Свідчення війни. Як зберегти людиноцентричний підхід і допомогти правосуддю
З початком війни чимало приватних, громадських та державних ініціатив фіксують факти воєнних злочинів РФ та записують інтерв’ю з постраждалими або свідками. Це допомагає зберігати пам’ять про війну, а і в подальшому може сприяти притягненню Російської Федерації до міжнародних трибуналів і змусити до відшкодування збитків. Але поки триває війна, кількість воєнних злочинів зростає і постає питання систематизації підходу, пов’язаного з документуванням, інтерв’юванням свідків воєнних злочинів. Адже кожна ініціатива має власний підхід, а документатори — методологію роботи.
Під час вебінару, організованого Архівом війни, фахівці, які інтерв’юють свідків воєнних злочинів РФ з правозахисною, аналітичною або науково дослідницькою метою, розповіли про основні вимоги і методи роботи в цій сфері. Публікуємо основні тези вебінару.
Що таке інтерв’ю для документування воєнних злочинів і чим воно особливе
Борис Петруньок, аналітик і документатор воєнних злочинів Центру прав людини “ZMINA”.
Провідний інструмент документатора – глибинне інтерв’ю з потерпілими або з людьми, які є свідками вчинення злочинів. Це можуть бути родичі, які свідчать про свавільні затримання або інші свідки, які утримувалися з людиною в незаконному місці тримання.
Водночас не будь-яке інтерв’ю зі свідками або постраждалими від воєнних злочинів можна вважати документуванням. Документування – це інтерв’ю, яке орієнтується на фіксацію і реконструювання обставин, які потенційно свідчать про вчинення злочину, воєнного злочину, злочину проти людяності тощо. Це можуть бути випадки катувань, насильницьких зникнень, жорстокого поводження, незаконних затримань тощо. І відповідно до цього організовується проведення інтерв’ю.
В своїй роботі ми орієнтуємося на нормативні документи, які визначають, як проводиться інтерв’ю. В першу чергу це Стамбульський протокол, який є посібником ООН і визначає, як опитувати жертв катувань. Там детально розписано, на що звертати увагу, які обставини вас мають цікавити, які є складові вчинення злочину, як встановлювати комунікацію і ставити запитання. На підставі цього документа ми розробили свої методології і потім вдосконалювали з огляду на практичні потреби.
З іншого боку, потрібно достатньо гнучко реагувати на ситуацію в Україні, розуміти місцевий контекст вчинення воєнних злочинів і те, як потрібно організувати інтерв’ю, щоб зібрати максимальний обсяг інформації. При цьому пріоритетом є не ретравмувати потерпілого. Якщо людина не хоче говорити або ви не можете забезпечити фізичну, емоційну, психологічну безпеку для потерпілого, опитування не починається.
Що потрібно знати перед інтерв’ю зі свідками або постраждалими від воєнних злочинів РФ
Світлана Маховська, співзасновниця ГО “Чернігівський науково-дослідний центр антропології війни”
Перед виїздом на інтерв’ю потрібно розуміти, що люди, які, до прикладу, нещодавно пережили окупацію, є травмованими. В таких випадках постає питання про доцільність опитування людей в стані травми. Ми просто приїжджали і спілкувалися з людьми. Для нас було важливо зрозуміти, чи ми не нашкодимо співрозмовникам. Ми залучили в команду психологиню, яка мала досвід роботи з травмою та посттравмою, вона надавала консультації, як поводитися в ситуації, якщо людина поводить себе емоційно чи неспокійно. Також вона оцінювала якість питань в наших опитувальниках та впевнилася що в самому формулюванні питань немає провокації на ретравматизацію співрозмовника. Це перше напрацювання, з яким взагалі можна починати інтерв’ювання.
Також перед будь-яким опитуванням потрібно, щоб респондент підписав інформовану згоду про те, як можуть бути використані отримані від нього свідчення.
Важливо розуміти, що документатор несе відповідальність за те, що почує від людини, яка з ним цим ділиться, і людина має право відкликати свою згоду будь-коли.
