Чому фемінізм потрібний чоловікам: 7 аргументів “за” і жодного – “проти”
Найнеочікуваніше зізнання про фемінізм почула від мого приятеля-чоловіка. Я навіть на кілька секунд заклякла, осмислюючи. “Фемінізм зробили не феміністки, а чоловіки, у яких є дочки”, – говорив він.
“Ти, звісно, молодець! І тут чоловіки відзначилися”, – криво усміхаюся.
“Я кажу про тих чоловіків, як батько моєї подруги. Вона з дитинства мріяла про авіаконструювання, і батько багато зробив для її спочатку дитячого захоплення, а потім допомагав усім можливим, щоб вона реалізувалася там, де хотіла… Зараз їй 50 років, вона авіаконструкторка у дуже потужній компанії…” – пояснює мені приятель.
“А тепер уяви, якби можливості були рівні, як для дівчаток, так і для хлопчиків – тоді батькові не довелося років сорок тому робити щось спеціально, щоб його дочка була там, де хотіла бути. А не просто мала варити борщ чи йти секретаркою в якусь компанію…” – наполягаю на своєму і продовжую:
“Мені буквально з пів року тому зізнавалася депутатка Кременчуцької міської ради Лариса Гориславець, мама сина, про те, що фемінізм потрібний не стільки їй чи навіть дочці, якби вона її мала, скільки її синові.
“Тому що на хлопців, зокрема й мого сина, з дитинства тиснуть так звані суспільні норми: вони повинні не тільки себе прогодувати, а ще й багатьох людей у своїй сім’ї. А не кожен може бути успішним, не кожен може це потягти…” – казала вона”.
Старі суспільні ролі не працюють
Мій приятель визнав, що невдало пожартував про роль жінки у феміністичному русі. Але він висловив те, про що часто мовчать, хоч давно вже на часі.
Фемінізм потрібний і корисний для всіх.
Не тільки для жінок, коли цей рух тільки зароджувався на початку ХХ століття. (Той самий приятель зауважив: “Мені складно уявити, що якихось сто років тому жінки не могли голосувати. Чим ви гірші за нас, що не могли брати участь у виборах? Це ж як расизм… Тільки стосовно жінок”.)
Фемінізм рівною мірою потрібен і чоловікам. Я би додала, і не лише тим, які виховують дочок.
Нещодавно Центр прав людини ZMINA за підтримки посольства Німеччини провів онлайн-опитування, аби з’ясувати, що українці та українки думають про сучасний фемінізм.
У ньому взяли участь 725 респондентів (64,8% жінок та 35,2% чоловіків). До участі запрошували жінок та чоловіків, які не є експерт(к)ами з тем гендерної рівності та фемінізму.
Власне, читаючи не тільки цифри дослідження, а й розгорнуті відповіді, я вкотре переконуюся: старі суспільні ролі, коли жінки поралися біля печі та доглядали дітей, а чоловіки орали поле й воювали, в час сучасних технологій, зміни професій та фінансової незалежності жінок (якщо їм таки вдасться її здобути) просто не працюють.
Прикметно, що, відповідаючи на питання анкети про те, чи поширення ідей фемінізму призводить до порушення прав чоловіків, лише 38,5% нефеміністів/ок у цьому переконані, і ще менше (лише 34% з них) навели приклади ситуацій, в яких права чоловіків порушуються.
До того ж самі опитані говорили не стільки про порушення прав внаслідок поступу фемінізму, скільки внаслідок відсутності гендерної рівності. Спробую пояснити на прикладі цих коментарів, взятих із дослідження.
“У будь-яких випадках, коли рішення приймається на основі статі. Квоти при прийомі на роботу, коли важлива не твоя компетенція, а твої статеві органи.
Коли суди та суспільна думка ставляться до жінок більш поблажливо ніж до чоловіків. Коли в будь-якому конфлікті чоловік вважається винним”.
Аргумент 1. Квот щодо прийому на роботу жінок немає, вони запроваджені (як позитивна дія) тільки у виборчому кодексі. І стосуються як жінок, так і чоловіків.
Оскільки традиційно саме чоловіки очолювали виборчі списки і часто їх ще й наповнювали, то квоти більш помітні наразі як підтримка саме жінок.
Утім, квоти – це тимчасове явище. Коли баланс буде досягнутий, потреба у квотах як таких відпаде.
Аргумент 2. З позиції жінки скажу – вимушена вислуховувати про те, що я винна частіше ніж добрий день: від того, що чоловік не випраний і не нагодований, до того, що я – погана мати, бо не так виховую дитину, яка істерить на асфальті вже 15 хвилин.
Тобто про свою “провину” чують як жінки, так і чоловіки, оскільки є тиск і очікування патріархального суспільства – ким має бути жінка і чоловік. І якщо щось виходить поза межі цих очікувань – одразу прилітає стигма “винен”, “винна”. Водночас фемінізм говорить про вибір і партнерство.
