Від ненависті до поваги: як протидіяти злочинам на ґрунті нетерпимості
Членство України в РЄ вимагає ефективної протидії всім видам дискримінації, включно з дискримінацією за ознакою сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності (СОГІ). Крім того, гармонізація антидискримінаційного законодавства з правовими актами Європейського Союзу є частиною зобов’язань України в рамках Угоди про асоціацію з ЄС і прямо пов’язана з лібералізацією візового режиму.
Але поза дипломатичними зустрічами українські депутати не соромляться активно транслювати дискримінаційні меседжі. Вже другий рік вони не можуть ратифікувати Стамбульську конвенцію про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству, зчиняючи ґвалт через наявність у ній слів “гендер” і “сексуальна орієнтація”. Комітети ВР кілька разів намагалися вилучити норму про заборону дискримінації за ознакою СОГІ з Трудового кодексу.
“Більшість депутатів не хоче підтримувати такі закони, тому що це нібито знижує їхні електоральні шанси і популярність серед людей”, — каже народна депутатка Світлана Заліщук, одна з небагатьох у парламенті, хто обстоює права ЛГБТ-спільноти.
Натомість експерт Правозахисного ЛГБТ Центру “Наш світ” Андрій Кравчук переконаний: “Політики даремно побоюються за рейтинги. Спроби використовувати суспільну гомофобію для нарощування свого рейтингу, як показує практика, в Україні завжди були безуспішними”. А не приймаючи відповідних змін до законодавства, не караючи кривдників і дозволяючи місцевим радам робити публічні заяви на кшталт “гей не може бути патріотом”, держава фактично провокує зростання кількості злочинів ненависті проти ЛГБТ.
ХТО І ЯК ПОРУШУЄ ПРАВА ЛГБТ-СПІЛЬНОТИ В УКРАЇНІ
Правозахисний ЛГБТ Центр “Наш світ”, який проводить постійний моніторинг правопорушень на ґрунті гомофобії та трансфобії, у 2017 році зафіксував 226 таких випадків. У 92-х це було фізичне насильство різного ступеня тяжкості, у 15-ти — грабіж і в семи — розбій.
Ці порушення правоохоронні органи мали б розслідувати як злочини на ґрунті ненависті за статтею 161 КК України, але в більшості випадків їх класифікували за іншими статтями.
Правозахисники зазначають, що випадків може бути значно більше, бо основна інформація надходила з таких міст як Київ, Дніпро, Харків, Одеса і Запоріжжя, де є розвинута ЛГБТ-спільнота.
Злочини та дії на ґрунті гомофобії та трансфобії можна поділити на кілька основних типів. Перший — це напади праворадикальних чи інших гомофобних угруповань на мирні ЛГБТ-акції, ком’юніті-центри чи публічні заходи (лекції, дискусії, кінопокази), а також на відкритих ЛГБТ-активістів з метою залякати, змусити припинити активізм. Інформація про такі порушення часто потрапляє на сторінки ЗМІ на відміну від так званих тихих випадків. “Тихі” — це злочини проти осіб, які приховують свою орієнтацію від широкого загалу і не будуть скаржитись у правоохоронні органи.
Зловмисники виманюють жертву через мережі й сервіси знайомств нібито на побачення. Але на місці зустрічі зазвичай чекають кілька молодиків, які побоями і погрозами спочатку змушують на камеру зізнатись у гомосексуальній орієнтації, а потім вимагають гроші за нерозголошення інформації. Крім фізичних ушкоджень та матеріальних втрат, постраждалі отримують і тяжкі психологічні травми, є навіть випадки спроби суїциду.
Не менш травматичним може бути ще один тип порушень — побутова або сімейна гомофобія. Найбільш уразливими в таких випадках є неповнолітні представники ЛГБТ, які повністю залежать від батьків. Часто внаслідок родинної гомофобії вони опиняються на вулиці або, навпаки, їх зачиняють удома, обмежуючи в діях і правах.
Але найсумнішими в цьому переліку є факти порушень прав ЛГБТ з боку правоохоронців. Адже саме їхнє зневажливе та дискримінаційне ставлення, бездіяльність, спроби виправдати дії нападників, не проводити релевантне розслідування згаданих злочинів посилюють зневіру у постраждалих і відчуття безкарності в нападників.
Монітори зафіксували 26 випадків, коли права ЛГБТ порушували представники правоохоронних органів, до яких постраждалі звернулися по допомогу.
Показовою щодо цього є ситуація з нападом на двох хлопців-гомосексуалів у столичному Гідропарку. Наприкінці травня 2017-го їх жорстоко побили й пограбували троє чоловіків. Постраждалим вдалося викликати патрульну поліцію, яка цього разу приїхала швидко і встигла затримати нападників. Одного з постраждалих госпіталізували з множинними забоями та підозрою на перелом ребер. Того ж вечора до лікарні прийшли двоє оперативників Дніпровського райуправління поліції взяти в нього свідчення. Поводилися грубо, застосовували гомофобну лексику у присутності медперсоналу й інших пацієнтів. Слідчі не внесли відомостей про злочин до Єдиного реєстру досудових розслідувань за статтею 161 КК. Це було зроблено лише після оскарження їхньої бездіяльності в суді.
