Я єзидка, але про мій народ ніхто не знає, бо нас знищує геноцид ІДІЛу
Я – єзидка. Наш народ в Іраку пережив геноцид, влаштований “Ісламською державою” (ІДІЛ). Коли це сталося, ми осягнули, що нам, як меншині, треба бути почутими, слід, щоб нас бачили, помічали. Хоча це суперечить правилам виживання, закарбованим у нашому ДНК. Адже ми всю свою історію переховувалися, і це стало запорукою збереження етносу єзидів. Однак коли стираються країни й вирізаються народи, дуже треба про це гучно заявляти.
Єзиди – розсіяний діаспорний народ. Загалом нас півтора мільйона. Ми виникли за сивої давнини, в період розквіту цивілізацій Межиріччя на Близькому Сході, ще до появи перших єгипетських пірамід. На нашому календарі зараз уже шосте тисячоліття. Ми йменуємо себе “ізіді”, але у світі нас знають як “єзидів”. Ми віримо в єдиного бога і його сім янголів. Однак упродовж усієї історії наша релігія неправильно трактувалася чужинцями, представниками інших релігій – християнами, мусульманами. З давніх-давен нас називали “дияволопоклонниками”, це тавро і досі на моєму народові. Воно стало приводом для того, щоб ІДІЛ напав і намагався винищити нас.
Гадаю, мені не треба пояснювати, хто такі ІДІЛ, адже “Ісламська держава” влаштувала багато злочинів у всьому світі. У 2013 році її бойовики захопили Сирію, потім просунулися до Іраку. В цій країні, в регіоні Синджар, живуть єзиди. Спершу з початком вторгнення ІДІЛу більшість єзидів не розуміла, що це за рух: Ірак на той момент був нестабільною державою. Багато хто сприйняв прихід ІДІЛу як вступ у боротьбу за владу ще однієї політичної сили. Але певна група єзидів розуміла, що очільники “Ісламської держави” планують щось жахливе, планують геноцидну кампанію.
Ці люди намагалися виїхати до сусіднього автономного регіону – Курдистану. Він розташований поряд із Синджаром. Однак курдська армія, яка захищала також Синджар, не дала цього зробити більшій частині єзидів. Вояки стверджували, що зможуть захистити нас.
2013 року ІДІЛ захопив Мосул – це друге за величиною місто в Іраку. Там бойовики набрали багато зброї і з більшими силами посунули на Синджар. Коли розповідають про ІДІЛ, багато хто забуває, що це переважно були чужинці – не мешканці Іраку. І той геноцид, який влаштовувався, робився руками чужинців, представниками інших племен і народів.
Однак перед початком масових убивств стартувала пропагандистська кампанія. Спершу вона стосувалась ІДІЛу, щоб привернути на його бік якнайбільше людей, потім людям почали промивати мізки. Чоловіків налаштовували проти жінок і навпаки. Це дуже заплутало людей.
Назовні – світові – все подавалося викривленим. І досі іноземці не знають про масові злочини – ґвалтування жінок, дітей, історії людей, з якими жорстоко поводились, про рабство. Торгівля людьми процвітала і процвітає. Єзидів зробили обслугою халіфату.
Тому потрібно дуже чітко розуміти, що відбувається з невеликими громадами в разі військових конфліктів. Наприклад, у регіонах, контрольованих ІДІЛом, єзиди не могли навіть навчатись – ані в середніх школах, ані в університетах. У мене наразі не залишилося жодного родича в Іраку. А за кордоном дуже часто люди дізнаються саме від мене про те, що є такий народ. І, коли я розповідаю, що з нами відбувалось, що нам доводилося тікати в гори й переховуватися там без їжі й води, іноземці дуже дивуються, бо вони цього не знали.