“Це коли жінки зловживають своїми правами, наприклад, є КЗОТ, є перелік прав, відповідно. Однак деякі жінки у декретній відпустці 18 років (3 дитини й декрет по 6 років) і в неї вислуга і пенсія, а бездітним жінкам та чоловікам служити 18 років безперервно, а в результаті однакова вислуга, посади й звання…”
Аргумент 3. В умовах, коли будуть забезпечені можливості піти у відпустку із догляду за дітьми саме для чоловіків, потреба для 100% декрету для жінок зникне.
Водночас слід зважати, що у “декрет” ідуть зазвичай жінки ще й тому, що заробітна плата чоловіка-“годувальника” в рази вища, тому родині вигідніше зберегти саме її.
Жінки в Україні вимушені так довго залишатися у декреті ще й тому, що немає достатньої кількості дитячих садочків, гуртків, інших навчально-освітніх закладів. І чи не найгірше – наше середовище залишається недружнім до батьків з дітьми, а роботодавці – негнучкими.
“Після розірвання шлюбу майже у всіх випадках діти дістаються матері, це йде у розріз з ідеями фемінізму про рівність між статями та справедливість”.
“Випадки розлучень, поділ майна та зловживання в цих випадках (є досвід друзів), проблеми у вихованні дітей та доступі батька до них після розлучення”.
Аргумент 4. Кожне конкретне судове рішення варто дослідити – чи справді суддя віддає дитину “за замовчуванням, бо мати”, чи з боку жінки були наведені аргументи щодо догляду за дитиною.
До слова, ще не так давно опіка над дитиною була виключним правом батька. І саме феміністки досягли того, щоб у вихованні дитини матері були суб’єктом, який має права, а не об’єктом.
Очевидно, всім нам варто вчитися домовлятися опікуватися дитиною разом, а не розглядати дитину як можливість з’ясувати стосунки. Від цього страждає саме дитина.
“Коли подружжя розлучається, то половина власності віддається жінці, діти також, й найголовніше – аліменти платить тільки чоловік. Жінка при розлученні нічого не втрачає, а чоловік – 50% свого майна, дітей та ще й платить аліменти”.
Аргумент 5. Аліменти, як і судове рішення, з ким лишається дитина, призначаються з урахуванням різних факторів. І найперше слід розуміти, що аліменти – це не привід вчергове помститися, а можливість спільно утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Найнижча сума аліментів з огляду на прожитковий мінімум: для дітей до 6 років – 1006,5 грн, від 6 до 18 років – 1225 грн щомісяця.
Тільки зібрати дитину в перший клас – закупити канцелярію, рюкзак, шкільну форму – буде в рази дорожче, не враховуючи того, що дитині потрібно їсти, матері сплачувати комунальні послуги за квартиру, де проживає дитина, купувати ліки, якщо дитина хворіє, оздоровлювати її, водити на гуртки, купувати книжки, відвідувати музеї…
Хоча й тут не слід мірятися, хто більше витратив на дитину, а радше звернути увагу, що дитині потрібна увага і турбота обох батьків більше аніж витрачені на неї кошти.
Питання аліментів не стоятиме так гостро, якщо увагу в рівній мірі надаватимуть як батько, так і мати. Це стосується всього: вибору садка чи школи, зустрічі після навчального закладу, відвідування гуртків, оздоровчого відпочинку, вболівання на спортивних змаганнях дитини, спільних поробок для шкільного ярмарку чи написання коду до комп’ютерних ігор…
Зауважу також: у світі є країни, де жінки сплачують аліменти у разі розлучення.
“Наприклад, у випадку непідтверджених звинувачень у “сексуальних домаганнях”, коли чоловік 1) має доводити свою невинуватість і 2) все одно втрачає роботу, бізнес і репутацію”.
“Жінки повинні розуміти, що рівність прав не означає мати привілеї над чоловіками. Сексуальні домагання та натяки є також з боку жінок, особливо на керівних посадах. Чоловіки про таке соромляться повідомляти у поліцію”.
“Через вас (феміністок. – Ред.) тепер знайомство із дівчиною сприймається як домагання, а дівчата все більше займаються камхорингом (публікація в інтернеті своїх фото з частково або повністю оголеними частинами тіла. – Ред.). Хоча все ж насилля щодо жінок я вважаю неприпустимим”.
Аргумент 6. Злочини голлівудського продюсера Харві Вайнштейна були бомбою сповільненої дії. За сексуальні домагання як злочин мало настати правосуддя.
Те, що цей судовий процес спричинив таку хвилю відвертості з боку жінок, свідчить про глибоку замовчувану проблему сексуальних домагань, об’єктивізації, насильства стосовно жінок. І нарешті в жінок з’явилася змога щонайменше виговоритися.
Водночас в Україні довести, що щодо тебе були спричинені дії сексуального характеру – вкрай складно. Найчастіше саме потерпілі жінки опиняються в ситуації “сама винна”, “сама спровокувала”.
