Після ліквідації Мінреінтеграції повноваження уряду з перехідного правосуддя фактично зникли – правозахисниця
В Україні наразі немає органу виконавчої влади, який був би відповідальним за формування та реалізацію політики перехідного правосуддя.
Про це заявила директорка з адвокації Центру прав людини ZMINA Альона Луньова на дискусійній платформі “Кращі практики та виклики реалізації механізмів перехідного правосуддя”.
Альона Луньова. Фото: Ірина Загородня / ZMINAЗа її словами, відсутність єдиної політики у сфері перехідного правосуддя свідчить про те, що держава нині має інші пріоритети:
“Держава має інші завдання, які, очевидно, гостріше сприймаються, ніж виклики роз’єднання, соціальної незгуртованості та ризики, які виникнуть після деокупації територій у майбутньому. Коли ми порушуємо це питання, держава відповідає: “У нас безпекові ризики”. І дуже складно апелювати до інших аргументів, коли з’являється безпековий чинник”, – зазначила Луньова.
Як приклад домінування безпекового підходу вона навела законопроєкт № 14230, який визначає особливості працевлаштування в органах державної влади та місцевого самоврядування для громадян України, що мають громадянство іншої держави.
За словами правозахисниці, документ передбачає серед іншого обмеження доступу до окремих посад для людей, які були примусово паспортизовані на тимчасово окупованих територіях, тобто стали жертвами злочину. Вона наголосила, що ідея перевірки таких людей на поліграфі є позицією Служби безпеки України.
“Безпековий аспект настільки переважає, що нам дуже складно говорити про реінтеграційні програми. Ми хочемо вивозити молодь з окупованих територій, рятувати її. Але це дуже складно, бо ці молоді люди потім ризикують не отримати український паспорт через “безпекові ризики”. Безпека має величезне значення, бо в нас війна, але ми також маємо враховувати людський компонент і наші завдання як держави на майбутнє”, – підкреслила експертка.
Луньова наголосила, що питання перехідного правосуддя необхідно обговорювати вже зараз, а не відкладати “на потім”. Зокрема, вона звернула увагу на багаторічну проблему невизнання в позасудовому порядку документів про народження та смерть, виданих в окупації.
“Ми вже 12 років не можемо переконати уряд, що ці документи потрібно якось приймати, і не тільки в судовому порядку. Кількість дітей, народжених на окупованих територіях, велика, всі вони перебувають під ризиком депортації до РФ. А ми навіть можемо не знати про існування цих дітей, бо їх немає в наших реєстрах. Це потрібно змінювати”, – сказала вона.
Окремо правозахисниця звернула увагу на інституційну кризу у сфері перехідного правосуддя. За її словами, після ліквідації Міністерства з питань реінтеграції його повноваження частково передали іншим органам, перехідне правосуддя “загубилося” в системі уряду.
“Зараз в уряді немає жодного органу, на який були б покладені повноваження з розбудови цієї політики. З одного боку, це болюче питання, з іншого – це дає шанс іншим міністерствам не перекладати відповідальність, а ухвалювати рішення самостійно. Ми бачимо, що Міністерство освіти, наприклад, запроваджує такі рішення – зокрема, “нульовий курс” для дітей з окупованих територій, підтвердження освітніх компетенцій. Щось уже робиться, щось ще на рівні ідей, але процес рухається”, – зазначила Луньова.
Вона також наголосила, що Україна має власний значний досвід у сфері перехідного правосуддя та захисту прав людини, яким може ділитися з іншими країнами.
“Ми не та країна, якій міжнародний досвід буде нав’язаний. У нас є власна суб’єктна позиція, досвід держави, громад, громадських організацій, які часто мають інституційну пам’ять довшу, ніж окремі міністерства. Наш досвід пошуку та впровадження рішень, які є частиною перехідного правосуддя, важливо збирати, аналізувати й використовувати. Ми повинні мати свій голос у побудові цілісної політики перехідного правосуддя, яка рано чи пізно, але обов’язково буде в Україні”, – підсумувала правозахисниця.
Нагадаємо, раніше ZMINA детально аналізувала наслідки ліквідації Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій і перерозподілу його повноважень між іншими міністерствами. Як результат, важливі повноваження щодо захисту постраждалих від війни були розпорошені, а частина повноважень Мінреінтеграції була просто “загублена” та не перейшла до інших міністерств.
