Катування, переломи кісток і смерть у Кізелі: що слідство встановило про загибель журналістки Вікторії Рощиної

Тіло закатованої в російському полоні української журналістки Вікторії Рощиної передали в Україну у лютому 2025 року. Відтоді українське слідство намагалось встановити точні причини її смерті та всіх причетних до цього злочину. 

Наприкінці травня Тимчасова слідча комісія Верховної Ради провела засідання, де правоохоронці вперше публічно розкрили деталі розслідування загибелі журналістки. Встановлено повний маршрут переміщень, конкретні місця катувань і нові підозрювані. Слідство переконане, що це не ексцес виконавців, а вбивство за єдиним системним планом.

Дев’яте засідання Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування злочинів проти журналістів, присвячене справі Вікторії Рощиної, тривало майже три години. На ньому виступили слідчі Національної поліції, прокурори Офісу генерального прокурора, представники Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, колеги журналістки, а також представники міжнародних організацій “Репортери без кордонів” (RSF) та Міжнародний інститут преси. Разом вони склали найповнішу картину того, що відбулося з Вікторією Рощиною після її зникнення в серпні 2023 року до загибелі у вересні 2024-го. ZMINA описує хронологію подій. 

 

Перший заступник начальника Головного слідчого управління Національної поліції України Сергій Пантелеєв, зазначив, що Росія системно використовує насильство проти журналістів як інструмент війни для залякування, приховання воєнних злочинів та придушення свободи слова на окупованих територіях.

“Я хочу звернути увагу на те, що Вікторія Рощина не померла, а загинула. Це було вбивство. Воно вже доведене слідством протягом всього часу, скільки ми розслідуємо цей кейс”, — заявив він.

Начальник відділу розслідування злочинів, учинених в умовах збройного конфлікту, Головного слідчого управління Національної поліції України Дмитро Шевчук зазначив, що слідству вдалося повністю встановити маршрути переміщень Вікторії, місця незаконного утримання, осіб, причетних до жорстокого поводження, і всі обставини, що передували її загибелі.

Маршрут до загибелі: від Польщі до Кізеля

25 липня 2023 року Вікторія Рощина перетнула державний кордон України у напрямку Польщі. Наступного дня через територію Латвії вона потрапила до Росії.

1 серпня 2023 року журналістка прибула до міста Енергодар Запорізької області. Мета поїздки — документування воєнних злочинів, висвітлення місць незаконного утримання цивільних, зокрема захопленого відділку поліції та прилеглих до Запорізької АЕС об’єктів.

За даними слідства, квартира, яку орендувала Рощина, могла бути обладнана засобами аудіофіксації та спостереження. Слідство дотримується версії, що за журналісткою могли стежити з моменту перетину кордону РФ.

4 серпня 2023 року зв’язок з Вікторією Рощиною був втрачений.

Перший заступник міського голови Енергодара Іван Самойдюк розповів, що знав Вікторію особисто — вона приходила до міської ради в перші дні окупації. 

“Ми не просто її вмовляли, ми їй забороняли йти до них, ми її за руки тримали”, — казав він про спроби відрадити журналістку від походу до розташованого в місті чеченського батальйону. Зупинити її не вдалося.

За словами Самойдюка, цей батальйон був сформований виключно з осіб специфічного національного складу, які ведуть себе вкрай цинічно. Він охороняв периметр теплової та атомної станцій від Василівки до Херсонської області.

Захоплення і перший етап катувань

За даними українського слідства, 4 серпня Вікторію на території Енергодара затримали бійці збройного формування, підконтрольного РФ. Кілька днів її утримували в приміщенні захопленого відділку поліції. Далі її перевезли до окупованого Мелітополя, де, ймовірно, утримували в приміщеннях ТОВ “Руслан Комплект” — місці, яке окупанти використовували для незаконного утримання цивільних.

“Саме в цьому місці несвободи відносно неї вчинялися акти жорстокого поводження. Зокрема, в неї були різані рани на кінцівках”, — повідомив Дмитро Шевчук.

Головна продюсерка інформаційного мовлення на “hromadske” Ангеліна Карякіна, яка особисто спілкувалася зі співкамерницями Рощиної, процитувала розповідь однієї з них про те, що відбувалося з Вікторією в Мелітополі:

“Я так зрозуміла, що більше фізичного насилля було в Мелітополі. У неї був шрам на руці, як проколото, якийсь урод проштрикнув, так вона казала. Я бачила шрам на нозі, вище п’ятки, сантиметрів на п’ять, але вона ніколи не пояснювала, що це за шрам. Те, що застосовували електрошок — вона говорила”.