І, як видно з коментарів респондентів, – це так само шкодить і чоловікам.
“Призов на строкову військову службу для чоловіків обов’язковий, а для жінок ні, рабство для чоловіків… Працевлаштування молодих спеціалістів чоловічої статі після університету неефективне. Спочатку строкова військова служба, а потім… А потім твої одногрупниці вже зробили кар’єру, а ти лише з казарми відкинувся. І тут залишається: а) алкоголізм; б) міграція в пошуках себе і кращої долі.
Тому що вимоги до тебе як до чоловіка лише зростають з твоїм дорослішанням, а ти з армії виходиш без нічого, лише зі знаннями, як захистити суспільство, яке тебе ж експлуатує і викидає після використання за призначенням, що психологічно складно стерпіти…”
Аргумент 7. Є багато жінок, які хочуть служити, просуватися кар’єрними сходами, ставати генералинями. Водночас їм до військової служби часто зачинені двері.
З появою професійної армії тиск на чоловіків суттєво знизився б: на військову службу йшли б лише ті, хто має до того хист і бажання, як чоловіки, так і жінки, а Україна мала б професійну армію.
На жаль, тільки з окупацією Криму та Східних регіонів України, коли жінки-доброволиці пішли на війну, про готовність в армії бачити жінку більш-менш заговорили. До грудня 2017 року існувала заборона жінкам очолювати понад 450 різних професій, в тому числі і військових.
Що спільного у нефеміністок із феміністками?
Читаючи висловлювання респондентів, я вкотре переконана: якби справді наше українське суспільство наближалося до рівних прав і можливостей жінок та чоловіків, то купа проблем і власне непорозумінь відпали б самі собою. А це значить, що фемінізм як рух за рівність прав жінок і чоловіків актуальний і сьогодні.
Так, згідно зі згадуваним дослідженням, більша частка прихильників фемінізму виявляється саме серед жінок. Серед опитаних жінок 52,3% вважають себе феміністками, серед опитаних чоловіків вважають себе феміністами лише 13,7%.
Загалом майже удвічі більше опитаних не вважають себе феміністами/феміністками – 61,2% проти 38,8%. Чи є між ними щось спільне? Як виявилося – дуже багато.
- 62,6% нефеміністів/ок підтримують ідею рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.
- 51,6% не погоджуються з тим, що ідеї фемінізму суперечать сімейним цінностям.
- 65,8% цілком погоджуються, що феміністка може бути жіночною та сексуальною.
- 67,3% підтримують ідею про те, що фемінізм передбачає рівномірний розподіл обов’язків з хатньої праці та догляду за дітьми між подружжям/партнерами.
80,4% погоджуються з думкою, що феміністки виступають проти насильства та сексуальних домагань.
Як нефеменістки, так і феміністки переконані, що сьогодні насамперед необхідно боротися проти домашнього насильства: про це говорять 74,3% нефеміністів/ок та 93,2% феміністів/ок.
На другому місці за важливістю для нефеміністів/ок опинився пункт про “створення умов для поєднання жінками роботи та материнства” – його обрали 57,9% згаданих респондентів. Це також було важливим і для 78,6 % феміністів/ок.
Третім найбільш важливим питанням, яке слід розв’язувати уже сьогодні, нефеміністи/ки вважають “зменшення рівня сексуальних домагань” – 56,8%. Про це говорять і 88,6% феміністів/ок.
Подивіться, нам усім однаково болить.
До прикладу, мене бісить, що жінка отримує меншу зарплату тільки через те, що вона жінка, що у неї немає права розпоряджатися своїм тілом, і чоловіки (переважно) визначають, на якому етапі вагітності їй можна робити аборт або й взагалі не дозволяють цього (привіт, Техасе! І хоч дію цього закону призупинили, чи це сталося б, якби не бурхлива суспільна дискусія навколо нього?).
Водночас чоловіки зазвичай “вигрібають” за те, що вони повинні фінансово утримувати родину, причому не тільки свою – а й своїх батьків, батьків своєї дружини, і, ймовірно, уже навіть дорослих своїх дітей. Тиск – бути у всьому першим, сміливим. Чоловіки не плачуть, ага!
Отримати відпустку із догляду за дитиною – це поки що привабливо звучить у законодавстві, на практиці ж – або родина відмовляється від цієї відпустки, тому що зарплата чоловіка є вищою, або роботодавець всіма правдами і неправдами намагається не відпускати “цінного працівника”…
Сьогодні мені як жінці доводиться виборювати свободу вибору для себе. Але я дуже сподіваюсь, що у моєї чотирирічної дочки у її 18 років свобода вибору буде “за замовчуванням”, а не як винагорода за стійкість поглядів і сміливість дій.
Бо це потрібно всім нам.
Ірина Виртосу, спеціально для УП. Життя
Матеріал створено за підтримки посольства Федеративної Республіки Німеччина
