Уряду потрібно створити орган з належними повноваженнями в питаннях перехідного правосуддя – правозахисниця

Відсутність в українському уряді органу, відповідального за перехідне правосуддя та реінтеграцію, унеможливлює ефективну підготовку до майбутньої деокупації та призводить до хаотичної роботи різних державних структур. Кабінету Міністрів України потрібно створити спеціальний державний орган, який би формував єдине бачення майбутнього з тимчасово окупованими територіями (ТОТ) та координував процеси перехідного правосуддя.

Про це в Києві це під час конференції “Будуємо мости через правосуддя: подолання наслідків російської агресії” сказала директорка з адвокації Центру прав людини ZMINA Альона Луньова, передає кореспондент видання ZMINA.

Альона Луньова була долучена до розроблення документів, які мали стосунок до перехідного правосуддя і напрацьовувалися в минулі роки в Офісі Омбудсмана, Офісі президента й Мінреінтеграції. Вона нагадала, що Мінреінтеграції напрацювало Стратегію відновлення органів державної влади і реінтеграції деокупованих територій, яка містить положення про перехідне правосуддя. 

Правозахисниця переконана, що запит на ухвалення стратегічних документів у сфері перехідного правосуддя має йти від самої держави Україна. 

“Ключовим елементом успішних консультацій з державою є запит від самої держави. Допоки ці документи є предметом напрацювання експертного середовища, допоки ми [громадянське суспільство] говоримо самі із собою про те, який вигляд може мати діяльність органів влади після деокупації або якою може бути робота щодо “документів”, виданих в окупації, ми залишаємося в маргінесі. Це буде так і надалі, допоки в держави не з’явиться бажання запитати думку потерпілих та експертів”, – зазначила Альона Луньова й подякувала Представництву президента України в Автономній Республіці Крим як єдиному наразі в Україні майданчику, де представники державних органів та громадських організацій спілкуються щодо цих питань.

“Представництво президента наразі є єдиним органом, перед яким перехідне правосуддя стоїть як завдання в імплементації в стратегічних документах. На жаль, в уряді більше такого органу немає, бо з ліквідацією Мінреінтеграції більше немає урядового суб’єкта, який відповідає за перехідне правосуддя”, – пояснила Альона Луньова і назвала відсутність такого державного органу в уряді з відповідними повноваженнями катастрофічним.  

Читайте також: Омбудсман розкритикував реорганізацію Мінреінтеграції, що погіршило захист постраждалих від війни

Вона вказала, що є низка викликів, які держава має подолати, зокрема недоліки в Кримінальному кодексі, що стосуються колабораційної діяльності. 

“У Верховній Раді зареєстровано 13 законопроєктів, які ставлять за мету змінити одну статтю Кримінального кодексу. Утім, змін не відбувається, оскільки немає спільного розуміння, в якому напрямі мають ці зміни рухатися. Відсутнє розуміння, який є суспільний консенсус в питанні, що вважати співпрацею з окупантом, за яку має настати кримінальна відповідальність, а що такою співпрацею не є. І як подолати розбіжності, які виникають між сприйняттям колабораціонізму на рівні громад, які були окуповані, і національним рівнем”, – пояснила Альона Луньова.

Вона переконана: проблема полягає в тому, що в Україні немає суб’єкта, який би відповідав у державі за координацію процесів, формування візії, який вигляд повинне мати майбутнє до та після деокупації українських територій, забезпечуючи мету реінтеграції, спільне проживання з людьми, що залишалися в окупації або виїхали за кордон.

Правозахисниця констатувала, що відсутність візії призводить до того, що кожен орган державної влади робить те, що він вважає за потрібне в межах своєї компетенції, яка не завжди відповідає єдиній меті.

“Держава наче постійно балансує. Як на терезах, де на одній шальці в нас є спільні питання, зокрема, що будуть після війни, – реінтеграція, мир, співіснування, а на іншій – завдання, які стоять перед державними органами тут і зараз. До прикладу, оформлення документів для молоді, яка виїжджає з окупації. На одній шальці терезів – потреба видати їм всім паспорта, бо це наші громадяни і це дозволить їм якнайшвидше інтегруватися на підконтрольній Уряду України території. А на іншій – питання національної безпеки, як його розуміє Державна міграційна служба та СБУ. На одній шальці в нас є бажання залучити молодь з окупації, видати їй освітні документи, щоб вона далі продовжувала навчатися і працювати, а на іншій – Міносвіти ці процеси, здається, не потрібні, бо вони концентруються на “правильній” системі освіти”, – розповіла Альона Луньова.

Правозахисниця також констатувала, що наразі в Україні залишається неартикульоване завдання реінтеграції як цінності. Тож без цього неможливо говорити про взаємодію всіх зацікавлених сторін з державою в зазначеному напрямі. Щоб усунути проблему, держава має визначити суб’єкт, який би формував бачення майбутнього з тимчасово окупованими територіями до їхньої деокупації та після.

“Такий орган може створювати робочі групи для формування позицій по важливих питаннях подолання наслідків війни. Ми в громадському секторі вже напрацювали позиції для органів державної влади, до прикладу щодо “документів”, виданих в окупації. Це наш експертний внесок. Але має бути такий державний орган в уряді, який би був готовий використати ці пропозиції для формування державної політики. Він має бути готовий узяти відповідальність, якщо ми хочемо дійсно повертати деокуповані території або зберігати зв’язки з жителями окупованих територій”, – сказала Альона Луньова і додала, що українське суспільство має запит на бачення майбутнього і що важливо долучити організації громадянського суспільства до процесу формування візії держави щодо перехідного правосуддя.

Читайте також: Перехідне правосуддя для Криму: Представництво президента в АРК оголосило про третій крок реінтеграції півострова

Нагадаємо, перехідне правосуддя – всесвітньо відома політико-правова концепція transitional justice. Її використовують у кожній державі, яка переходить зі стану конфлікту та окупації до стану миру. Вона передбачає комплекс заходів з подолання наслідків війни та окупації і встановлює запобіжники, які унеможливлять повторення конфліктів. Ця концепція не обмежуються кримінальним правом. Вона передбачає чотири головні складові:

• кримінальне судочинство – покарання винних за найтяжчі злочини;
• констатацію істини – документування порушення прав людини;
• відшкодування збитків жертвам, відновлення порушених прав постраждалих під час війни;
• інституційні реформи судової та правоохоронної системи, сектору безпеки, а також перевірку держслужбовців на співпрацю, зокрема, з бойовиками.