Рада діджиталізувала прописку

Верховна Рада ухвалила закон про реалізацію публічних електронних послуг з реєстрації та декларування місця проживання в Україні.

Про це повідомили у парламенті. 

Фото: delo.ua

Підтриманий закон внесли на розгляд парламенту у травні. Його ініціаторами стала група депутатів, яким не подобалось, що найпопулярніша сьогодні серед українців адміністративна послуга одночасно є архаїчною і складною.

Міністр цифрової трансформації Михайло Федоров тоді запевняв, що якщо законопроєкт підтримають, то для реєстрації досить буде лише повідомити фактичну адресу на порталі чи в застосунку “Дія”

“Знищуємо штамп в паспорті і “папірець” до ID-картки… Ви прямо у додатку або на порталі “Дія” зможете вказати адресу, за якою фактично проживаєте, та отримати підтвердження від власника житла. Жодних довгих прогулянок у ЦНАП – тільки підтвердження онлайн. Ми повністю змінюємо філософію прописки. Замість трьох установ, 30 днів очікування та папірців — одна заява, яку опрацюють у першу добу”, – відреагував він на ухвалення закону. 

Задекларувати місце проживання, згідно з документом, можна у житлі комунальної власності, що підлягає приватизації, а також у службовому житлі. Послуга наразі працює у 7 містах експериментально, однак невдовзі вона буде доступна кожному, пообіцяв Федоров. 

Близько 12% українців, як показують соціологічні дослідження, живуть не за місцем реєстрації, а це еквівалентно щонайменше 3,3 мільйона дорослого населення. Водночас ухвалений закон не спростить їм процесу декларації фактичного місця мешкання, адже до визначеного переліку відомостей їм треба буде додати стосовно кожного власника (співвласника) житла ще й такі: 

• прізвище, власне ім’я, по батькові (за наявності);
• дата народження;
• реквізити паспортного документа особи та /або паспортного документа іноземця або особи без громадянства;
• реєстраційний номер облікової картки платників податків з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків або повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган) і мають відмітку у паспорті);
• відомості про документи, що підтверджують право власності на об’єкт нерухомого майна;
• контактні дані: номер телефону, адреса електронної пошти, інші засоби зв’язку (за наявності).

У разі, якщо людина не є власником (співвласником) житла, за адресою якого декларує місце проживання, їй необхідно буде отримати згоду власника (співвласників) житла в електронній формі. 

“Отримати згоду “власника/співвласників житла, наймача та членів його сім’ї” є насправді для більшості непосильним завданням. Зокрема, і через існування численних стереотипів стосовно зв’язку реєстрації місця проживання та права власності/користування житлом. Більшість громадян, як свідчить дослідження, не зареєстрували б орендарів, якби здавали квартиру в оренду”, – пояснює адвокаційна менеджерка Центру прав людини ZMINA Альона Луньова. 

Альтернативний законопроєкт, який розробляли правозахисники, ще в червні повернув на доопрацювання профільний парламентський комітет. Його автори пропонували, щоб для реєстрації місця проживання і зняття з неї заявники мали звернутися до органу реєстрації, зокрема до ЦНАПу, та показати документ, що посвідчує особу. Після ідентифікації та сплати адміністративного збору особа, згідно з їхньою ідеєю, має подати відповідну заяву, однак до неї не потрібно додавати документи, що підтверджують право на проживання за вказаною адресоюі У законопроєкті прописали й механізм захисту прав власників житла від неправдивих повідомлень про місце проживання. Після подання заяви на реєстрацію відповідальна посадова особа здійснює цю процедуру, а також вносить інформацію до реєстру територіальної громади, яку надалі передають до Єдиного державного демографічного реєстру. Після цього власників житла, в якому прописалася людина, інформують про здійснення такої реєстрації..