Як євроінтеграція України “переписує” підхід держави до прав людей з інвалідністю і чому ці зміни важливі
Україна, готуючись до вступу в ЄС, має забезпечити дотримання прав людей з інвалідністю. Ці питання входять до переговорного розділу 23 про членство в ЄС та дорожньої карти з верховенства права, яку уряд ухвалив у травні 2025 року як план реформ на шляху євроінтеграції.
Вже майже рік діє державна стратегія деінституціоналізації для дорослих, яка передбачає реформування інтернатів та створення в громадах умов для більш незалежного життя людей з інвалідністю. Експерти відзначають у різних сферах низку позитивних змін та “прогалини”, які треба ще допрацьовувати.
Про те, що змінюється у сфері прав людей з інвалідністю у зв’язку з євроінтеграцією України та які виклики залишаються актуальними, експерти говорили під час конференції “Європейське майбутнє прав людей з інвалідністю“, яку ZMINA відвідала на початку грудня в Києві.
Права людей з інвалідністю – одне з наскрізних питань євроінтеграційного процесу
Євроінтеграція стала потужним рушієм змін у сфері захисту прав людей з інвалідністю в Україні, зазначила голова громадської організації Fight For Right Юлія Сачук. Громадськість активно долучилася до напрацювання якісних реформ у державі. Зокрема, Fight For Right зробила дев’ять великих досліджень, що стали основою для якісної політики в державі, серед іншого в напрямку деінституціоналізації, яка є однією з найкритичніших умов під час євроінтеграції.
“Також ми продовжували просувати в межах деінституціоналізації якісні послуги, налагоджували співпрацю з міністерствами та всіма, хто ухвалює рішення про життя людей з інвалідністю“, – зазначила Сачук.
Гендиректор Урядового офісу координації європейської та євроатлантичної інтеграції Олександр Ільков наголосив, що захист прав людей з інвалідністю стане одним з наскрізних напрямів євроінтеграційного процесу України.
За його словами, ці питання в переговорах передусім входять до блоку про верховенство права та основоположні права, але фактично стосуються майже кожного розділу.
Ільков нагадав, що після того, як Україна подала заявку на вступ до ЄС, першим етапом стала оцінка цієї заявки в Єврокомісії.
“Вперше надали оцінку стану дотримання Україною європейських стандартів у сфері захисту прав осіб з інвалідністю. Було тоді констатовано, що в Україні налічується понад 6% людей з інвалідністю. Було вказано, що Україна перебуває на початковій стадії погодження свого законодавства з європейськими стандартами”, – розповів урядовець.
Перша скринінгова зустріч стосувалася ключового переговорного розділу 23, який охоплює сферу основоположних прав людини, а також окремий блок стосувався відповідності українського законодавства європейським стандартам у сфері захисту прав людей з інвалідністю.
У травні 2025 року уряд ухвалив дорожню карту у сфері верховенства права.
“Наприкінці 2027 року ми повинні повністю завершити технічні переговори й продемонструвати нашим партнерам, що наше законодавство повністю відповідатиме праву ЄС”, – звернув увагу Ільков.
Він зауважив, що у звіті Єврокомісії про розширення за 2025 рік є позитивна оцінка прогресу України у сфері захисту прав людей з інвалідністю. Зокрема, там відзначили ухвалення законодавства щодо покращення умов працевлаштування людей з інвалідністю. Також у Єврокомісії відзначили ухвалення стратегії деінституалізації для дорослих.
“У звіті висловили рекомендації щодо необхідності продовжувати ці зусилля з основним акцентом на заходах у сфері безбарʼєрності, доступу людей з інвалідністю до послуг, зокрема до адміністративних, які надаються державою”, – зазначив посадовець.
На шляху до членства Україна має узгодити своє законодавство з правом ЄС у сфері реабілітації людей з інвалідністю. Це також входить до зобов’язань у межах виконання плану Ukraine Facility. Крім того, Україна повинна імплементувати норми ЄС у різних галузях – від доступу до транспортних і цифрових послуг до освіти та зайнятості.
Ільков закликав громадські організації, які представляють людей з інвалідністю, долучатися до робочих переговорних груп.
“Ми будемо дуже вдячні партнерам із громадянського суспільства за напрацювання комплексного підходу, який зможуть реалізувати різні органи влади під час виконання зобов’язань у своїх сферах. Це дозволить переконатися, що всі передбачені правом ЄС права і гарантії для людей з інвалідністю повністю імплементовані в українське законодавство”, – зазначив Ільков.