Репортер-фрілансер, cпівавтор “Viktoriia Project” Стас Козлюк додав, що в Мелітополі застосовувалося катування, яке в’язні між собою називали “Дзвінок Путіну”, — один дріт чіпляли на вухо, інший на іншу частину тіла й пускали електричний струм. Це підтверджують свідченнями людей, яких утримували в тому ж місці. Козлюк також зазначив, що аналогічні катування електрошоком застосовувалися і до іншої журналістки — Анастасії Гуховської з Мелітополя.

СІЗО №2 у Таганрозі: перелом потиличної кістки

Не пізніше 30 грудня 2023 року Рощину доставили на територію Росії — до СІЗО №2 у місті Таганрозі. Її утримували в камері разом з чотирма жінками.

Слідство встановило, що до Рощиної систематично застосовували жорстоке поводження, побиття і психологічний тиск в антисанітарних умовах, з обмеженням їжі, води і медичної допомоги.

“Це відбувалося через те, що вона відмовлялася співпрацювати з адміністрацією, відмовлялася вчити російський гімн, відмовлялася виконувати незаконні вимоги, через те, що постійно зверталася до адміністрації з приводу необхідності надавати їжу, медичну допомогу, теплі речі”, — пояснив Шевчук.

Вікторію помістили в камеру №124, де гарячої води не було, на прийом їжі відводилось до трьох хвилин, включно з миттям посуду, а від підйому до відбою заборонялось сідати або лягати на ліжко — у разі порушення знову побиття.

Судово-медична експертиза свідчить, що саме у цей період Вікторії заподіяли перелом потиличної кістки.

На підставі зібраних доказів 5 серпня 2025 року Головне слідче управління Національної поліції України повідомило про підозру за частиною першою статті 438 КК України (порушення законів і звичаїв війни) керівнику СІЗО №2 Олександру Штоді. Його оголошено у розшук і включено до санкцій Європейського Союзу.

Також, за словами Ангеліни Карякіної, слідство підтвердило виявлені раніше свідчення про те, що в той період Вікторію ховали від перевірок. 

“Коли приїжджала омбудсман Росії, Вікторію переводили в окрему кімнату”, – сказала медійниця.

Карякіна також процитувала відповідь, яку Таганрозьке СІЗО надало на запит Комітету захисту журналістів (CPJ). Там заявили, що Рощиної в них ніколи не було — попри численні свідчення протилежного.

СІЗО №3 у Кізелі: передсмертний стан і загибель

У вересні 2024 року Вікторію разом з іншими в’язнями етапували до СІЗО №3 у місті Кізел Пермського краю. На момент прибуття вона вже перебувала в критичному стані.

За словами слідчих, адміністрація закладу організувала так звану “прийомку” — процедуру, під час якої новоприбулих масово катували. 

“Побиття гумовими кийками, удари руками і ногами по різних частинах тіла тривали від однієї до п’яти годин”, — розповів Шевчук.

Козлюк поділився свідченням чоловіка, який їхав з Вікторією в одному конвойному вагоні з Таганрогу до Кізеля: “Вона була дуже худа, в неї була суха шкіра і волосся нагадувало волосся мумії. При тому вона ходила прямо, на відміну від всіх інших полонених, і ще ділилася своєю їжею з військовими, які їхали поруч”.

Ангеліна Карякіна процитувала слова співкамерниці Рощиної про те, в якому стані Вікторія перебувала ще в Таганрозі влітку 2024 року: “Це була шкіра і кості. Я бачила тільки одну людину в такому стані. Це моя кума, яка вмирала від раку”. За словами цієї жінки, Вікторія важила приблизно 30 кілограмів.

Ще одна цитата від тієї ж свідкині — про передсмертний стан журналістки: “Коли вона так схудла, що не могла голови підняти з подушки, не могла встати в туалет, ми її водили на руках, то злякалися в СІЗО. Вони намагались її насильно нагодувати, виводили з камери в окрему кімнату, запихали ложками, окремо для неї готували кашки”.

