У Раді зареєстрували законопроєкт про відповідальність за міжнародні злочини: що пропонують змінити

У Верховній Раді зареєстрували законопроєкт, який має узгодити українське кримінальне законодавство щодо злочину агресії, воєнних злочинів, злочинів проти людяності та геноциду з Римським статутом Міжнародного кримінального суду. Серед іншого, документ пропонує створити окремий і детальний перелік воєнних злочинів, посилити покарання за частину з них, окремо криміналізувати злочини проти культурної спадщини та розширити захист дітей від залучення до війни.

Йдеться про проєкт закону “Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою удосконалення законодавства щодо відповідальності за міжнародні злочини шляхом гармонізації з Римським статутом Міжнародного кримінального суду”.

Фото: Роман Піліпей / AFP

Його розробили народні депутати з Комітету Верховної Ради з питань правоохоронної діяльності спільно з представниками Офісу генерального прокурора, українськими та міжнародними правниками й експертами, зокрема Центру громадянських свобод, Ukrainian Legal Advisory Group, Медійної ініціативи за права людини, проєкту ЄС “Право-Justice”, IDLO, Консультативної групи щодо найтяжчих міжнародних злочинів, Global Rights Compliance та Консультативної місії ЄС в Україні.

Мета законопроєкту – привести положення Кримінального кодексу про найтяжчі міжнародні злочини, насамперед злочин агресії та воєнні злочини, у відповідність до міжнародного кримінального права і Римського статуту. Автори також пов’язують ці зміни з виконанням Україною Угоди про асоціацію з Європейським Союзом.

Чому пропонують змінити Кримінальний кодекс

Україна ратифікувала Римський статут 21 серпня 2024 року. Після цього в жовтні того самого року парламент ухвалив закон №4012-IX, який, зокрема, запровадив у Кримінальному кодексі окрему відповідальність за злочини проти людяності та відповідальність військових командирів, людей, які фактично виконують їхні функції, та інших начальників.

Водночас законодавці тоді лише мінімально змінили статтю 438 ККУ про порушення законів та звичаїв війни, а статтю 437 про агресивну війну не змінили взагалі.

Автори нового законопроєкту вважають, що нинішня редакція статті 437 не відповідає визначенню злочину агресії в Римському статуті та Статуті Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України. Через це, на їхню думку, правоохоронцям складніше правильно кваліфікувати такі дії відповідно до сучасного міжнародного права та співпрацювати з іншими державами у відповідних провадженнях.

Окремою проблемою вони називають нинішню статтю 438 ККУ. Вона не містить конкретного переліку воєнних злочинів, а натомість відсилає до законів і звичаїв війни та міжнародних договорів.

Через це такі злочини, як незаконне позбавлення волі, депортація чи примусове переміщення людей, розграбування майна, сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, умисні напади на цивільне населення чи цивільні об’єкти та непропорційні атаки, часто не отримують окремої правової кваліфікації. Їх охоплює загальне формулювання про інші порушення законів та звичаїв війни.

Автори документа вважають, що така модель ускладнює розмежування різних воєнних злочинів і не дозволяє достатньо чітко визначати покарання залежно від тяжкості конкретного діяння.

Особливого значення це набуває через російську агресію проти України. За даними, наведеними в пояснювальній записці, українські правоохоронні органи вже облікували понад 200 тисяч воєнних злочинів.

Як хочуть змінити відповідальність за злочин агресії

Законопроєкт пропонує повністю переписати статтю 437 Кримінального кодексу.

За основу нового визначення взяли статтю 8bis Римського статуту. Злочином агресії пропонують вважати планування, підготовку, ініціювання або вчинення акту агресії, який за характером, тяжкістю та масштабом є грубим порушенням Статуту ООН.

За такий злочин пропонують карати позбавленням волі на строк від 10 до 15 років або довічним ув’язненням.

Актом агресії законопроєкт визначає застосування однією державою збройної сили проти суверенітету, територіальної цілісності чи політичної незалежності іншої держави або в інший спосіб, несумісний зі Статутом ООН. До цього поняття також входять ведення агресивної війни чи агресивних воєнних дій та дії, перелічені в резолюції Генеральної Асамблеї ООН №3314 від 1974 року.