Наступний етап підготовки – формування опитувальників, тобто визначення проблематики. У нас опитувальник був сформульований таким чином, щоб ми могли зафіксувати побут людей в умовах окупації. Але пізніше виявилось, що воєнні злочини росіян, стали одними з основних моментів під час проговорення базових тем.
Як документувати, щоб зібраний матеріал міг використовуватися в судах. Що таке інформована згода свідка
Олена Куваєва, юристка Української гельсінської спілки з прав людини
Якщо ми говоримо про документування, то інформована згода є критично важливою, це є один з перших етапів роботи з документуванням. В законі про персональні дані зазначено, що згода є обов’язковою. В згоді обов’язково треба зазначати мету, для якої зберігаються, обробляються персональні дані. Якщо мета збереження персональних даних змінюється, то обов’язково потрібно повідомити людину про це.
Ми під час документування в першу чергу беремо згоду на те, щоб збирати і зберігати надану інформацію. Окремо ми виділяємо згоду на передачу інформації до національних правоохоронних органів, міжнародних інстанцій, ЗМІ і публікації на сайті УГСПЛ. Ми завжди повідомляємо людині, що для того, щоб зберігати інформацію, нам потрібна тільки її перша згода. Для того, щоб її далі використовувати – всі решта. Ми дозволяємо людині самій обрати, що саме для неї є важливим, а що є небажаним.
Часто люди не дають згоду на передачу інформації ЗМІ, і це нормально. Але при цьому ми повертаємося до людиноорієнтованого підходу. Зазвичай, якщо я документую воєнний злочин, є ймовірність, що ця людина стане заявником в Європейському суді з прав людини. Тому я завжди повідомляю, що ніколи нікому не передам контакт або історію людини, якщо я попередньо з нею про це не поговорю, і що точно нічого не буде опубліковано на сайті УГСПЛ, якщо людина цього попередньо не прочитає. Я розумію, що ми маємо на це право за підписаними згодами, але в моєму розумінні це важливо для встановлення довірливих взаємин, уникнення ретравматизації, і для того, щоб людині було простіше довіряти цьому світу після пережитих негативних досвідів.
Борис Петруньок
У формі згоди повинні бути вписані всі потенційні можливості використання отриманої від респондента інформації. Ви попередньо проговорюєте з людиною, що ви збираєте цю інформацію для притягнення до відповідальності злочинців, для розуміння того, що відбувається, для передачі українським правоохоронним і міжнародним органам тощо. В результаті, людина повинна чітко зрозуміти, на що вона дає згоду, а на що вона згоду не дає. Якщо людина не розуміє, як ви будете використовувати інформацію, не хоче або вагається, ви не отримуєте цієї згоди.
Також респондент може в будь-який момент відмовитися від опитування, якщо розуміє, що йому некомфортно, або це становить якусь небезпеку, або просто не хоче. Все це ви пояснюєте людині в момент опитування і тоді, коли ви завершуєте опитування. Адже хоча перед опитуванням ви попереджаєте, що буде форма згоди, але людина повинна розуміти, на що вона погоджується по факту того, що вона вам сказала. Дуже важливо, щоб згода була зафіксована в окремій формі, або в протоколі і формі згоди паперовій, або на аудіозаписі. Ми також опитуємо потерпілих телефоном, в такому випадку згода фіксується диктофонним записом. Перед початком запису ви обов’язково попереджуєте, що буде проводитися запис. Людина повинна все чітко розуміти і вам довіряти.
В якому форматі краще фіксувати інтерв’ю про воєнні злочини
Світлана Маховська
Особливість нашого формату роботи в тому, що ми виїжджаємо на території, які були деокуповані, і спілкуємося з людьми в середовищі, де вони перебували під час окупації. Це підкріплюється можливістю зафіксувати місця, де залишилися сліди окупації, написи на парканах, отвори від куль, які люди зберігають як пам’ять. Ми працювали у 27 населених пунктах Чернігівщини, 36 селах і містечках на Київщині, на цих територіях зовсім інакше можна побачити і доповнити зібраний матеріал.
