Убитих не забирають, поранених приховують: як пропаганда вражає голови кримчан і що вони думають про війну

Простежуючи поглядом чергову колону військових вантажівок і танків, що йшли на північ Криму, ми сперечалися, яким буде подальший розвиток подій. Це було за тиждень до війни. Більшість схилялася до того, що масштабного вторгнення не буде, бо російська пропаганда працювала у “фоновому” режимі й заледве на половину потужності. 

Коли саме почався інформаційний наступ у Криму, як на півострові приховують реальний перебіг подій та кількість втрат і що сьогодні мешканці окупованого півострова думають війну, читайте в матеріалі кримського кореспондента.

Літери Z і V на набережній Феодосії, Крим, квітень 2022 року. Фото: Крим.Реалії

“ПроZетіли” мізки за тиждень

У перший день війни, судячи з розгублених виступів, пропагандисти ще не отримали жодних темників, і початок широкомасштабного вторгнення для них виявився повною несподіванкою. У кримських пабліках кілька днів можна було спостерігати широку палітру думок – від постів затятих прихильників “денацифікації” до відкритих антивоєнних гасел. Навіть за кілька днів після початку вторгнення вигуки “взяли Крим, візьмемо Україну” кримчани зустрічали здивованим мовчанням. А на пропозиції обклеювати власні машини скотчем у вигляді літер Z і V багато хто запитував, що означають ці знаки.

Але вже наприкінці першого тижня пропаганда оговталась і набрала обертів. Директори шкіл, головні лікарі, голови сільських адміністрацій та їхні родичі раптом стали синхронно постити сторіз та дописи про те, як вони підтримують спецоперацію і загалом політику Путіна. По всіх містах Криму за одну ніч зупинки громадського транспорту “прикрасили” плакати “зелених чоловічків” з написами “Російський воїн-визволитель”. Їх доповнили біл-борди із зображенням Путіна та його цитатами й загальним хештегом “своїх не кидаємо”. А силовики тим часом почали масштабну кампанію переслідування за антивоєнні пікети та навіть висловлювання.

Що далі, то більше. Наліпки для машин з літерою Z заповнили прилавки магазинів, а на деяких заправках їх роздавали безкоштовно. Також станом на зараз помічений наліпками з літерою Z весь без винятку комунальний транспорт – від тролейбусів та машин невідкладної медичної допомоги до сміттєвозів. Ця буква також стала постійною на рекламних роликах, одязі, будинках місцевої влади. А до шкіл надіслали рекомендації починати кожен день з патріотичної лінійки з обов’язковим виконанням гімну Росії та Криму.   

До сплеску наочної агітації варто додати не менш тотальну та дуже інтенсивну телевізійну пропаганду. Серед більш-менш нових трендів – широкомасштабне використання телеграм-каналів із вкидами, таргетованими для споживачів саме цього каналу.

Брехню немає з чим порівняти

З іншого боку, альтернативні джерела інформації у вигляді українських інформаційних ресурсів та російських опозиційних сайтів майже без винятку блокуються. Незабаром після початку війни також “лягли” соціальні мережі Twitter, Instagram та Facebook. У перші дні це не завдало нікому з користувачів особливого клопоту: мовляв, “VPN у поміч”. Але зараз у Криму зі значними перебоями працюють навіть платні VPN-сервіси, не кажучи вже про безкоштовні.

Відсутня можливість дізнатися правду і в очевидців подій. Ті, хто вирушив з Криму на так звані “навчання”, зазвичай уже на зв’язок не виходять. У тих військових частинах, звідки вони поїхали воювати, родичам повідомляють, що долю своїх близьких вони дізнаються лише після завершення “спецоперації”. І під загрозою кримінального переслідування суворо забороняють звертатися до українських сервісів пошуку російських військовослужбовців типу “Повернися живим з України” або “Шукай своїх”.

Поранені, які вижили й потрапили до Криму, дуже скупо розповідають родичам мінімальні подробиці, тому що ФСБ погрожує всім і кожному тюремними термінами за розголошення державної таємниці, до якої вони нібито зараховують будь-які подробиці “спецоперації”. Під підпискою про нерозголошення перебуває також весь медичний персонал, який обслуговує поранених.