Українське визначення пропонують зробити ширшим за те, яке безпосередньо містить міжнародне право.

Суб’єктом злочину агресії може бути не лише людина, яка фактично контролює політичні чи військові дії держави або керує ними, а й та, яка здатна істотно впливати на політичні, військові, економічні, фінансові, інформаційні та інші процеси у своїй державі чи за її межами або керувати окремими напрямами політичних чи воєнних дій.

Такий підхід ґрунтується на правовій позиції Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2024 року.

Автори пояснюють, що перехід до вужчого, суто “лідерського” визначення міг би фактично вивести з-під кримінальної відповідальності значну частину російських посадовців. З цих самих причин законопроєкт не пропонує вимагати лідерського статусу від підбурювачів, організаторів чи пособників злочину агресії.

Документ також зберігає поняття “ведення агресивної війни або агресивних воєнних дій”. Автори звертають увагу, що міжнародні документи докладно регулюють планування, підготовку, ініціювання та початок акту агресії, однак менш чітко охоплюють ситуацію, коли агресія вже триває роками.

Оскільки російська агресія проти України триває з 2014 року, вилучення поняття ведення агресивної війни могло б ускладнити переслідування людей, які беруть участь у її продовженні.

Автори вважають, що така модель відповідає Статуту Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України та статті 7 Європейської конвенції з прав людини.

Воєнні злочини хочуть розділити на п’ять груп

Однією з ключових змін стане створення детального каталогу воєнних злочинів.

Замість однієї широкої статті 438 законопроєкт пропонує розподілити конкретні злочини між п’ятьма статтями:

• воєнні злочини проти людини;
• воєнні злочини проти власності;
• застосування заборонених методів ведення війни;
• застосування заборонених засобів ведення війни;
• воєнні злочини проти культурних цінностей.

Автори прагнуть охопити максимально широке коло діянь, які міжнародне право визнає воєнними злочинами, зокрема всі злочини зі статті 8 Римського статуту.

Водночас законопроєкт враховує порушення міжнародного гуманітарного права, які не прописані безпосередньо в Римському статуті, але мають особливе значення в контексті російської війни проти України.

Незаконне ув’язнення, катування, депортація і сексуальне насильство

Оновлена стаття 438 має стосуватися воєнних злочинів проти людини.

Під час міжнародного збройного конфлікту до них пропонують віднести незаконне позбавлення волі, примушування військовополонених чи інших захищених людей служити у війську противника або воювати проти власної держави, необґрунтовану затримку репатріації, зокрема дітей, позбавлення громадян противника окремих прав чи судового захисту, переселення цивільного населення держави-окупанта на окуповану територію, практики апартеїду та примусове нав’язування громадянства жителям окупованих територій.

За такі злочини пропонують від 8 до 12 років ув’язнення.

Інша група злочинів стосується як міжнародних, так і неміжнародних збройних конфліктів.

До неї входять катування та нелюдське поводження, біологічні експерименти, колективні покарання, заподіяння тяжких страждань чи серйозної шкоди здоров’ю, каліцтва та медичні або наукові експерименти, які не потрібні для лікування людини та серйозно загрожують її здоров’ю.

Окремо законопроєкт називає зґвалтування, сексуальне рабство, примушування до проституції, примусову вагітність, примусову стерилізацію та інші форми сексуального насильства.

До цього самого переліку входять захоплення заручників, рабство, незаконна депортація, примусове переміщення людей усередині держави, позбавлення права на справедливий суд та принизливе поводження.

За ці злочини пропонують карати позбавленням волі на строк від 8 до 15 років.

Умисне вбивство захищеної міжнародним гуманітарним правом людини або інший такий злочин, що призвів до смерті, каратиметься 10–15 роками ув’язнення або довічним позбавленням волі.

За вербування дітей до 18 років пропонують кримінальну відповідальність

Окремо автори законопроєкту пропонують посилити захист дітей.

Кримінальну відповідальність хочуть установити за набір чи вербування людини молодше 18 років до збройних сил, державних військових формувань або інших груп, які беруть участь у конфлікті.