Які особливості законодавства ЄС про людей з інвалідністю варто враховувати в Україні
Право ЄС у сфері інвалідності наразі є більш комплексним і прогресивним, ніж українське законодавство, звернула увагу консультантка з прав людини та інклюзивності Fight For Right Ірина Текучова. Тож є певні особливості, які треба враховувати під час його імплементації в Україні:
“Право ЄС у сфері інвалідності не представлене одним кодексом, або законом, або нормативно-правовим актом. Це велика кількість директив, регламентів, регулювань, так званого м’якого права, яке присутнє майже в усіх сферах компетенції ЄС. Це і внутрішній ринок, і публічні закупівлі, і транспорт, інші сфери“.
За словами Текучової, права людей з інвалідністю в переговорному процесі стосуються не тільки соціальної політики чи охорони здоров’я, а й інших сфер:
“Саме в цьому напрямку важлива співпраця громадянського суспільства і держави, тому що разом ми зможемо систематизувати цей процес, краще його контролювати й, звичайно, прискорити переговори з Європейським Союзом“.
По-друге, компетенції ЄС у сфері інвалідності різняться. Зокрема, є сфери, де Євросоюз не має нормативно-правової бази, а є тільки підтримувальна компетенція.
“До прикладу, це інклюзивні вибори, це та сама тема деінституціоналізації. Тому ми часто можемо знайти у звітах ЄС рекомендації покращити інклюзивність та доступність виборчого процесу відповідно до рекомендацій і зауважень та стандартів ОБСЄ, бо Євросоюз теж орієнтується на них у цій сфері“, – зазначила консультантка FFR.
Або коли йдеться про деінституціоналізацію, то країни керуються Конвенцією ООН про права осіб з інвалідністю. Конвенція є частиною законодавства ЄС, і Європейський Союз вимагає виконувати її положення.
“Тому вимоги ЄС і переговорний процес – це не тільки прямі законодавчі акти Європейського Союзу, це також інші стандарти партнерів організації Європейського Союзу, включно з Радою Європи“, – пояснила Текучова.
По-третє, права людей з інвалідністю – це не тільки про адаптацію нормативно-правових актів, це також про спільні цінності.
“Навіть якщо ми імплементуємо всю нормативно-правову базу, яка є в Європейському Союзі, яка регулює питання інвалідності, а наразі це більш ніж 200 нормативних актів, це не означає, що ми вийдемо на однаковий рівень цінностей з ЄС”, – каже Текучова.
За її словами, наприклад, у сфері деінституціоналізації чи в питаннях реформи системи оцінки інвалідності ЄС не має нормативно-правової бази, але попри це Євросоюз вимагає від України просуватися в цих сферах. Тому що це питання цінностей, і це важливіше, ніж нормативна правова база.
“І з такими завданнями, саме коли від нас Євросоюз вимагає імплементувати щось, де немає стандартів, щось дуже важке для реалізації, нам треба дивитися на міжнародні практики й виробляти свою індивідуальну систему“, – підсумовує експертка.
10 років тому було складно уявити участь організацій людей з інвалідністю в процесах євроінтеграції
Адвокаційна менеджерка Fight For Right Людмила Фурсова розповіла, що ще років 10 тому було складно уявити, що громадські організації людей з інвалідністю можуть брати участь у євроінтеграційних процесах. А зараз організація Fight for Right залучена до трьох переговорних робочих груп.
“Ми дуже вдячні за те, що про права людей з інвалідністю говорять, за те, що ми маємо голос, що ми беремо участь у нарадах, можемо надсилати свої пропозиції й частина з них буде врахована”, – зазначила експертка.
За словами Фурсової, важливо залучати громадські організації людей з інвалідністю на першому етапі – на етапі розроблення рішень, а не їхньої презентації. Бо ці організації мають знання і досвід, тож можуть допомогти владі знайти кращі рішення.
“Не один був випадок, коли нас запрошують і кажуть: ось дивіться, який ми чудовий розробили євроінтеграційний законопроєкт, у якому враховано права людей з інвалідністю. Ми ж дивимося: та ні, тут щось не те, починаємо читати, з’ясовувати. Виявляється, що переклали норми якоїсь європейської країни, яку насправді дуже критикують за збереження медичних підходів у питаннях інвалідності”, – звернула увагу адвокаційна менеджерка FFR.
Вона зауважила, що чимало корисних речей в Україні роблять у зв’язку з тим, що такою є вимога ЄС. Зокрема, й деінституціоналізацію (ДІ) – реформу, яка передбачає перехід від перебування людей в інтернатних закладах до більш незалежного проживання в громадах.
“Мені часто здається, що ДІ ми почали робити не тому, що 40 тисяч людей з інвалідністю перебувають у місцях несвободи і їхня кількість тільки збільшується, а тому, що в нас є вимога від Європейського Союзу. Тому що, коли ми їдемо до ООН, нам завжди кажуть: що ж у вас таке відбувається?” – поділилася Фурсова.