Здебільшого ми працюємо з аудіо. Але з часом стало зрозуміло, що під час окупації люди вели щоденники і в реальному часі фіксували те, що потім проговорюють в інтерв’ю нам. Певні дати, які сьогодні мало хто пам’ятає, сюжети, які також забуваються, ми знаходимо саме в записах людей. І ці щоденники здебільшого люди готові передавати в архіви.
Ще один формат, в якому ми зберігаємо інформацію – це відеощоденники. Були люди, які в реальному часі знімали відео про те, що відбувалося навколо. Згодом жителі села збирали таку інформацію і передали нам. Є також записи, нотатки, які залишили після себе окупанти. Це документи на паперових носіях, оригінали, сканкопії чи фото.
Олена Куваєва
Ми в своїй роботі використовуємо всі можливі формати, керуючись першим принципом документування – не нашкодь. З особистого досвіду мені комфортніше спілкуватися особисто. Коли є можливість все чітко проговорити і весь процес документування проходить в щільному контакті з людиною, з урахуванням комфортних для неї умов спілкування.
Перед початком інтерв’ю я чітко проговорюю, що це інтерв’ю, скоріш за все, буде тривати 2–3 години. Попереджаю людину, що буду детально питати імена співкамерників, умови утримання, куди її били, чим, як… Кажу людині, що вона може не розповідати про якийсь момент, який хоче опустити, але тоді має розуміти, що цієї інформації не буде в її заяві, приміром, до Європейського суду та у правоохоронних органах.
“Ви керуєте процесом, розказуєте виключно те, що хочете. Якщо ви готові, ми призначаємо час, зустрічаємося в офісі УГСПЛ в зручний для вас час”, – кажу я людині.
У мене були опитування, які починались о 8-й ранку, або такі, які тривали до 10-ї вечора. Тут варто пам’ятати, що той, під кого ви підлаштовуєтеся, це людина, яка постраждала. Бували випадки, коли приходили люди, підписували документи, а потім казали: “Я не хотів(ла) би очно спілкуватися, давайте краще телефоном. Мені зручніше лягти на ліжко, закрити очі і вам розказувати, що було, і відповідати так на ваші питання.”
Бувають ситуації, коли людям комфортніше написати. З урахуванням того, що інтерв’ю має бути детальним, писати не дуже зручно, це займає 15–20 сторінок тексту. Але у мене є приблизний перелік питань або, що треба уточнити в кожному пункті. Наприклад, про вигляд камери, про тих, хто допитував тощо. Я перечитаю, зроблю уточнення, оформлю, підпишемо і відправимо. Але з психологічної точки зору, мені здається, багатьом постраждалим комфортно спілкуватися особисто. Це момент, де можна поділитися з кимось власною історією, болем, і є можливість таким чином, можливо, його зменшити.
Борис Петруньок
Якщо людина хоче перерватися – це теж питання емоційної чутливості, коли ви один на один з людиною говорите, ви бачите, коли їй не комфортно. Ви просто запитуєте чи можемо продовжувати? У вас все нормально? Можливо, зробимо паузу, можливо, вам треба води, кави, на перекур?
Ми обов’язково ведемо аудіозапис. Просто тому, що переказ документатора – це не документування. Коли ви записуєте розмови на аудіо, ви можете зробити детальну стенограму, доповнювати її іншими матеріалами, давати посилання на інші опитування, місця, свідчення про це ж саме місце або іншу інформацію. Ви просите в людини надати додаткові матеріали, якщо вона може, фото травм, скриншоти, фото документів, якими вона готова поділитися. До речі, на використання документів і додаткових матеріалів теж потрібні окремі дозволи.