Нескінченного потоку “двохсотих”, який потенційно міг би протверезити прихильників війни чи навіть підняти антивійськовий спротив, насправді майже ніхто не бачить. Насамперед тому що російські військові не дуже зацікавлені збиранням своїх убитих та їхнім перевезенням з поля бою до навколишніх моргів. У цьому є не лише морально-психологічний сенс і не лише військові міркування про те, щоб приховати реальні втрати. Є й цинічна економічна складова. 

Річ у тім, що за кожного вбитого під час “спецоперації” Росія обіцяла їхнім близьким виплатити по 5 мільйонів рублів. Кожна сотня кинутих у полі, закопаних у канавах або спалених у крематоріях вояк дозволяє цій країні економити пів мільярда виплат з бюджету, який зараз стрімко худне. Тих небагатьох, яких дозволяють “оформити в цинк”, розвозять моргами вночі в глухо затягнутих тентами кузовах. Підходи до таких моргів ретельно пильнують оперативні працівники ФСБ. 

Тож ані альтернативної інформації про війну з інших джерел, ані, тим більше, відомостей для власних висновків чи спостережень у Криму практично немає. Замість цього лише нескінченний потік інформації через усі канали російської пропаганди. 

По той бік інформфронту

У комплексі все це не могло не вплинути на зміну суспільного настрою переважної більшості кримчан. На сьогодні багато хто з них налаштований надзвичайно войовничо, вони вкрай агресивно реагують на репліки, які суперечать настановам пропаганди, ігнорують логічні протиріччя й майже сліпо підтримують будь-які дії російського президента. Водночас зазвичай спостерігається відсутність бажання думати про наслідки подій, що відбуваються.

Й тут варто додати, що наративи, які існують в українському інформаційному просторі, на окупованому півострові під впливом російської військової пропаганди сприймаються зовсім інакше. Нижче наводимо нерепрезентативну із соціологічного погляду, але досить симптоматичну добірку реакцій середньостатистичної жертви пропаганди, яка мешкає на окупованому півострові. 

Теза: “Весь світ підтримує Україну та надає їй допомогу, а дії Росії всі засуджують”.

Відповідь ураженого пропагандою: “Ніхто їх не підтримує. Зеленський щодня щось канючить. А Росію засуджують не всі люди, а окремі політики. Вони всі маріонетки Америки. Як там скажуть, так вони й роблять”.

Теза: “Санкції вбивають російську економіку. Незабаром їхню дію відчуватиме на собі кожна людина, і наслідки розтягнуться на десятки років”

Відповідь ураженого пропагандою: “Нас цими санкціями вже котрий рік лякають. Путін щось придумає. А від санкцій в Америці та Європі страждають навіть більше, тому їх невдовзі скасують. І ми готові цей час потерпіти”.

Теза: “Російські війська розстріляли мирних людей, бомблять пологові будинки, вбивають дітей. Це не спецоперація, а геноцид”. 

Відповідь ураженого пропагандою: “Все це брехня! Ви ці трупи особисто бачили? На фото це все актори загримовані. Знімання закінчилося – вони встали й додому пішли. А пологові будинки та дитячі садки зруйновані, бо українська артилерія спеціально так робить. Хочуть налаштувати мешканців, що чекають визволення від укронацистів, проти російських солдатів”.

Теза: “На цій війні гине дуже багато російських солдатів. Їх бездумно шлють на забій, і вже тисячі сімей втратили синів, братів, чоловіків та батьків”.

Відповідь ураженого пропагандою: “На те вони й солдати, щоб помирати за Батьківщину. Зате тут не стріляють. А якби Росія не почала наступати, то українці точно напали б на Крим – Путін просто хохлів на два ходи випередив”.

Важкопоранені пропагандою

Розуміння того, як бачать цю війну кримчани, важливе не так саме по собі, як у контексті неминучої реінтеграції територій, населених важко пораненими військовою пропагандою жителями. З огляду на це, мабуть, не варто в найближчому майбутньому розраховувати, що ці люди раптово “одужають”: прозріють, усвідомлять і дійдуть об’єктивних висновків про війну. Їхній світогляд жорстко деформований, цінності спотворені, а здатність до аналітичного мислення нещадно “випалена” тотальним інформаційно-психологічним тиском російської пропаганди.

Павло Буранов, спеціально для ZMINA з Криму