Жодна миротворча структура, ООН чи будь-яка інша організація, тоді не втрутилася, не допомогла. На щастя, багато єзидів працювали перекладачами для американців і європейців після операції в Іраку з повалення режиму Саддама Хусейна. І в такий спосіб, скориставшись зв’язками, ці люди змогли виїхати із Синджару. Багато з них зараз працюють у Пентагоні. Але для таких єзидів після виїзду з батьківщини жахи не скінчились, бо за кордоном вони продовжували отримувати дзвінки з погрозами.
Ситуація покращилася відтоді, як президент США Барак Обама зробив заяву на підтримку єзидів у серпні 2014 року. Він розповів про масові вбивства, вчинені бойовиками ІДІЛу. І лише тоді організували коридори, щоб вивезти єзидів з гірських масивів Синджару. І все ж не всі змогли ними скористатись і виїхати. Декілька тисяч потрапили в полон, велику кількість винищено, і ніхто не знає, скільки вбитих насправді.
Це справжній геноцид.
Я навчалася в університеті на юриста, працювала адвокатом. У мене були інші плани на життя. Але все змінилось, моє життя змінилося після того, як я довідалась, що насправді відбувалося в Синджарі. Я вирушила до Іраку і стала допомагати своєму народу.
Головне, на моє переконання, документувати злочини, щоб була доказова база для подальшого притягнення злочинців до відповідальності. Упродовж останніх п’яти років моя громадська організація Yazda збирала свідчення, факти, докази, щоб потім донести все це до відома міжнародної спільноти та структур, які повинні затримати й судити винуватців.
Дуже показовим було те, що жінки-єзидки стали розповідати про пережите. У патріархальному суспільстві Близького Сходу, щоб наважитись на це, треба мати сміливість. Жінки стали свідчити, і це нам допомогло зібрати базу. Представниця нашої організації отримала Нобелівську премію миру 2018 року. Але ми маємо працювати не заради нагород, а заради оприлюднення інформації і встановлення справедливості.
Ми всі були трохи наївними, коли думали, що після того, як надамо розголосу подіям, які сталися в Синджарі, міжнародна спільнота стане на наш бік і притягне ІДІЛ до відповідальності, надасть допомогу єзидам. Ще 2015 року ми звернулися до ООН, Міжнародного кримінального суду, щоб ініціювати міжнародне розслідування. Але й досі нам відповідають “відписками”: мовляв, доказів не досить. Так само Україна зараз робить численні подання про злочини війни, які стаються на її території. І ми спостерігаємо, що не завжди міжнародні структури спроможні надати відповідь, не завжди хочуть це робити. Ми вважаємо, що потрібні інші структури й механізми притягнення до відповідальності злочинців на міжнародному рівні.
Для нас був дуже помічний UNITAD – підрозділ ООН з розслідування злочинів, документації та збору фактів. Але 17 вересня 2024 року він припинив свою роботу, був розформований рішенням Ради Безпеки ООН. Два місяці тому на полицю архіву лягли всі докази, які збирались останні шість років. Це свідчення тисяч людей, мільйони доларів були витрачені, щоб зібрати цю інформацію, і невідомо, що буде далі.
Тож нам потрібен новий механізм на постійній основі, який дозволить чинити правосуддя. Хай навіть ця структура буде на основі ООН.
Наразі ми притягаємо до відповідальності бойовиків ІДІЛу в межах національних законодавств окремих країн, наприклад у Німеччині. Наша організація надала докази й привезла туди потерпілих, щоб вони наочно засвідчили в суді. Цими діями ми даємо новий поштовх правосуддю. Наразі ми вважаємо, що до цих процесів потрібно вже залучати молодь. Адже навряд чи ми встигнемо довести справу до кінця впродовж нашого життя. Молодь – амбітна, прагне досягати цілей. Тому відновлення справедливості стане справою і наступних поколінь.
Промова виконавчої директорки ГО Yazda, адвокатки, представниці єзидського народу (Ірак) Натії Наврузов під час другої міжнародної конференції Crimea Global у Києві