11 вересня 2024 року Рощину помістили до камери №85, де продовжували утримувати в неналежних умовах: низька температура, відсутність теплого одягу, обмеження їжі та медичних засобів. 12 вересня один із охоронців СІЗО вчинив чергове побиття — і після цього її стан “значно погіршився”. Вона не могла самостійно пересуватися, вставати з ліжка, неодноразово втрачала свідомість, що свідчило про безпосередню загрозу її життю.

19 вересня 2024 року Вікторія Рощина померла у СІЗО №3 міста Кізел.

Регіональна менеджерка RSF з питань України Полін Мофре розповіла про нові дані, отримані організацією безпосередньо напередодні засідання. За свідченнями людей, які чули або бачили Рощину в останні дні, вона просила допомоги, казала, що їй холодно і що погано почувається. 19 вересня варта повідомила адміністрацію, що “Віка не встала, лежить на ліжку”. До камери прийшло кілька осіб, серед яких — особи, схожі на лікарів.

26 грудня 2025 року слідство повідомило про підозру тимчасовому виконувачу обов’язків керівника СІЗО №3 В’ячеславу Перевозкіну за частиною 1 статті 438 КК (жорстоке поводження з цивільним населенням) та частиною 2 статті 438 (жорстоке поводження, поєднане з умисним вбивством). Йому також інкриміновано вбивство мера Дніпрорудного Євгена Матвєєва. За даними українських правоохоронців, Матвєєв загинув 7 вересня 2024 року у слідчому ізоляторі №3 міста Кізел. Смерть настала від закритої тупої травми тулуба з множинними переломами ребер, ушкодженням легень і листків плеври.

Журналістка “Слідство.Інфо” Яніна Корнієнко повідомила, що виданню відомі й інші особи, задіяні в СІЗО Кізеля у вересні 2024 року, це начальник відділу охорони Євгеній Трофімов, заступник начальника з кадрів Костянтин Чакалов, заступник начальника тилу Олексій Дороднов.

Слідчі підтвердили цю інформацію.

“У нас є списки всіх людей, які на той час там працювали. Не тільки списки — і інші дані, які їх ідентифікують. Ми повністю знаємо всіх, з ким вона контактувала”, – сказали правоохоронці. Проте наразі підозра оголошена лише керівнику закладу.

Чому Вікторію Рощину не повернули в межах обміну?

Одне з ключових питань засідання: чому Вікторія Рощина, яка 31 серпня 2024 року мала розмову з батьком і погодилася на обмін, не повернулась в Україну 8 вересня, коли мала відбутися передача полонених.

Голова ТСК Євгенія Кравчук наголосила, що журналістка точно була в списках на обмін — це підтверджено як з українського боку, так і з російських джерел.

Представник Координаційного штабу Петро Яценко також підтвердив цю інформацію і додав, що була досягнута домовленість про те, що Вікторія буде повертатися з полону. Вважалося, що вона буде повернена під час наступного обміну 18 жовтня.

Щодо причин зриву обміну Яценко висловив припущення, що росіяни, можливо, затримали повернення журналістки через її фізичний стан.

“Він був настільки поганим, що не дозволяв негайно віддати людину. Або ж вони боялися розголосу. До того часу вже була міжнародна увага до кейсу Вікторії, і вони боялися, що побачать, в якому стані вона повертається”, – сказав Яценко.

Ангеліна Карякіна, посилаючись на джерела журналістського розслідування “Viktoriia Project”, озвучила версію, яку поки що не вдалося підтвердити з двох джерел:

“Обмін зупинили представники ФСБ з Москви, і до Вікторії у Пермі приїжджали представники ФСБ та вели її допит”.

Слідчі підтвердили, що серед інших розглядають і таку версію.

Тіло повернули без частини органів: що показала експертиза

25 лютого 2025 року відбулась репатріація — Україна отримала 38 тіл загиблих, і серед них — тіло Вікторії Рощиної. Показово, що на маркуванні поруч з ім’ям було вказано, що це тіло чоловіка, а також абревіатура SPAS. Журналісти “Viktoriia Project” припустили, що абревіатура може означати серцево-судинну причину смерті. Слідство цю версію не підтвердило. За словами Шевчука, цей напис пов’язаний з процедурою транспортування тіла, а не з офіційним діагнозом.

Також на засіданні окремо звернули увагу на те, що тіло Вікторії повернули без частини органів. Слідчі підтвердили, що на момент повернення на тілі вже були сліди розтину, проведеного на території Росії. Тобто певні маніпуляції з тілом були здійснені ще до репатріації.