Робота зі свідками, які мали травматичний досвід. Як побудувати емоційний контакт і для чого він потрібен
Світлана Маховська
Коли ми працюємо з тими, хто пережив окупацію, у нас є перелік обов’язкових питань, які треба проговорити. Але якщо довіра встановлена, ми можемо вийти на рівень, коли людина готова говорити про складні теми, тоді люди часто забувають, що вони про щось не хотіли говорити. Говорять про речі, які, можливо, вони ні з ким ще досі не проговорювали. Бо чужій людині легше відкритися, ніж родичам чи друзям. І саме про злочини, поранення, зґвалтування, загибель рідних, знущання, катування люди розповідають.
Але на початку розмови може звучати, що “я так не хочу про це згадувати”. І ми працюємо за принципом “розкажіть те, про що готові розказати”. А в процесі побудови містка довіри може розкритися більше. Тут має включатися етика інтерв’юера, щоб не тиснути на людину, а максимально плавно спілкуватися, створюючи комфортні для розмови умови. В таких випадках все часто відбувається не за опитувальниками. І під час розмови, наприклад, про побут в укритті, людина згадує про злочин росіян. Але поступово теж напрацьовується досвід і перелік питань, які варто поставити в цій ситуації.
Борис Петруньок
Ми у своїй роботі сфокусовані на документуванні певного виду злочину. І ми передбачаємо, що цей злочин щодо людини був вчинений. Ми документуємо лише цивільних потерпілих і не документуємо звільнених з полону українських військових. Тобто ми одразу приблизно розуміємо, з чим можемо зіткнутися. З різних причин свідок не завжди може і не завжди хоче розповідати всі подробиці, але вам треба задокументувати все якомога структурованіше та м’яко.
Дуже важливим є первинний емоційний контакт між інтерв’юером і респондентом. Людина, з якою говорите, повинна вам довіряти. Якщо ви не збудуєте цього зв’язку і не будете достатньо щирі та чесні стосовно того, що ви робите і для чого це вам потрібно, у вас нічого вийде. Людина, з якою ви говорите, обов’язково повинна розуміти, для чого вона вам це говорить і як це буде використано.
З мого досвіду найкращий спосіб – це просто відкритість і щирість. Потерпілі не готові кожному зустрічному розповідати про досвід перебування на підвалі, чи те, що їх били або катували струмом. Але коли ви пояснюєте, що ви представник правозахисної організації, збираєте свідчення про такі злочини, передаєте у Міжнародний кримінальний суд або в українські правоохоронні органи, або ця інформація може бути опублікована. Людина за жодних обставин не повинна відчувати, що її намагаються використати. Ви повинні бути другом, який розуміє, і людиною, яка може почути. Це найголовніше. Якщо у вас в конкретний момент не виходить з людиною домовитись, нічого страшного. Ви їй розповіли про себе і про те, що робите, залишили контакти, інформацію про організацію – далі можете повернутися до неї через тиждень, місяць або коли вона буде готова. У нас були випадки, коли ми домовлялися про інтерв’ю 3–4 місяці.
Психологічна безпека інтерв’юера і респондента
Борис Петруньок
Перед початком опитування ви повинні підготувати себе, переглянути ще раз свої методички, тобто ви повинні бути фізично, емоційно та психологічно готовими. Якщо, наприклад, ви плануєте опитування чоловіка, який два роки провів в російському полоні, якого переміщували між СІЗО та колоніями, і він був на окупованій території і в РФ, то таке опитування може бути дуже довгим. Ви повинні мати на це ресурс, повинні активно слухати і чути, що вам людина говорить, бути спроможним ефективно зреагувати на хід розмови, щоб дотримуватися структури опитування.
Людина в певний момент може сказати щось, що для вас буде неочікуваним, а ви повинні належно зреагувати. Якщо ви недостатньо підготувалися, недостатньо вивчили матеріали чи просто невиспані, психічно не готові, ви не зреагуєте.