Так само злочином буде використання неповнолітнього для активної участі у війні та пропаганда, яка спонукає дітей вступати на військову службу на боці противника.

Це положення ширше за Римський статут. Він установлює відповідальність за залучення до збройного конфлікту дітей віком до 15 років, тоді як український законопроєкт пропонує підняти межу до 18 років і додатково охопити пропаганду та інші способи втягування дітей у війну.

Автори пояснюють це тим, що діти мають бути захищені від будь-яких форм залучення до збройного конфлікту.

Розграбування та знищення майна

Окрема стаття 438-1 стосуватиметься злочинів проти власності.

До них пропонують віднести розграбування майна противника для особистого чи приватного використання, а також знищення або захоплення майна, яке не виправдовує воєнна необхідність.

Окремо передбачають відповідальність за мародерство – заволодіння майном хворих, поранених, постраждалих у корабельній аварії або померлих людей усупереч міжнародному праву.

Ще тяжчим злочином буде масштабне та незаконне привласнення, знищення чи значне пошкодження майна, яке захищають Женевські конвенції і яке не виправдане воєнною необхідністю.

Основне покарання за такі злочини становитиме від 8 до 12 або від 8 до 15 років ув’язнення залежно від складу злочину. Якщо діяння призвело до загибелі людини, суд зможе призначити від 10 до 15 років або довічне ув’язнення.

Напади на цивільних, лікарні, гуманітарні місії та критичні об’єкти

Стаття 438-2 має окремо визначити заборонені методи ведення війни.

До воєнних злочинів пропонують прямо віднести умисні напади на цивільне населення, окремих цивільних людей і цивільні об’єкти.

Так само відповідальність настане за непропорційні атаки, коли очікувана шкода цивільним або цивільним об’єктам явно перевищує конкретну і безпосередню військову перевагу.

Законопроєкт окремо називає напади на релігійні, освітні, мистецькі, наукові та благодійні заклади, історичні пам’ятки, лікарні й місця перебування хворих і поранених, якщо вони не є військовими цілями.

До переліку також входять атаки на медичні установи, транспорт і персонал, які мають спеціальні захисні позначення відповідно до Женевських конвенцій, а також на гуманітарні та миротворчі місії.

Воєнним злочином буде напад на незахищений населений пункт чи будівлю, які не є військовою ціллю, а також атака, головною метою якої є тероризування цивільного населення, чи погроза такою атакою.

Окремо законопроєкт криміналізує використання голоду серед цивільного населення як методу війни, зокрема через позбавлення людей необхідних для виживання речей або створення перешкод для гуманітарної допомоги.

До заборонених методів також віднесуть поранення противника через віроломство, використання цивільних як “живого щита” та заяви про те, що пощади не буде.

Для міжнародного збройного конфлікту законопроєкт додатково встановлює відповідальність за поранення комбатанта, який склав зброю або здався, напад на парламентера, неправомірне використання прапорів, військових знаків, форми противника, символіки ООН чи захисних емблем Женевських конвенцій.

До каталогу також пропонують включити напади на споруди та установки, що містять небезпечні сили. Під ними мають на увазі дамби, греблі й атомні електростанції, навіть якщо вони є військовими цілями.

Ще один склад злочину – напад, який завідомо спричинить широкомасштабну, довготривалу та серйозну шкоду довкіллю, явно надмірну порівняно з очікуваною військовою перевагою.

За більшість таких злочинів пропонують від 8 до 15 років ув’язнення. Якщо людина загинула, можливе покарання від 10 до 15 років або довічне ув’язнення.

Хімічна, біологічна та інша заборонена зброя

Стаття 438-3 має встановити окрему відповідальність за застосування засобів ведення війни, які забороняє міжнародне гуманітарне право.

До них законопроєкт відносить отруту та отруйну зброю, задушливі й отруйні гази, хімічну зброю, кулі, які легко розгортаються або сплющуються в тілі людини, зброю з осколками, які неможливо виявити рентгеном, спеціально сконструйовану лазерну зброю для спричинення постійної сліпоти, а також біологічну зброю.

Їх застосування або наказ про застосування каратимуть 8–15 роками ув’язнення.

