Чому провал декриміналізації “дорослого порно” свідчить про відсутність сталої кримінальної політики в країні

Провал декриміналізації порнографії у Верховній Раді це черговий приклад відсутності сталої кримінальної політики в Україні та неготовності суспільства до реальної розмови про суспільну мораль.

Вчора Верховна Рада України не підтримала у першому читанні проєкт закону №12191 щодо внесення змін до ст. 301 та 301-1 КК України. Мова йшла про декриміналізацію виробництва та поширення порнографії за участі повнолітніх осіб за їхньою взаємною згодою (“доросле порно”) та посилення відповідальності за виробництво і поширення порнографії за участі малолітніх та неповнолітніх осіб (“дитяче порно”). Законодавча ініціатива, на жаль, набрала лише 207 голосів з необхідних 226.

Попри хибні оцінки захисників суспільної моралі (чи пак “суспільної доброзвичайності”) документ геть не відкривав “зелене світло” всій порноіндустрії без обмежень. Він залишав кримінальну відповідальність за найнебезпечніші прояви. Наприклад, створення та поширення контенту без згоди (revenge porn, deepfakes), екстремальну порнографію (з елементами насильства, зоофілії, некрофілії тощо); будь-який контент за участі неповнолітніх тощо. Та посилював відповідальність за доступ до “дитячого порно”. Тобто “кіно для дорослих” лишається свободою самовираження, а насильницьке і дитяче – під кримінальною забороною.

Основна мета — вивести з-під кримінального переслідування згоду дорослих людей на створення та поширення контенту для дорослих. Це відповідало реаліям: тисячі українців (переважно жінки) заробляють на OnlyFans та подібних платформах, а держава замість оподаткування цих доходів витрачає ресурси на “експертизи” та справи, які часто мають ознаки вибіркового правосуддя. Історію з “кришуванням” порноофісів ми вже бачили. Так само і випадки, де поліціянти робили “показники” за ст. 301 КК України на парах, які пересилали один одному зображення статевих органів (“дікпіки”).

Повертаюсь до заголовка: чому це про кримінальну політику, сталості якої нам бракує. Кримінальне право — це не інструмент морального виховання, а крайній механізм захисту суспільних благ від реальної шкоди. Ultima ratio. Ст. 301 КК у її чинній редакції досі зберігає радянський підхід до суспільної моралі, який погано корелює з принципами верховенства права та пропорційності втручання держави. Національну комісію з питань моралі скасували ще у 2015 році, до речі.

Практика показує, що, крім примарного впливу на суспільну мораль (ну криміналізація порно ніяк не зменшує його обіг в інтернеті, де можна за два кліки отримати доступ до контенту на будь-який смак), мова також йде про корупційні ризики (“кришування” порноофісів, яке нещодавно викривали); марнування ресурсів правоохоронців на справи, які не створюють значної суспільної небезпеки; непослідовність політики: держава водночас шукає нові джерела доходів до бюджету та блокує легалізацію того, що вже існує в тіні.

Тому раціональна кримінальна політика зважила б на шальках терезів: з одного боку аргументи на користь зміцнення суспільної моралі (релігійні, консервативні тощо) та правозастосовну практику, корупційні ризики, відсутність суспільної небезпеки, європейські практики тощо. 

Так само мені зрозумілі аргументи, що насильницьке порно, “дитяче порно”, торгівля людьми, утримання місць розпусти – це все взаємоповʼязані речі. Що жорстока порноіндустрія виготовляє контент усіх видів одночасно. Але це якраз те, з цим має боротись поліція, що зараз, що у разі ухвалення відповідного законопроєкту. Натомість “показнички” робляться на зовсім іншій категорії справ, а сама поліція подекуди й “кришує” такий бізнес.

Отже, декриміналізація не означала б “легалізацію порноіндустрії” в повному обсязі (потрібні були б окремі регуляторні норми щодо оподаткування, ліцензування, захисту прав виконавців – для “дорослого порно” і збереження кримінальної заборони для насильницького, дитячого тощо). Але вона унеможливила б застосування “дубини кримінального правосуддя” до звичайних дорослих людей, які обмінюються інтимним контентом або монетизують власну сексуальність за згодою. Ще й податки держава отримала б.

А захист суспільної моралі… Повірте, набагато краще зміцнює стосунки в сімʼях не заборона порнографії для дорослих, а забезпечення прав людини, невтручання у приватне життя, належна підтримка держави, підтримка материнства тощо. Соціальна політика “здорової людини”.