Перед опитуванням ви повинні зібрати максимально доступний для вас обсяг інформації про ваш кейс. Можливо, у вас є інші свідки, які цю людину бачили. Можливо, ця людина вже давала коментарі ЗМІ. Ви повинні сформулювати запитання так, щоб заповнити пробіли у тих матеріалах, які у вас вже є. Тоді ви не будете губитися чи реагувати спонтанно на якісь обставини, які вам щойно стали відомі, бо ви вже щось про це знаєте і потенційно до цього готові.
Як говорити з потерпілими, щоб отримати свідчення і не ретравмувати
Борис Петруньок
Намагайтеся використовувати максимально нейтральні і відкриті запитання. Наприклад: “Розкажіть, будь ласка, що з вами сталося? Розкажіть, будь ласка, як проводився допит?” Не використовуйте запитань на кшталт: “Скажіть, вас катували на допиті?”. Ви не повинні програмувати відповідь і не повинні вживати лексику, яка може бути травмуючою. Адже саме нагадування про катування для людини можуть бути травматичними.
Використовуйте відкриті запитання, а не запитання з набором альтернатив. Якщо ви заженете людину в логіку відповіді “так-ні”, ви від неї нічого не дізнаєтеся. Якщо в якийсь момент людина не хоче про щось говорити, бо їй це неприємно або вона вважає це небезпечним для себе чи когось зі своїх рідних, або з інших причин – ви не маєте спонукати її до цього. Можливо, пізніше людина зможе вам про це розказати. Ініціатива в опитуванні повинна належати людині, з якою ви говорите, ви не головна дійова особа і не повинні спрямовувати опитуваного, не повинні перебивати, давати недоречні коментарі.
В кінці підписуєте форму згоди і нагадуєте людині, що вона завжди може відкликати свої згоди. Якщо у вас є можливість надати допомогу або спрямувати людину за юридичною, психологічною допомогою до інших організацій чи установ, ви залишаєтесь на зв’язку. Але ви повинні чітко ставити кордони, що ви робите, а чого не робите. Тобто наголосити, що ви документатор, але не психолог, не адвокат в конкретний момент. Якщо ви адвокат, можливо, ви можете дати якусь консультацію, тоді окей. Якщо не можете, людина повинна розуміти, що ви цього не робите. Я завжди акцентую на тому, що я не журналіст. Якщо ви готові надати згоду на публічне використання матеріалів, то я можу це передати журналісту. Але загалом ви не повинні сприймати мене як журналіста.
Відкликання інформованої згоди респондента
Олена Куваєва
Всією інформацією, яку мені надали люди, керують виключно вони. В мене неодноразово бували випадки, коли мені розказували щось, а потім за добу чи дві просили вилучити це зі стенограми. Я відчуваю обов’язок перед людиною, яка довірила мені найтравматичніший в своєму житті досвід, прибрати це зі стенограми з будь-яких причин. Якщо ця інформація нейтральна і, скоріш за все, нікому не зашкодить, зазвичай я пояснюю це.
Водночас незважаючи на те, що людина сама вирішує, якою інформацією поділитися і що далі з цією інформацією буде, завдання документатора також передбачити, як ця інформація у випадку розголосу вплине на людину. Були випадки, коли люди давали нам інтерв’ю і хотіли розповісти свою історію на широкий загал, а потім з’ясовувалося, що у них хтось залишився на окупованій території. В таких випадках респонденту треба пояснити, що будь-який публічний виступ під прізвищем людини, яка проживає на окупованій території, потенційно може мати негативні наслідки.
Борис Петруньок
Люди можуть не розуміти потенційних наслідків розголошення своїх свідчень. Тому ви, як документатор, повинні застерігати людину, навіть якщо це суперечить вашій настанові щодо збору інформації, бо людина як потерпіла сторона завжди в пріоритеті. Ситуація, коли хтось із родичів залишається на окупованій території, дуже типова і зазвичай такі свідчення не передаються медіа. Іноді просять не розголошувати співпрацю з силами оборони або свідчення про інших людей. Іноді потерпілий готовий говорити про інших потерпілих, але не хоче, щоб їхні родичі знали якісь додаткові обставини. Такі речі проговорюються додатково. Ви можете пояснити людині, як ці моменти будуть використовуватися, і в самому протоколі можете вказати, що свідчення, наприклад, відкриті, але в деяких моментах мають бути анонімні. В деяких стенограмах я випускав цілі фрагменти тексту, ставлячи квадратні дужки з трьома крапками, щоб було зрозуміло, що тут є фрагмент, але його немає за погодженням з потерпілим.