Втім, далі справа не пішла. Слідчі відмовлялися її розслідувати за цією статтею, і вже рік її слухають у Дніпровському суді за статтею “розбій”.
“Для нашої громадської організації, яка захищає права ЛГБТ, та й для самих потерпілих важливо не те, скільки отримають порушники, а наскільки правильно кваліфікує їхні дії держава. Хоча сама стаття 161, на наш погляд, є дуже невдалою”, — зазначає експерт “Нашого світу” Олександр Зінченков.
Зазначимо, що в цьому випадку брали участь і правозахисна організація, і адвокат, і Уповноважений ВР з прав людини. І однаково недосконалість правоохоронної системи взяла гору.
ЗМІНИ ДО ЗАКОНОДАВСТВА, ЯКІ МАЛИ БУТИ ВЖЕ ВЧОРА
Представники правозахисних організацій наголошують на необхідності внести до Кримінального кодексу зміни, що дозволять посилити відповідальність за злочини нетерпимості. Зрештою, це є заходом Плану дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини до 2020 року.
Розробити закон про внесення таких змін і подати його на розгляд уряду МВС мало ще до середини 2016 року. Планом дій передбачено, що до переліку обставин, які обтяжують злочин (стаття 67 кодексу), мають бути додані такі ознаки як раса, колір шкіри, релігійні переконання, сексуальна орієнтація, транссексуальність, інвалідність, мова. Крім того, в особливій частині кодексу в низці статей пропонується посилити покарання за злочини на ґрунті нетерпимості саме до ЛГБТ.
Але, за словами екс-представниці Омбудсмана з питань дотримання прав дитини, недискримінації та гендерної рівності Аксани Філіпішиної, Мін’юст і МВС досі не можуть домовитись, які саме зміни потрібно внести до КК.
“Два роки триває реалізація Плану дій з виконання Нацстратегії, але справа не зрушується з місця. Це також стосується і реєстрованого партнерства, і багатьох інших речей”, — зазначила вона.
Водночас начальник відділу методичної роботи та правового забезпечення головного слідчого управління Нацполіції Владислав Бурлака каже, що проект закону вже розроблений і перебуває на юридичній експертизі у правовому департаменті Нацполіції. Після експертизи проект направлять до МВС, а потім має відбутися його громадське обговорення.
ЕФЕКТИВНА КОМУНІКАЦІЯ З ПОЛІЦІЄЮ
Ще однією системною проблемою є порушення права ЛГБТ-спільноти на мирні зібрання. За словами Аксани Філіпішиної, позитивні зрушення поки що відбуваються лише на рівні Києва та ще одного-двох великих міст. Зокрема, йдеться про успішно проведений Марш рівності влітку 2017-го.
Захід Плану дій, спрямований на забезпечення охорони мирних зібрань з урахуванням специфіки акцій ЛГБТ, також досі не виконаний. Тому це питання в кожному окремому випадку врегульовують практично вручну. І то не з першого разу.
Так, через відсутність належної охорони в Запоріжжі побили учасників веселкового флешмобу до Дня боротьби з гомофобією, який проходив у травні минулого року. Інцидент стався після 15-хвилинної акції і був записаний на камеру відеоспостереження. Але правоохоронці відмовлялися визнавати, що це правопорушення пов’язане із флешмобом, і довго не вносили його до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР).
Утім, за кілька місяців ситуація змінилася. На акціях до Дня прав людини і “За гумор без дискримінації” охорони було набагато більше, і все пройшло без нападів та інцидентів.
“Безперечно, цьому сприяв круглий стіл для працівників поліції, організований правозахисниками. Після нього ми мали можливість познайомитись з людиною, яка в нашому районі відповідає за забезпечення охорони мирних зібрань. З нею тепер ми контактуємо щоразу, коли щось планується. Під час останньої акції вона навіть зателефонувала мені раніше, ніж я відніс повідомлення до мерії, і питала, чи потрібна охорона”, — розповідає ініціатор акцій благодійного фонду “Гендер Зед” Дмитро Калінін.
Позитивний ефект від взаємодії правоохоронців з активістами відзначають й інспектори створеного рік тому Управління Нацполіції із забезпечення прав людини (так звані поліцейські-омбудсмани).
Поліцейський-омбудсмен у Чернівецькій області Оксана Ханевич розповіла, як за заявою активістів призначили службове розслідування щодо патрульних, які не завадили зірвати показ документального фільму “Це — гей-пропаганда”. Також службове розслідування провели щодо неналежного реагування на заяву постраждалого. Службовець, який приймав заяву, дістав догану.
