Головною проблемою політики щодо ВПО є відсутність спільного бачення їхньої ролі – дослідження
Внутрішньо переміщені люди дедалі частіше сприймають себе не як тимчасових переселенців, а як мешканців громад, де вони живуть після евакуації. Водночас вони говорять про хронічне виснаження, життя без можливості планувати майбутнє та прагнення позбутися статусу ВПО, який дедалі більше сприймається як нав’язаний і довготривалий.
Про це йдеться у дослідженні “Карта проблем і рішень: досвід ВПО та інституційні перспективи відновлення”, яке 22 липня презентували ГО “Вікно Відновлення” та медіа “Східний Варіант”, передає кореспондентка ZMINA.
Фото: ГО «Вікно Відновлення»Документ ґрунтується на серії фокус-групових дискусій, проведених 12–21 січня 2026 року. У дослідженні взяли участь 62 людини, серед яких внутрішньо переміщені особи, представники органів влади, громадських організацій, медіа та волонтерських ініціатив.
Автори зазначають, що головною проблемою державної політики щодо переселенців є не брак інструментів підтримки, а відсутність узгодженого бачення ролі ВПО. За результатами дослідження, вимушено переміщених людей одночасно сприймають як вразливу групу, ресурс і проблему, що ускладнює формування послідовної політики відновлення.
Дослідники звертають увагу, що самі переселенці дедалі частіше називають себе не “внутрішньо переміщеними”, а “вимушено переміщеними” особами. На їхню думку, слово “внутрішньо” створює поділ між “своїми” та “чужими” всередині країни, тоді як акцент має бути саме на вимушеному характері переміщення.
Каріна Попова, журналістка «Вікна Відновлення». Фото: ГО «Вікно Відновлення»Учасники фокус-груп розповідали про постійне відчуття невизначеності, втрату дому, соціальних ролей і неможливість будувати довгострокові плани. Майбутнє, за їхніми словами, часто відкладається “до перемоги”, а головними потребами стають не лише житло чи матеріальна допомога, а й гідність, визнання, економічна самостійність і можливість відновити професійну ідентичність.
“Я не хочу все життя бути ВПО, я просто хочу бути людиною, яка живе; Цей статус ніби мав закінчитися, але він тягнеться роками”, – зазначають респонденти.
У дослідженні також зазначається, що представники приймаючих громад нерідко сприймають переселенців як додаткове навантаження на місцеві ресурси. Це, на думку учасників, формує захисний, а не інклюзивний підхід до взаємодії з ВПО.
Окремо дослідники проаналізували відмінності у сприйнятті ситуації різними поколіннями. Молоді переселенці здебільшого прагнуть якнайшвидше адаптуватися до нового середовища. Вони нерідко сприймають статус ВПО як тавро, тому уникають звернення по допомогу.
Водночас молодь протестує проти терміна “інтеграція”, наголошуючи, що є українцями незалежно від місця проживання. Серед пріоритетів вони називають цифровізацію, розвиток кар’єри, доступне житло з правом викупу та мобільний спосіб життя.
Натомість люди старшого віку демонструють значно вищий рівень песимізму. Багато хто сумнівається, що доживе до відбудови рідних міст, говорить про страх бюрократичної ізоляції, труднощі з цифровою ідентифікацією та потребу в ліках.
Нагадаємо, 21 липня Володимир Зеленський підписав закон № 12301, який стане новим базовим нормативним актом у сфері захисту прав внутрішньо переміщених осіб. Законопроєкт № 12301 зареєстрували у Верховній Раді 11 грудня 2024 року. Ухвалення документа раніше підтримала Коаліція організацій, які опікуються питаннями захисту прав постраждалих унаслідок збройної агресії РФ проти України.
У коментарі ZMINA експертка з питань внутрішнього переміщення Марія Красненко раніше зазначала, що оновлення законодавства стало необхідним через суттєві зміни у сфері захисту прав переселенців після початку повномасштабного вторгнення Росії.
