Як в Україні шукають та ідентифікують зниклих безвісти під час війни. Відповіді на поширені запитання

Ваша близька людина зникла безвісти під час війни. Що робити насамперед?

Якщо безвісти зникла близька вам людина, передусім ви маєте за можливості зібрати якомога більше інформації про неї: ПІБ, дату народження, посаду та звання військового; номер чи контактні дані військової частини, в якій людина проходила службу; місце роботи цивільної особи; копії ідентифікаційних документів (паспорта, військового квитка, ідентифікаційного коду); свідоцтво про шлюб; свідоцтво про народження зниклої особи; її фотографію; копію сповіщення ТЦК та СП про зникнення безвісти військовослужбовця. 

Усі ці документи разом із заявою про зникнення потрібно подати за місцем проживання до Національної поліції, щоб там відкрили кримінальне провадження. Слідчий, який веде цю справу, має надати вам витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) та пам’ятку про процесуальні права потерпілого.

Людина, яка подавала заяву до поліції, визнається потерпілою особою, що має право знайомитися з матеріалами справи, подавати заяви, клопотання тощо. Також до кримінального провадження можна за потреби долучати інших родичів, обґрунтовуючи це відповідною заявою.

Куди, крім поліції, мають звертатися рідні зниклих безвісти?

Крім Національної поліції, рідні та близькі зниклої безвісти людини мають звернутися до Національного інформаційного бюро, Коордштабу з питань поводження з військовополоненими, СБУ та Міжнародного комітету Червоного Хреста (МКЧХ). 

Кожен з цих органів має свої повноваження та функції в процесі пошуку зниклих. 

МКЧХ за своїм мандатом має забезпечувати обмін інформацією про полонених, зниклих та загиблих між сторонами конфлікту. 

Після отримання інформації від родини про загиблого чи живого бійця або цивільного ці дані передаються з Києва до Женеви, а звідти – до Москви й навпаки.

У кожній із країн, що воюють, функціонує Національне інформаційне бюро (НІБ). НІБ веде реєстр зниклих військових та цивільних, збирає дані (фото, свідчення, обставини зникнення) та отримує інформацію про зниклих від МКЧХ.

Коордштаб бере участь в обміні полоненими та репатріації тіл загиблих, комунікує з рідними військовополонених та незаконно утримуваних у неволі цивільних. Зокрема, перевіряє інформацію, чи не перебувають зниклі в полоні. 

Як звернутися до Національного інформаційного бюро (НІБ)?

Національне інформаційне бюро приймає інформацію про військовополонених, цивільних бранців, загиблих, зниклих безвісти, депортованих або примусово переміщених з окупованих територій до РФ. До НІБ можуть звернутися рідні, друзі, знайомі або колеги зниклих осіб.

Якщо людина проживає в Україні, то вона може зателефонувати за номером 16-48, а якщо за кордоном, то варто телефонувати за номером +380 442 878 165. В обох випадках потрібно подати заяву або телефоном, або через сайт НІБ www.nib.gov.ua.

Як звернутися до Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими?

До Коордштабу можуть звертатися рідні та знайомі зниклих безвісти – як військовослужбовців, так і цивільних. Близькі родичі (діти, дружина, чоловік, батьки) можуть не лише зателефонувати за номером +380 800 300 529, а й зареєструватися на сайті в особистому кабінеті. У разі звернення знайомих слід зателефонувати до КШ, щоб повідомити всю інформацію, яка відома.

В особистому кабінеті на сайті користувачі матимуть доступ до інформації про провадження в ЄРДР та до контактів центрів Нацполіції з питань зниклих безвісти за особливих обставин. Також рідні можуть отримати витяг, подати додаткові відомості та завантажити світлини.

Координаційний штаб відповідає за: 1) комунікацію з родинами полонених, цивільних бранців і зниклих безвісти; 2) перемовини щодо обміну військовополоненими та сприяння репатріації тіл оборонців; 3) реінтеграцію звільнених з полону захисників.

Як звернутися до об’єднаного центру при СБУ?

До об'єднаного центру СБУ слід подати заяву з додатковою інформацію про зниклого безвісти, зокрема: ПІБ; дата народження; посада, звання, номер військової частини, ким працював (якщо цивільний); дата зникнення; населений пункт, де зник військовий або цивільний; особливі прикмети (татуювання, шрами, родимі плями тощо).