За словами Ханевич, аналіз цієї ситуації показав, що поліції бракує обізнаності. Тому невдовзі за допомогою громадської організації “Інсайт” було проведено дводенний тренінг для працівників територіальних відділків поліції і слідчих. “Керівництво патрульної поліції намагається забезпечити порядок під час проведення заходів, ініційованих ЛГБТ. Але поліція також хотіла б мати грамотну норму в законі, оскільки без неї ми не можемо ефективно захищати права людини”, — каже Оксана Ханевич.
Утім, на думку активістів, супроводження акцій великою кількістю поліцейських має зворотний бік медалі: прохід на мирну акцію коридором з озброєних правоохоронців може викликати асоціацію з гетто. Для кардинальної зміни ситуації потрібне загальне зниження стигматизації ЛГБТ. А також превентивні заходи, спрямовані на ефективне покарання нападників і публічне засудження їхніх дій з боку представників влади.
Наразі ж адвокати продовжують стикатися з небажанням слідчих реєструвати злочини на ґрунті нетерпимості, розслідувати такі справи через упереджене ставлення, а також невиправданим зволіканням із розслідуванням.
“Правоохоронцям набагато легше розслідувати правопорушення за статтею “хуліганство”, бо тут і склад простий, і суд розуміє, як судити, і докази та мотив відпрацьовані”, — каже адвокат Української Гельсінської спілки з прав людини Дмитро Мазурок.
ЩО ЗАВАЖАЄ СЛІДЧИМ КВАЛІФІКУВАТИ МОТИВ НЕНАВИСТІ
Водночас національний координатор з питань запобігання та протидії злочинам на ґрунті ненависті Олексій Крюков стверджує, що за останні кілька років ставлення слідчих до кваліфікації злочинів за статтею 161 змінилося. Так, у 2012-му було лише три провадження за фактами злочинів на ґрунті нетерпимості на всю державу, у 2014-му — 33, а в 2017-му — вже 180. Причому 90 з них кваліфіковано за статтею 161.
“Але меншою мірою це стосується злочинів проти ЛГБТ-спільноти. Торік ми зафіксували 28 таких кримінальних проваджень, з них за статтею 161 кваліфіковано лише два. І то — за рішенням слідчих суддів”, — зауважує Крюков.
“Ми розробили тематичний план підвищення кваліфікації для слідчих, де окремою темою включено саме особливості розслідування злочинів на ґрунті ненависті. На сьогодні практично 100% слідчих пройшли підвищення кваліфікації, тобто уявлення про злочини цієї категорії є в кожного слідчого”, — каже представник Нацполіції.
Крюков зауважує, що погана статистика розслідування злочинів проти ЛГБТ, окрім іншого, є наслідком загальної завантаженості слідчих: “Ненормально, що в одного слідчого перебуває в провадженні по 300 – 400 злочинів. Закон про кримінальні проступки дозволив би розвантажити слідчий апарат, щоб слідчі могли приділяти достатню увагу резонансним злочинам на ґрунті ненависті”.
ЧОМУ ЗЛОЧИНИ НЕТЕРПИМОСТІ НЕ МОЖНА ІГНОРУВАТИ
Згідно з позицією ОБСЄ, злочин на ґрунті ненависті становить більшу суспільну небезпеку, ніж інші, бо посягає не лише на життя і здоров’я особи, а й на принцип рівності, який, зокрема, закріплено в статті 24 Конституції України.
Головна відповідальність за протидію актам нетерпимості покладається на державу-учасницю. Про це каже заступниця керівника департаменту з толерантності та недискримінації Бюро з питань демократичних інститутів і прав людини ОБСЄ Крісті Едвардс.
За її словами, держава повинна дбати, щоб ті, хто скоює злочини ненависті, були засуджені публічно, а не лише в судах. Такі злочини в жодному разі не мають тлумачитись як хуліганські дії. “Необхідно, щоб правопорушники чітко розуміли, що в суспільстві немає місця злочинам ненависті, гомофобним сприйняттям та міркуванням”, — додає Крісті Едвардс.
Водночас комісар Ради Європи з прав людини Нілс Муйжнієкс вважає, що самих лише законів та ефективної системи кримінального правосуддя недостатньо, аби домогтися змін у ставленні суспільства до ЛГБТ. Потрібно доповнити їх просвітницькими кампаніями та шкільною освітою.
Приклад позитивного політичного лідерства, спрямованого на зменшення злочинів ненависті, демонструє уряд Канади, який на сьогодні є найбільшим спонсором реформи правоохоронних органів в Україні. У 1969-му в країні скасували кримінальну відповідальність за одностатеві стосунки, в 1986-му термін “сексуальна орієнтація” включили до канадського закону про права людини, а з липня 2005 року в країні дозволено одностатеві шлюби.
Ольга Падірякова, Центр інформації пр права людини для Дзеркало тижня