Якщо такий злочин призведе до смерті людини або спричинить широкомасштабну, довготривалу й серйозну шкоду довкіллю, покарання становитиме від 12 до 15 років або довічне ув’язнення.

Окрема відповідальність за злочини проти культурної спадщини

Ще одна нова стаття – 438-4 – має охопити воєнні злочини проти культурних цінностей.

Під час міжнародного збройного конфлікту злочином пропонують вважати незаконне вивезення культурної цінності з окупованої території, інше незаконне переміщення або передачу права власності на неї.

Так само відповідальність передбачатимуть за незаконні археологічні розкопки та зміну культурної цінності або способу її використання, якщо метою є приховування чи знищення доказів її культурного, історичного або наукового значення.

Під час міжнародних та неміжнародних конфліктів кримінальну відповідальність хочуть установити за напади на культурні цінності, їхнє знищення, істотне пошкодження, привласнення та вандалізм.

Суворіше каратимуть масштабні злочини, посягання на об’єкти під спеціальним чи посиленим захистом або пам’ятки зі Списку всесвітньої спадщини.

Також окремим злочином стане використання культурної цінності, яка перебуває під посиленим захистом, або прилеглої до неї території для підтримки воєнних дій.

За напад на культурну цінність, який призвів до загибелі людини, передбачають від 10 до 15 років ув’язнення або довічне позбавлення волі.

Автори пояснюють необхідність окремої статті масштабними й систематичними порушеннями Росією норм міжнародного гуманітарного права щодо української культурної спадщини, а також діями, спрямованими на знищення української культурної ідентичності та привласнення культурних цінностей.

Під час розроблення цих положень вони врахували не лише Римський статут, а й Гаазьку конвенцію 1954 року про захист культурних цінностей під час збройного конфлікту та протоколи до неї.

Покарання за частину воєнних злочинів хочуть посилити

Законопроєкт передбачає підвищення максимальної санкції за низку воєнних злочинів до 15 років ув’язнення.

Автори звертають увагу, що нині навіть за велику кількість епізодів катувань, нелюдського поводження чи зґвалтувань максимальне покарання в окремих випадках може обмежуватися 12 роками, якщо злочини не підпадають під частину 2 статті 438.

Нова система має дозволити окремо враховувати тяжкість різних видів воєнних злочинів і наслідки, зокрема смерть людини.

Старі справи про воєнні злочини закривати не будуть

Автори окремо прописали, що зміни не повинні вплинути на вже відкриті кримінальні провадження.

Справи за статтями 437 і 438, які правоохоронці розпочали за нинішньою або попередніми редакціями Кримінального кодексу, через ухвалення нового закону закривати не мають.

Так само закон не передбачає автоматичного перегляду правової кваліфікації таких злочинів лише через зміну законодавства.

Людей, яких на момент набрання чинності законом уже засудили за цими статтями, також не звільнятимуть від покарання через нові редакції норм.

Це особливо важливо, наголошують автори, через понад 200 тисяч уже зареєстрованих воєнних злочинів.

Щоб уникнути прогалин, у кожній із нових статей 438–438-4 також зберігають відповідальність не лише за безпосереднє вчинення злочину, а й за віддання наказу про нього.

Крім того, законопроєкт залишає можливість переслідувати за інші серйозні порушення міжнародного гуманітарного права, які передбачають міжнародні договори України, навіть якщо конкретного злочину немає в новому каталозі. Однак застосовувати таке загальне положення пропонують лише у виняткових випадках.

Частину військових статей хочуть прибрати, але не декриміналізувати діяння

Законопроєкт також пропонує вилучити з Кримінального кодексу статті 432 і 433 та змінити статтю 434.

Нова стаття 434 стосуватиметься недбалого виконання обов’язків щодо хворих і поранених людьми, які мають їх лікувати та доглядати за ними. За це передбачатимуть до трьох років позбавлення волі, якщо в діях немає ознак тяжчого злочину.

Автори пояснюють вилучення інших положень бажанням прибрати дублювання між військовими кримінальними правопорушеннями та воєнними злочинами.