Рідні можуть подати документи через вайбер, вотсап або телеграм за номером телефону +380 676 508 332, а також на електронну пошту united_center@ssu.gov.ua. Крім того, можна заповнити онлайн-форму про пошук зниклого.

Обʼєднаний центр СБУ створює і веде облік осіб, незаконно позбавлених волі; забезпечує переговорний процес та координує заходи щодо їхнього пошуку та звільнення.

Як звернутися до Міжнародного комітету Червоного Хреста?

За словами керівниці напряму з роботи з родинами МКЧХ Наталії Яцишин, родини зниклих безвісти можуть відкрити в них справу, заповнивши анкету на їхньому сайті або зателефонувавши на гарячу лінію за номером +380 800 300 155.

Також у МКЧХ є офіси, куди рідні можуть прийти по допомогу або звернутися для індивідуальної консультації. Дуже важливо щоразу оновлювати дані в справі (лист чи дзвінок від полонених чи цивільних), щойно вони з'являються. Водночас якщо в МКЧХ є інформація, то її представники обов'язково зателефонують рідним.

"Основне наше завдання – організувати обмін інформацією між сторонами не лише про живих, а й про загиблих. Після отримання інформації від родини про загиблого чи живого бійця або цивільного ці дані передаються з Києва до Женеви, а звідти – до Москви й навпаки. Добре працює система інформаційних потоків про живих", – пояснює Яцишин.

Адже кожна сторона, яка взяла полоненого, зобов'язана його зареєструвати й надіслати дані до Женеви.

Коли МКЧХ отримує від РФ список підтверджених військовополонених, його передають до НІБ, а також телефонують рідним і повідомляють, якщо їхню справу відкрито в Червоному Хресті. І навпаки, Національне інформаційне бюро передає дані про росіян через МКЧХ до Росії.

Як зазначає Яцишина, файл, який МКЧХ передає РФ, складається з інформації, наданої родиною, державними органами влади та знайденої представниками МКЧХ у відкритих джерелах. 

"Середній термін отримання підтвердження – три-шість місяців. Якщо з якихось причин цього не відбулося, то рідні нам телефонують і розповідають, яка в них є інформація. Після цього аналітичний відділ аналізує, як повторно подати запит до РФ, щоб уточнити інформацію про людину", – пояснює Янчишина.

Також МКЧХ виконує роль нейтрального посередника між сторонами, його представники присутні в Україні, Росії та на ТОТ. Червоний Хрест відвідує з дозволу сторін конфлікту місця утримання бранців, передає листи й посилки підтвердженим полоненим і від них.

Що робить поліція в контексті розшуку безвісти зниклих осіб?

За словами начальника Головного слідчого управління Національної поліції Ігоря Калантая, в умовах війни правоохоронці не можуть повноцінно виконувати оперативні, розшукові та слідчі дії щодо пошуку зниклих безвісти, як це було в мирний час. 

"Зниклі безвісти поділяються на дві категорії – військові (на лінії активних бойових дій або лінії розмежування) та цивільні (на окупованих територіях). До них ми застосовуємо один і той самий алгоритм слідчих дій. Слідчий приймає звернення від рідних, друзів або особи, якій відомо про це. Заявник детально описує всі обставини зникнення, які йому відомі. Якщо він є прямим родичем, слідчий пропонує здати біологічний зразок (відбір слини), це є обов'язковою умовою з 2023 року", – пояснює він.

У разі зникнення особи слідчі працюють із трьома версіями. Якщо це військовий, то вони перевіряють, чи виконує він бойове завдання, яке не дозволяє йому певний час виходити на зв'язок з командиром або рідними. Адже обставини зникнення в такому разі можуть не підтвердитися. Якщо ж ця версія відпадає, то поліцейські перевіряють, чи міг захисник під час бою потрапити в полон або загинути.

"За цими трьома версіями проводяться стандартні слідчі дії. Обов'язково відбираються біологічні зразки, пишуться заяви, надсилаються повідомлення. Ми звертаємося до військової частини для отримання інформації, яку зазвичай отримують через акти службових розслідувань", – додає Калантай.