За її словами, зараз є можливість “звільнити” з місць несвободи, якими вважаються інтернатні заклади, понад 40 тисяч людей, відновити їхнє право на незалежне життя.
“Ми будемо виконувати вимоги євроінтеграції, і, окрім цього, ми ще можемо отримати підтримку від ЄС – як фінансову, так і інформаційну, як нам провести цю реформу”, – сказала експертка.
У рекомендаціях Єврокомісії згадується, що в Україні люди з психічними та інтелектуальними порушеннями позбавлені права голосу на виборах, зазначила Фурсова:
“Тому нас обов’язково чекає складна реформа відновлення правоздатності. І це не лише вимоги Європейського Союзу, а те, що під час війни вже понад 35 тисяч українців та українок позбавлені цивільної дієздатності”.
Людмила Фурсова зазначила, що на євроінтеграцію громадські організації дивляться як на можливість покращити ситуацію з правами людини, тому дуже важливо, як будуть відбуватися відповідні реформи:
“Наприклад, ми зараз дивимося на нашу стратегію деінституціоналізації, чи відповідає вона європейським стандартам. Наша мета – показати, що можна змінити, щоб наприкінці реформи ми не створили тисячу нових інтернатів замість трьохсот великих інтернатів”.
Рік дії стратегії деінституціоналізації вже є перемогою – експертка Олена Темченко
2025 рік був першим роком реалізації стратегії деінституціоналізації закладів для дорослих, зазначила експертка громадської організації “Українські правозахисні ініціативи” Олена Темченко.
На її думку, ухвалення та початок впровадження цієї стратегії є першим кроком і вже є перемогою. Тому що про людей, які живуть в інституціях десятиліттями, ніхто не згадував. Для громад, якщо там проживала людина з інвалідністю, особливо з порушеннями інтелектуального або психічного розладу, єдиний шлях був утримувати її в інтернаті.
“Інтернати з радянської часів залишилися в Україні десь у віддалених місцях. Я згадую Чернігівський інтернат у Запорізькій області, 70 км до районного центру, 3 км до найближчого села, 150 км до Запоріжжя“, – розповіла Темченко.
За її словами, ця школа-інтернат була призначена для дітей з дуже важкими порушеннями, які були “невидимі” для суспільства:
“Мій колега з 2012 року під час створення в Офісі Омбудсмана національного превентивного механізму сказав: “Так вони ж у вас довічно“. Тобто людина, яка потрапляла до інтернату, іншого виходу не мала. Виходили одиниці”.
Експертка додала, що для 40 тисяч людей, які перебувають у приблизно 300 інституційних закладах, фактично запрограмована їхня доля – прожити життя в стінах інтернату.
“Головне надбання – що ми починаємо відходити від цієї системи. Але перепон дуже багато. Насамперед війна, яка принесла нові виклики у вигляді великої кількості ВПО та їхньої інституціоналізації”, – наголосила Олена Темченко.
За її словами, влаштування внутрішньо переміщених осіб до закладів є стратегічно неправильним підходом. Тому що людина, яка прожила рік-два-три в інституції, набуває безпорадності:
“Людина жила в громаді, а в закладі звикає, що за неї вирішують, дають допомогу, але й вона перестає ухвалювати якісь рішення. Тому деінституціоналізація має відбуватися обов’язково за підтримки держави“.
Реформа інтернатів неможлива, якщо в громадах не створять сервісів, які б давали підтримку й альтернативу. Проте самі громади на сьогодні не зможуть надати достатньої кількості соціальних послуг, які б могли стати альтернативою.
“Підтримане проживання в нас має створюватись. Якщо взяти реєстр, там більш ніж 140 зареєстрованих надавачів. У реальній кількості їх близько 40. А серед реальних тих, які відповідають стандартній філософії підтриманої проживання, взагалі одиниці“.
Тож паралельно зі створенням сервісів існуватимуть інтернати. Водночас стратегія деінституціоналізації передбачає запобігання тому, щоб люди потрапляли до інтернатів.
“Доля цих людей буде зовсім інша, вони будуть ресурсом для громад. А це в майбутньому якраз зменшить навантаження на бюджет громади, області, державний”.
Проте, за словами Олени Темченко, головний виклик полягає в тому, що на сьогодні система фінансування послуг не стимулює виходу з інтернатів. Навпаки, що більше людей в інтернаті, то більше на це виділяється фінансування.
За даними дослідження організації “Українські правозахисні ініціативи”, на сьогодні лише 10% мешканців інтернатів готові жити самостійно в громаді. Інші потребуватимуть різнорівневої підтримки – хтось може бути вдома з підтримкою асистента, а комусь треба буде адаптуватися якийсь період у підтриманому проживанні.
“Щоб люди були готові жити в громаді, інтернати вже сьогодні мають формувати оці навички самостійного функціонування“.
