В Україні 500 тисяч пацієнтів щороку ризикують померти без паліативної допомоги

В Україні 500 тисяч пацієнтів щороку ризикують померти без паліативної та госпісної допомоги.

Такі дані були озвучені на спільній прес-конференції “Української ліги розвитку паліативної та госпісної допомоги” та Департаменту охорони здоров’я КМДА перед виставою “Подорож Аліси до Швейцарії” у театрі Франка, повідомляє Громадське радіо.

Вистава та прес-конференція були присвячені Всесвітньому дню госпісної та паліативної допомоги, який відзначається цього року 14 жовтня.

Згідно з озвученими даними Державного комітету статистики України і Центру медичної статистики МОЗ України, в Україні щороку помирає близько 600 тисяч осіб. Загальна смертність населення та смертність від окремих причин перевищує удвічі відповідні показники країн ЄС. І, незважаючи на кількість людей, що потребують госпісної та паліативної допомоги у фінальному періоді життя — а це 500 тис. пацієнтів — Україна нині посідає передостаннє місце в Європі за споживанням знеболювальних препаратів. Тобто, в Україні майже найгірша ситуація з доступом до знеболювальних препаратів, найгірша — у Македонії.

“Чому в цьому році в два рази підвищуємо потреби по морфіну чи іншим знеболювальним препаратам? Ми маємо показати, що трапилося, наші люди повинні перестати терпіти біль!”, — розповідає Володимир Тимошенко, заступник голови правління Української ліги розвитку паліативної та госпісної допомоги.

У 2013-му році Кабінет міністрів України ухвалив постанову № 333, яка дозволила використовувати таблетований морфін, виписувати препарати на 10 днів, отримувати їх довіреним особам. Але знеболювальні як і раніше відсутні у аптеках. У багатьох областях України кількість ліцензованих аптек, які мають право на реалізацію наркотичних знеболювальних, коливається від 4 до 10 на всю область.

“На жаль, у нас і асортимент дуже малий. Ми закуповуємо мало і виробляємо мало. І, знову таки, треба працювати з Кабміном, щоб ми здолали ці перестороги, ніби тут всі наркоманами стануть від цього. У нас на ацетильованому опії сидять і, вибачте, на марихуані.

Люди виходять самі з ситуації.  І коли людині замість морфіну дають трамадол, а цей трамадол для нього, вибачте, що попив води. Громадськість повинна давити на органи влади. Не повинні наші люди терпіти біль! Це принцип в усьому світі один і ми повинні сповідувати його”, – емоційно пояснює Володимир Тимошенко.

Нині українська аптека, яка продає наркотичне знеболювальне, повинна мати броньовані двері, подвійні замки, решітки на вікнах, сейф та сигналізацію. На сьогодні розроблені зміни до наказу МВС, але вони ще не прийняті.

Цінова політика також недостатньо врегульована. На одні й ті ж препарати ціни відрізняються на 30-50%, іноді відсотки цін, які ставлять аптеки, аби компенсувати витрату на охорону, сягають до 500 від випускної ціни, кажуть учасники заходу.

Нестача кадрів і нерозуміння суті “паліативної допомоги”, на їхню думку — ще одна з причин застою цієї галузі медицини.

За словами Валентини Гінзбург, в.о. директора департаменту соціальної політики КМДА, в столиці розпочато роботу з навчання медичних та соціальних працівників профільних кафедр щодо виписки рецептів та що функціонує цільова група, що займається покращенням київських умов.

“Сьогодні у нас функціонує 4 відділення: на базі другої та десятої лікарень, шпиталю і онкоцентру. На базі онкоцентру є мобільна бригада. І на базі інших лікарень будуть створюватися мобільні бригади. Влітку, в червні до Дня захисту дітей відкрили мобільну бригаду на базі шкірно-венерологічного диспансеру”, – розповідає Валентина Гінзбург.

Загалом по місту, за словами чиновниці, нині розгорнуто 125 ліжок для паліативних хворих. А мінімальна потреба складає 350-400 ліжок, і палати мусять бути одно-двомісними.

Але, виявляється, не все так просто, пояснює Валентина Гінзбург:

“Не всі ті хворі, які потребують знеболення, потребують стаціонарної допомоги. Такі відділення — це перший поверх, обов’язково, і це повинні бути фізично і візуально відокремлені  від іншої частини лікарні відділення”.

А госпісні відділення київських лікарень номер 2 та номер 10, за її словами,  не відповідають стандартам паліативної та госпісної допомоги.

Василь Князевич, голова “Українського ліги розвитку паліативної та госпісної допомоги”, каже — ремонт робиться повільно, і місто має вжити додаткових заходів, щоб пришвидшити створення умов для хворих найближчим часом, а не через три роки.

Наразі Міністерство охорони здоров’я закладає у бюджет кошти на розвиток паліативної та госпісної допомоги та покращення сьогоднішніх умов.

Василь Князевич мав декілька зустрічей з цього приводу з виконувачкою обов’язки міністра охорони здоров’я, Уляною Супрун: “Вони закладають фінансування паліативної допомоги за рахунок держави. Повністю. Хоча в світі такого немає”.

За його словами, в інших європейських державах фінансуванням та збором коштів для паліативної допомоги займаються не лише на державному, а й на громадському рівні.

За словами Князевича, 74% дозвонювачів на телеканал “Прямий” під час розмови про госпісну допомогу сказали, що хочуть, аби смерть їх зустріла вдома, і це збігається із світовою тенденцією — таких людей 80%. Але незважаючи на цю тенденцію, щороку близько 2 млн осіб, пацієнтів та їхніх сімей, в Україні потребують спеціальної паліативної допомоги.