Якщо це цивільні, то проводиться перевірка, чи людина виїхала з ТОТ, чи її викрали, чи вона загинула.

Для чого в Нацполіції відбирають біологічні зразки родичів зниклих?

Кровні родичі мають обов'язково здати зразки ДНК. Перевага віддається батькам та дітям зниклого, адже в такому разі результати аналізу найточніші. Із собою необхідно мати документ, що посвідчує особу. Для неповнолітніх, яких має супроводжувати дорослий, це свідоцтво про народження.

Як наголошує начальник Головного слідчого управління Національної поліції, надалі з цих зразків виділяються ДНК-профілі, що вносяться до Електронного реєстру геномної інформації людини, який адмініструє МВС. Згодом їх порівнюють з ДНК-зразками загиблих осіб або невпізнаних тіл.

За словами Калантая, ідентифікація – це складний процес. Якщо тіло в більш-менш нормальному стані з наявними рисами обличчя і без серйозних ушкоджень, то ідентифікація проводиться швидше. Однак чимала кількість тіл, повернутих ворогом під час репатріації, надходить у стані, коли людину важко впізнати. На переконання правоохоронця, росіяни не дотримуються вимог міжнародних конвенцій щодо збереження тіл. 

"Є випадки, коли ворог складав в один мішок декілька частин різних тіл", – зауважує поліцейський. 

Як відбувається ідентифікація репатрійованих тіл і яку роль відіграє ДНК-тест?

Усі неідентифіковані ДНК-профілі загиблих вносять до реєстру геномної інформації людини. На цьому етапі невідомо, кому саме вони належать: військовим чи цивільним. Для ідентифікації тіл застосовують декілька підходів – оглядають тіло на наявність тату, пірсингу й одягу, а також проводять ДНК-тест.

Калантай наголошує, що тіла, ідентифіковані РФ, одразу перевіряють на наявність відкритого кримінального провадження за фактом зникнення безвісти. Якщо воно є, слідчі призначають порівняльне дослідження за ДНК-профілем, наданим родичами. Це пришвидшує процес ідентифікації, оскільки дозволяє або спростувати, або підтвердити інформацію, що це тіло належить людині, яку зазначили росіяни.

"У 50% випадків особа підтверджується, а в 50% – ні. От чому ми не поспішаємо ухвалювати такі рішення. Інколи при тілі містяться документи (паспорт, жетон, телефон), але були випадки, коли ці речі не належали тілу, з яким їх передали. І це підтвердили ДНК-тести", – пояснює поліцейський.

Він підкреслює, що для порівняльного дослідження ДНК бажано мати біологічні зразки двох прямих кровних родичів – батьків та дітей. Решта родичів є рідними другої та третьої лінії.

"Дослідження передбачає, що збіг ДНК має бути 99,5%", – додає він.

Для покращення ідентифікації тіл загиблих правоохоронці також почали проводити дактилоскопічні (відбитки пальців. – Ред.) та одонтологічні (відбитки зубів. – Ред.) дослідження. Так, 4 грудня 2025 року Верховна Рада України підтримала в першому читанні законопроєкт № 14095, який передбачає використання зацифрованих відбитків пальців для впізнання тіл. Наступний етап – внесення змін до відповідного законодавства, які передбачатимуть обов'язкове здавання рентгенівського знімка зубів військовослужбовцями. Наразі експерти можуть проводити стоматологічні дослідження, якщо в загиблого є стоматологічна карта, а також є ймовірність, що тіло належить певній особі.

Координаторка родин військовополонених та зниклих безвісти Медійної ініціативи за права людини (МІПЛ) Олена Бєлячкова вважає, що для кращого результату варто відбирати не один ДНК-зразок, а два-три, як радять фахівці Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти (МКЗБ).

Чому збирати зразки ДНК військових під час мобілізації стали лише на четвертий рік війни?

Голова Спілки матерів та дружин морських піхотинців України Ірина Абрамова вважає, що Міноборони зробило значний крок уперед, налагодивши відбір біологічних зразків у мобілізованих під час військового вишколу.