Перемоги і провали року: які зміни стали важливими у сфері прав людей з інвалідністю
Fight For Right зібрала думки більш ніж 200 респондентів, які заповнювали анкети на участь у конференції, про те, що стало “перемогою” або недопрацюванням у сфері прав людей з інвалідністю у 2025 році.
За словами адвокаційної менеджерки FFR Євгенії Булани, у багатьох сферах були одночасно і позитивні зміни, і “провали”. Водночас своєрідною перемогою в організації вирішили вважати не так результати, як процеси, які тривають.
Першою перемогою експерти визнали розбудову безбар’єрності та інклюзивності. Зокрема, посилення правової бази щодо моніторингу, контролю та обов’язкового характеру доступності в різних сферах і в межах процесів відбудови.
“Суттєві зміни на краще відбулись у цифровій доступності державних сервісів та послуг, обізнаності держслужбовців щодо простої мови та стандартів безбарʼєрності. Значним зрушенням стало закріплення доступності, як наскрізного стандарту, в плані заходів на 2025–2026 роки з реалізацією стратегії безбарʼєрності”, – зазначив голова громадської організації “Пішло-Поїхало”, громадський діяч і волонтер Юрій Степанець.
Водночас “провалом”, на його думку, є поки що великий розрив між нормативною базою та реальною ситуацією. Зокрема, положень стратегії безбарʼєрності та ДБН на практиці не дотримується ані бізнес, ані державний сектор.
“Ефективних механізмів контролю досі немає. Міста залишаються суцільною “смугою перешкод”, без доступної інфраструктури, укриттів, транспорту, сфери послуг і здоров’я, освіти, правосуддя та інформації”, – наголосив Степанець.
Другою сферою, яку люди згадували найчастіше після безбар’єрності, була сфера доступу до послуг, реабілітації й певної державної підтримки, розповіла Євгенія Булана.
“Зараз сфера послуг потроху розвивається, у нас є чергові стратегії, поступово впроваджуються нові послуги, розробляються або оновлюються стандарти, громадянське суспільство так чи інакше долучено до цього. Можна сказати, що потроху покращується доступ до реабілітації й отримання додаткових засобів реабілітації”, – зауважила експертка.
Водночас є багато громад, де немає жодних соціальних послуг, де бракує фахівців та фінансування. Залишається проблемою доступ до програм реабілітації в невеликих громадах.
Третьою важливою сферою, про яку загадували в анкетах, було покращення доступу до працевлаштування. Водночас Євросоюз указує на це питання Україні як на “слабке місце” щодо рівних прав у праці, звернула увагу Юлія Сачук.
“Держава була зобов’язана зробити зміни, і це відбулося з ухваленням закону № 4219, за яким люди з інвалідністю отримали певний захист від дискримінації за ознакою інвалідності на ринку праці та укріпили право на гідні та рівні умови роботи”, – підкреслила вона.
Система стимулів та квот тепер охоплює весь ринок праці, а не лише державний сектор, що можна вважати перемогою. Люди з інвалідністю можуть також скористатися системою соціального супроводу та отримати облаштоване і доступне робоче місце.
“Провалом є невідповідність концепту розумного пристосування міжнародним та європейським стандартам. Розумне пристосування є своєрідним винаходом Європейського Союзу щодо захисту від дискримінації. Дуже прикро, що ми, розробляючи нове законодавство, не імплементуємо це правильно. Я підозрюю, це через нестачу експертизи”, – зазначила Сачук.
Четвертою перемогою назвали підвищення видимості людей з інвалідністю. Зокрема, 2025 року їхній голос звучав гучніше.
“Наші організації все більше долучалися до робочих груп уряду, гуманітарних кластерів, міжнародних подій та обговорень. Завдяки активності громадського сектору інтереси людей з інвалідністю почали більше враховуватися в процесах формування політик та їхніх імплементацій”, – сказав Степанець.
Провальним він назвав те, що тема інвалідності дедалі частіше використовується для політичного піару, коли реальні зміни в громадах практично не реалізуються.
П’ятою сферою, у якій відбулися позитивні зміни, стала реформа системи встановлення інвалідності. На зміну МСЕК із суто медичним підходом до встановлення інвалідності прийшла система оцінювання повсякденного функціонування, створення експертних команд, заснованих на більш індивідуальному підході.
Проте, як звернула увагу Булана, система зберегла бюрократизованість, яка навіть збільшилася. Так, людям інколи доводиться проходити значно більше комісій, перевірок, збирати багато документів.
“Також частиною цього комплексного провалу стало те, що корупційна тінь, яка була на МСЕК, досі переноситься на нові експертні комісії, тому поки в спільноти немає довіри до того, що нова система встановлення інвалідності буде прозорою і людиноорієнтованою”, – наголосила вона.