Судово-медична експертиза, проведена у Вінниці та підтверджена комплексною експертизою в Головному бюро судово-медичної експертизи в Києві, зафіксувала крововиливи в скроневому м’язі, переломи кісток, травми шиї, крововиливи в м’яких тканинах, пошкодження кінцівок. Через виражені трупні зміни точну дату і причину смерті встановити не вдалось. Додатково проводилися молекулярно-генетичні експертизи, у тому числі за кордоном — у співпраці з Міжнародною комісією у справах зниклих безвісти.

“Нам особисто довелося кілька годин розмовляти з батьком перед тим, як перейти до слідчих дій — через психологічний стан, в якому він перебував, бачачи тіло”, — розповів Шевчук.

Також під час засідання неодноразово звучало питання, чи є докази того, що наказ про вбивство журналістки надійшов із Москви. Слідчі відповіли обережно.

“У нас не здобуто доказів, що саме була вказівка з Москви вбити Рощину саме в цьому місці позбавлення волі”, — констатував Шевчук.

Водночас він підкреслив, що слідство бачить патерні зв’язки.

“Чому ми кажемо про Москву — саме це керівництво організовує, воно пише методички, успадковані ще з часів НКВД. Як катувати, як психологічно тиснути, як ламати долі. І ми бачимо, розслідуючи інші місця несвободи, дуже однакові ознаки цих катувань і системність”, – каже Шевчук.

Це спостереження підтвердив і перший заступник міського голови Енергодара Іван Самойдюк, спираючись на власний досвід розуміння системи ухвалення рішень окупантів.

“Люди, які забезпечують утримання, нічого не зроблять без команди ФСБ. По відношенню до публічних людей — журналістів, представників місцевої влади — місцеве ФСБ рішення не приймає. Рішення приймається значно вище. Кожен такий чоловік — на контролі у представника московського офісу”, – вважає Самойдюк.

Журналіст Стас Козлюк з “Viktoriia Project” навів свідчення колишнього співробітника ФСВП, що втік з Росії: “Генерал ФСВП Ігор Потапінко на зборах ще на початку вторгнення буквально сказав: “Робіть що хочете, камери не працюють”.

Начальник департаменту протидії злочинам, вчинених в умовах збройного конфлікту, Офісу генерального прокурора Юрій Рудь уточнив, що їхній департамент розглядає ці злочини не лише як воєнні, але і як злочини геноциду та злочини проти людяності.

“Методи жорстокого поводження, катування, психологічного тиску є фактично однаковими в усіх місцях несвободи. Це ознака системності”, – переконаний Рудь.

Прокурор також повідомив, що з початку повномасштабного вторгнення ОГП розслідує 128 кримінальних проваджень щодо злочинів проти журналістів, в межах яких 25 особам повідомлено про підозру. При цьому 11 обвинувальних актів скеровано до суду, 5 осіб засуджено.

Позиція міжнародних організацій

Представники “Репортерів без кордонів” Антуан Бернар і Полін Мофре наголосили, що справа Рощиної — це не ізольований випадок, а частина системи, яка підпадає під кваліфікацію злочинів проти людяності.

“Після аналізу всіх задокументованих випадків ми дійшли висновку, що йдеться про державну політику. Тому наш звіт від лютого 2025 року аналізує ці патерни саме як злочини проти людяності”,— зазначив Бернар.

Він також закликав прокурорів інших держав надати пріоритет справам про злочини проти журналістів і посилити санкційний тиск на причетних.

Керівник адвокаційного відділу Міжнародного інституту преси Кароль Лучка висловив думку, що справа Вікторії Рощиної має увійти до предмету майбутнього Спеціального трибуналу Ради Європи зі злочину агресії Росії проти України.

“Якщо буде встановлено, що на вищому керівному рівні було прийнято рішення про вбивство цієї журналістки — це однозначно злочин, який має бути переданий трибуналу”, – вважає Лучка.

Голова ТСК Євгенія Кравчук анонсувала, що питання Вікторії Рощиної буде винесено на щорічний спеціальний захід в ОБСЄ — “Victory for Victoria Day”. Крім того, в межах Парламентської асамблеї ОБСЄ планується голосування резолюції зі спеціальним абзацем, що закликає країни запровадити санкції проти конкретних злочинців, причетних до катування і затримання українських журналістів.