"Добре, що зараз хоча б на етапі БЗВ у них відбирають генетичні матеріали. Коли передають спотворені тіла від російської сторони, то є можливість ідентифікувати людей. Раніше цього не було", – розповідає активістка.  

Бєлячкова зазначає, що Закон "Про державну геномну інформацію людини", який визначив обов'язкове здавання ДНК з боку військових, працівників ДСНС та поліції, був ухвалений у 2022 році. Найоперативніше зреагувало на цей документ МВС, яке зробило цю норму обов'язковою ще навесні 2023 року. У Міноборони затвердили відповідний наказ у липні 2023 року, а запрацював документ у 2025 році.

"У кожній військовій частині має бути призначена особа, яка відповідає за здавання ДНК-зразків. Зрозуміло, що це все йде з великим запізненням, але добре, що воно хоча б зрушило з місця на четвертому році повномасштабного вторгнення", – каже Ірина Абрамова.    

Ігор Калантай вважає, що Україні варто повчитися в Ізраїлю, де всі військові, заступаючи на службу, здають ДНК-зразки, відбитки пальців, відбиток зубів і сперму.

Що мають робити поліція та родичі зниклих, коли є збіг за ДНК?

У разі збігу за ДНК експерт, який працює з тілом загиблого, надсилає листа слідчому щодо проведення додаткової експертизи. За словами Калантая, експерт надає правоохоронцю рекомендації щодо відбору додаткових ДНК-зразків.

Наявність референтних зразків матері дозволяє провести мітохондріальне дослідження ДНК, яке є глибшим і точнішим. Таке дослідження дозволяє виділити генетичний матеріал навіть з найменших або дуже старих фрагментів тіла. Завдяки своїй структурі та великій кількості мтДНК краще зберігається в несприятливих умовах: вогонь, вода, тривале перебування в землі.

"Глибоке дослідження – мітохондріальне дослідження – потребує додаткових фінансових витрат, оскільки використовується спеціальне дороге обладнання. Експерт чекає, поки назбирається 40 пробірок для таких досліджень, а це потребує часу. Тому таке дослідження проводиться лише в особливих випадках", – пояснює Калантай.  

У разі відсутності близьких родичів можна відібрати ДНК-зразок з особистих речей зниклого (зубна щітка, гребінець, інші предмети гігієни) для порівняння з ДНК-профілями невпізнаних тіл. За умови, що ці речі не прали, не мили та не використовували після зникнення особи.

Далі слідчий, який ідентифікував тіло, інформує родину про ймовірну загибель їхньої близької людини. Поліцейські уточнюють у рідних, чи є в них запитання, чи потрібно їм щось пояснити, чи хочуть вони подивитися на тіло, чи хочуть надіслати клопотання, щоб детальніше ознайомитися з матеріалами справи. Якщо в них немає заперечень, слідчий надсилає постанову судово-медичної експертизи до військової частини. Водночас слідчий роз'яснює рідним, що вони мають робити далі. Їм видають копію постанови, а судово-медичний експерт оформляє свідоцтво про смерть. Після отримання рідними всіх документів військова частина привозить їм тіло загиблого родича.

Калантай пояснює, що в разі ідентифікації тіла є два слідчих – один, який веде справу стосовно невпізнаного загиблого, і другий, який представляє родину безвісти зниклого. Тому після отримання звістки про збіг ДНК родичі мають звернутися до слідчого щодо загиблого. 

"Наприклад, матері, чиє ДНК збіглося з референтними зразками невпізнаного тіла, потрібно стати потерпілою в його справі. Для цього вона пише звернення до слідчого щодо цього загиблого, а той видає постанову про надання їй такого статусу, щоб вона могла подавати клопотання", – роз'яснює він.  

Посадовець просить рідних у разі порушень звертатися до Головного слідчого управління.

Калантай роз'яснює, що кримінальне провадження стосовно тіла загиблого продовжують вести, оскільки воно проходить в обʼєднаній справі репатрійованих тіл. Справу ж щодо безвісти зниклого, якого знайшли, закривають. Але за умови, що військовий не перебував у полоні або не зазнавав катувань. Якщо це підтвердиться, то провадження передають до СБУ.

Після передання справи за місцем її відкриття змінюються слідчі. Як знайти нового слідчого?

