихід подається не безпосередньо МКС, а Генеральному секретарю ООН як депозитарію Статуту. Тому депозитарні повідомлення ООН є основними офіційними документами, що посвідчують дату подання та дату набрання виходом чинності.

Нігер повідомив про вихід 18 червня 2026 року, а Буркіна-Фасо і Малі – 24 червня 2026 року; їхній вихід має набути чинності відповідно 18 і 24 червня 2027 року. За правилами вихід з Римського статуту набирає чинності через рік і не скасовує обов’язків щодо співробітництва у провадженнях, розпочатих до цієї дати.

Водночас Угорщина, яка повідомила про вихід у 2025 році, 29 травня 2026 року відкликала повідомлення і залишається державою-учасницею.

“Ці рішення не припиняють юрисдикцію МКС щодо України і не закривають уже відкрите розслідування. Отже, прямий короткостроковий вплив на російські справи МКС, ймовірно, буде обмеженим. Непрямий ризик полягає у звуженні кола держав, зобов’язаних надалі арештовувати осіб, передавати докази та виконувати інші запити МКС, якщо відповідні особи чи матеріали опиняться на їхній території”, – сказав він.

Співпраця з МКС у межах Римського статуту дає реальні перспективи притягнуті до відповідальності Росію та росіян за міжнародні злочини, скоєні в Україні за час агресії. Проте МКС не може замінити ефективну українську систему правосуддя, підсумував Пашковський.

Тож головні питання й головна надія – на українських правоохоронців, адвокатів і суддів.

Читайте також: Ті, хто видав ордер на арешт Путіна: як працює Міжнародний кримінальний суд і чим може допомогти українцям