При цьому самі діяння не стануть законними. Залежно від обставин правоохоронці кваліфікуватимуть їх або як воєнні злочини, або як загальнокримінальні правопорушення.

Наприклад, розбій щодо жителя території бойових дій, який військовий вчинить проти громадянина іншої сторони міжнародного конфлікту, зможе підпадати під норми про воєнні злочини. Якщо постраждалим буде громадянин України, такі дії можуть кваліфікувати за загальними нормами Кримінального кодексу.

Можуть дозволити переслідувати за міжнародні злочини, яких тоді ще не було в ККУ

Окреме положення законопроєкту стосується злочинів, які на момент їхнього вчинення ще не були прямо внесені до Кримінального кодексу України, але вже визнавалися міжнародними злочинами.

Автори пропонують дозволити кримінальне переслідування, якщо на той момент міжнародне право вже визнавало відповідне діяння злочином агресії, воєнним злочином, геноцидом або злочином проти людяності.

На їхню думку, це відповідає статті 7 Європейської конвенції з прав людини та статті 15 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Обидва документи допускають покарання за діяння, яке на момент вчинення вже становило злочин за міжнародним правом.

Автори також посилаються на практику Європейського суду з прав людини у справах Kolk and Kislyiy v. Estonia, Penart v. Estonia та Kononov v. Latvia.

Вони не вбачають у такому підході суперечності зі статтею 58 Конституції України про незворотність дії закону в часі. У пояснювальній записці зазначено, що Конституційний Суд раніше визнавав принцип незворотності кримінального закону таким, що узгоджується з Європейською конвенцією та Міжнародним пактом про громадянські і політичні права.

Практично це має значення, зокрема, для переслідування за злочини проти людяності, які російські представники могли вчиняти ще до появи у Кримінальному кодексі окремої статті 442-1.

Автори наводять як приклад систематичне насильство проти цивільного населення, масові депортації та обстріли критичної інфраструктури у 2014–2024 роках. Без запропонованих змін слідчі в частині таких справ змушені були б зосереджуватися лише на подіях після набрання чинності статтею про злочини проти людяності.

Пропонують змінити порядок розслідування міжнародних злочинів

Зміни стосуватимуться й Кримінального процесуального кодексу.

Зараз справи за статтею 438 ККУ за загальним правилом розслідують слідчі органів безпеки.

Законопроєкт пропонує поширити правила підслідності на весь новий блок статей 438–438-4.

Крім того, в умовах воєнного стану генеральному прокурору, виконувачу його обов’язків або уповноваженим прокурорам хочуть дозволити передавати розслідування воєнних злочинів та злочинів проти людяності іншому органу досудового розслідування.

Для цього їм не потрібно буде спочатку доводити, що попередній орган веде розслідування неефективно.

Зараз передати справу іншому органу можна, зокрема, після встановлення неефективності розслідування або за об’єктивних обставин, які не дозволяють відповідному органу нормально працювати в умовах воєнного стану.

Автори вважають цей механізм надто повільним для міжнародних злочинів через їхню кількість, масштаби, географію та складність.

Новий порядок, за їхнім задумом, має дозволити одразу враховувати завантаженість різних органів, пріоритетність справ і потребу дотримуватися розумних строків розслідування.

Генеральний прокурор зможе додатково врегулювати порядок такого передання справ своїми актами відповідно до закону “Про прокуратуру”.

Амністію до міжнародних злочинів застосовувати не пропонують

Законопроєкт також пропонує внести зміни до закону “Про застосування амністії в Україні”.

До переліку злочинів проти миру та безпеки людства, на які поширюються відповідні обмеження щодо амністії, мають включити оновлені статті про злочин агресії, воєнні злочини, геноцид та злочини проти людяності.

Якщо парламент ухвалить закон, він набуде чинності наступного дня після офіційного опублікування.

Автори законопроєкту зазначають, що його реалізація не потребуватиме додаткових видатків із державного бюджету. Державні органи мають виконувати нові положення в межах уже передбаченого фінансування.

За задумом авторів, зміни мають наблизити українське законодавство до Римського статуту, зробити кваліфікацію міжнародних злочинів чіткішою та підвищити ефективність їхнього розслідування і притягнення винних до відповідальності.