З початку грудня 2024 року передавання кримінальних справ безвісти зниклих за підслідністю припинили. Тобто такі провадження не пересилатимуть до прифронтових регіонів – Донецької, Луганської, Харківської, Херсонської та Запорізької областей, як це було раніше. Розслідування таких злочинів здійснюватиметься за місцем відкриття справи. Однак ця процедура стосуватиметься радше нових справ.

Родина безвісти зниклих, чиї справи були передані до грудня 2024 року, має подавати клопотання щодо зміни підслідності провадження до прокуратури. Остання має впродовж трьох днів ухвалити рішення – задовольнити, частково задовольнити або відмовити. Відповідь має надаватися в письмовій чи електронній формі.

"Якщо прокуратура погоджує передання справи, вас інформують, і відбувається процес зміни підслідності. Як це відбувається? Виноситься постанова про зміну підслідності й у ЄРДР виставляється відмітка, що це провадження значиться за прокуратурою, скажімо, Київської області. Матеріали разом з постановою "переїжджають" з Донецької до Київської області. Прокурор дивиться район і скеровує його туди. Водночас він визначає відповідального прокурора, а той скеровує справу до районного управління поліції", – пояснює Калантай.

Щоб полегшити життя родин, правоохоронці створили в кожному регіоні спеціалізовані центри ГУНП, де їхні працівники відповідають на будь-які запитання про безвісти зниклих (щодо слідчих, ДНК-зразків, кримінальних справ тощо). Посилання на них, а також QR-коди, адреси електронної пошти, телефонні номери й поштові адреси сім'ї можуть знайти на сайті уповноваженого з безвісти зниклих.

Якщо справа надійшла без акта розслідування (немає службового розслідування, висновків експертиз, ДНК-профілів тощо), рідні повинні звернутися до двох слідчих – до “старого”, який передавав, і “нового”, який приймав провадження. Документи мають відновити з інших джерел або забрати з відділку поліції, де вони містилися раніше.

Для чого потрібен витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин (ЄРЗБ)?

Витяг потрібен для оформлення соціальних пільг і гарантій; оформлення пенсії з втрати годувальника; оформлення відстрочення від мобілізації з боку близьких родичів зниклого безвісти.

Подайте в довільній формі онлайн-запит на отримання витягу з реєстру безвісти зниклих через "Єдине вікно для громадян" на сайті services.mvs.gov.ua. Запит можна надіслати на електронну пошту pgmia@mvs.gov.ua або на адресу: вул. Богомольця, 10, м. Київ, 00024, Управління з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. 

У запиті обов’язково треба зазначити ПІБ і дату народження людини, стосовно якої робиться запит; ступінь спорідненості; поштову чи електронну адресу, куди надіслати витяг. До запиту обов’язково треба додати копію документа, що посвідчує особу; копії документів, що підтверджують родинні зв’язки зі зниклою людиною.

Отримати витяг з ЄРЗБ можуть близькі родичі й члени сім’ї зниклого: чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи всиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також цивільна дружина та чоловік.

Чи можуть здати ДНК-зразки рідні зниклих, які перебувають за кордоном?

Якщо близькі родичі (діти, батьки) зниклої людини живуть за кордоном, вони можуть здати біологічні зразки через Міжнародну комісію з питань зниклих безвісти. Контактний номер телефону в Києві: +380 687 910 000.

Загалом звернутися до МКЗБ може будь-яка особа, яка шукає рідну людину, родича або знайомих. Подати заявку про безвісти зниклу особу до бази даних МКЗБ можна на сайті комісії в розділі "Центр онлайн-запитів" (ЦОЗ). Також є можливість це зробити через соцмережі, де експерти нададуть відповідні консультації та допомогу.

Керівниця департаменту координації даних МКЗБ Марина Михалко нагадує, що їхня організація уклала меморандуми про співпрацю з різними українськими державними інституціями. Завдяки їм вони мають змогу працювати в Україні.     

"Ми допомагаємо у відборі референтних зразків у родичів зниклих безвісти, що проживають за кордоном і не мають змоги їх надати тут. Усі ДНК-профілі ми передаємо до Нацполіції, де слідчий може долучати їх до матеріалів кримінального провадження і призначати на їхній основі порівняльні експертизи, які проводять українські інституції", – пояснює вона.