Олена Куваєва
У мене не було ситуацій, коли інформовану згоду повною мірою відкликали. Але ми з колегами це проговорювали. І відповідь проста: видалити все, що ми отримали. Аудіо, відео, документи — абсолютно все. Вмовляти людину немає сенсу. Єдине, про що в такому випадку я чітко попереджу, що якщо людина захоче повернутися до мене, їй доведеться пройти всю процедуру знову. Я буду просто табула раса, яка вперше її слухає, і всі свідчення доведеться надавати знову згідно з процедурою.
Опитування військових
Олена Куваєва
З військовими у нас в організації окрема політика. Ми опитуємо, проводимо юридичні процеси, але не публікуємо історії військових, тому що це може вплинути на обміни їхніх побратимів у полоні. До мене колись приходив військовополонений і розповів, що одне з побиттів полонених на території Росії, було через те, що один з “ваших” вийшов і дав інтерв’ю BBC. Чи правда це, чи метод стравлювання, не можу знати. Але треба розуміти, що опублікована інформація може негативно вплинути на людей в окупації або на військового, який потенційно може потрапити в полон. Люди іноді можуть самі цього не усвідомлювати і ваше завдання наголосити на потенційній загрозі.
Або інший випадок, коли ви готуєте інформацію до публікації, ви можете її деперсоніфікувати, прибрати імена, але якщо ви розказуєте історію лікарні, яка була одна єдина в населеному пункті, очевидно, буде легко ідентифікувати її працівників.
Розкриття персональних даних респондента
Борис Петруньок
В аналітиці і в поданнях ми зазвичай використовуємо свідчення анонімізовано, тобто це свідчення про обставини злочину, факт вчинення злочину і якісь окремі нюанси, які ілюструє цитата потерпілого. Прізвище потерпілого для аналітичного звіту не потрібне. У випадку публікацій у медіа, наприклад, коли наша журналістка пише матеріали про воєнні злочини, вона додатково говорить з потерпілими, як і що вона буде описувати. Стенограма розмови чи протокол не публікується в ЗМІ, такого в принципі не буває. Це відповідальний підхід до роботи з інформацією.
Світлана Маховська
Чим далі ми рухаємося у нашій сучасній історії, тим більше постає питань щодо оприлюднення інтерв’ю свідків чи постраждалих від злочинів РФ і тим більше зростає наша відповідальність. Наприклад, статус потерпілої особи може змінитися. Ми анонімізуємо дані, але якщо це, наприклад, староста села, священник чи директор школи, або з інтерв’ю зрозуміло, що це бібліотекар. Багато бібліотек у нас в селах? Водночас зовсім не показати соціальний зріз респондентів було б неправильним, бо тоді що ми залишимо і які досвіди будемо оприлюднювати. Також публікації за матеріалами документування надають голос різним людям, які сьогодні проживають війну.
Світлана Маховська
Доступ до персональних даних і матеріалів ми не надаємо до моменту закінчення війни. Якщо є запит дослідників на користування нашими матеріалами, то це обов’язково здійснюється тільки через людину, яка безпосередньо спілкувалася зі свідком. На етапі оприлюднення ми залишаємо тільки дату народження, а решту інформації анонімізуємо, щоб не спровокувати негативні наслідки. Але після завершення війни ми будемо вирішувати питання доступу до цих матеріалів для широкого загалу.
Запис вебінару можна переглянути на YouTube-каналі Архіву війни.
Матеріал було підготовлено за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”. Разом з тим, матеріал представляє позицію авторів і необов’язково відображає позицію Міжнародного фонду “Відродження”.