Також комісію залучають для проведення складної генно-молекулярної експертизи невпізнаних решток. У цьому разі МКЗБ проводить дослідження лише через постанову слідчого. Далі експерти організації відбирають посмертні ДНК-зразки тіла загиблого і досліджують їх у профільній лабораторії в м. Гаага. 

"Загалом ми проводимо збір зразків у всьому світі. Зараз це більш ніж 30 країн. Ми не обмежуємося Європою. Є країни, де українців проживає найбільше, зокрема в Польщі, Німеччині, Чехії тощо. Там у нас є свої представники. Якщо на певній локації, де немає наших офісів, набирається досить людей, то ми туди виїжджаємо. Ще є можливість призначити індивідуальний відбір у Гаазі або в офісах інших країн", – зауважує Михалко.

Із грудня 2024 року, щоб уникнути дублювання, як це було у 2022–2023 роках, МКЗБ здебільшого збирає нові зразки.

У яких випадках до ДНК-експертизи залучається Міжнародна комісія з питань зниклих безвісти?

Коли вичерпані можливості національних лабораторій щодо ідентифікації, зокрема, репатрійованих тіл. Це можуть бути змішані рештки або тіла, які зазнавали негативного впливу зовнішніх факторів. Тобто в разі, коли складно виділити ДНК-профіль або він недостатній для того, щоб його використовувати для порівняння.

"У таких випадках та інших нас залучають як експертів. Такі дослідження можуть ініціювати слідчі та родини. Якщо сім'я має підстави, щоб провести дослідження в МКЗБ, вона звертається до слідчого, який виписує постанову", – розповідає Михалко.

Представниця МКЗБ наголошує на важливості зберігати дані про зниклих безвісти якомога довше, оскільки тіла можуть знаходити й після війни. Про це свідчить досвід інших країн, зокрема Балкан.  

МКЗБ зі свого боку як міжнародна організація може допомогти в збереженні цих даних на роки.  

Що ускладнює пошуки зниклих безвісти?

Основні причини, які ускладнюють пошук зниклих, – це активні бойові дії та заміновані території. Ці фактори не дозволяють пошуковим групам зайти на більшість локацій, де загинули люди, про яких відомо владі або рідним.

Як зазначає Бєлячкова, зараз над формуванням пошукових груп працює Центральне управління цивільно-військового співробітництва Генштабу ЗСУ. Його співробітники отримують від військових частин геолокаційні дані з місць зникнення військовослужбовців. Цю інформацію наносять на Дельта-карту, на якій зберігаються відомості про таких бійців.   

"Я родинам казала, що якщо вони не впевнені, то можуть звернутись із запитом до управління ЦВС, у якому уточнити, чи все передали", – пояснює вона.

Представниця МКЧХ Яцишина зазначає, що РФ не підтверджує факту утримання людини, якщо в неї відсутній статус полоненого або якщо її "судять за кримінальні злочини":

"Відсутність координації між органами влади теж може на це впливати. Якщо людини в них немає, то вони про це кажуть".

Як відбуваються візити представників МКЧХ до місць утримання?

За словами Яцишиної, існує п'ять основних модальностей, за якими члени МКЧХ відвідують військовополонених у місцях несвободи:

• відвідати всі приміщення в місці ув'язнення, до яких їх допустили;
• поспілкуватися з усіма людьми, які там перебувають;
• провести з військовими або цивільними бесіду про умови утримання віч-на-віч, без свідків;
• зареєструвати (за можливості) цих людей і взяти в них коротке письмове повідомлення для рідних (так званий саламат);
• повторно відвідати місця ув'язнення для того, щоб упевнитися, що з цими людьми все гаразд.

"І перевірити, чи передали нашу допомогу полоненим. Чи так завжди відбувається? Це ідеальна картинка. Є варіанти, коли нам кажуть: "Давайте спочатку допомогу, а завтра ми вас пускаємо в місце ув'язнення, щоб ви там могли зустрітися з ким хочете і подивитися що хочете". Є сенс погоджуватися на це? У такому разі ми туди не поїдемо", – каже представниця МКЧХ.