У Раді ініціюють “заборону антисемітизму”: про що законопроєкт і чи розв’яже він проблему

У Верховній Раді зареєстрували законопроєкт, спрямований на протидію та запобігання антисемітизму, а також його виявам в Україні. Картку проєкту закону опублікували на офіційному сайті парламенту кілька днів тому, однак його текст виклали лише 23 лютого. ZMINA попросила В’ячеслава Ліхачова, керівника Групи моніторингу прав національних меншин, який понад 20 років досліджує питання антисемітизму в Україні, прокоментувати законодавчу ініціативу. Фахівець каже, що запропоновані зміни не розв’яжуть проблеми, а також вбачає в поданні документа ймовірну спробу Офісу президента підстрахуватися на випадок репутаційних ризиків у світлі протестів проти проєкту Меморіального центру Голокосту “Бабин Яр”.  

Фото: Сергій Людкевич

Що пропонує законопроєкт 

На розгляд Верховної Ради документ вніс народний депутат від партії “Слуга народу” Максим Бужанський. Крім того, ініціаторами законопроєкту стали ще 50 народних обранців, переважна більшість яких походить з цієї ж політсили. 

У пояснювальній записці до документа пишуть, що “Україна є багатонаціональною та, в принципі, толерантною державою. Але, на жаль, постійно фіксуються випадки вандалізму та hate speech (мови ненависті. – Ред.), пов’язані з антисемітизмом”.

Автори законопроєкту також вбачають, що “відсутність в українському законодавстві чіткого визначення поняття “антисемітизм” не дозволяє належним чином класифікувати злочини, вчинені на його основі”.    

Тож у проєкті закону пропонують окреслити антисемітизм як “певне ставлення до осіб єврейського походження, яке виражається в ненависті щодо них”. За основу цього визначення взято робочу дефініцію антисемітизму від Міжнародного альянсу пам’яті жертв Голокосту:

“Антисемітизм – це певне сприйняття євреїв, яке може виражатися як ненависть до євреїв. Риторичні та фізичні прояви антисемітизму спрямовані на євреїв чи неєвреїв та/або їхнє майно, на єврейські громадські установи та релігійні споруди”. 

Також у законопроєкті подають перелік основних виявів антисемітизму, серед яких:

• заклик, приховування або виправдання вбивства чи заподіяння шкоди особам єврейського походження, зокрема через радикально-ідеологічні переконання або екстремістські релігійні погляди;
• висловлення неправдивих відомостей, стереотипних, ненависницьких і таких, що озлоблюють, заяв про осіб єврейського походження;
• публічні висловлювання, пов’язані із засудженням осіб єврейського походження як колективно відповідальних за реальні чи уявні правопорушення, скоєні однією особою або групою осіб незалежно від етнічного походження чи віросповідання;
• заперечення Голокосту;
• виготовлення, розповсюдження будь-яких матеріалів, що містять антисемітські висловлювання, а також публічне використання матеріалів, символів та зображень антисемітського змісту;
• заклики до антисемітизму.

Зараховують до виявів антисемітизму й умисне пошкодження або руйнування споруд, що належать особам єврейського походження, єврейським громадам та громадським єврейським організаціям, а також релігійних або культових споруд з мотивів антисемітизму, умисне пошкодження, руйнування або осквернення місць поховань осіб єврейського походження, пам’ятників, пам’ятних знаків, присвячених особам єврейського походження, з мотивів антисемітизму, вияви антисемітизму щодо осіб неєврейського походження, які ідентифікували себе як осіб єврейського походження. 

Отже, задля протидії та запобігання антисемітизму в Україні в проєкті закону хочуть “заборонити антисемітизм та його прояви”. 

За порушення ж закону пропонують встановити цивільну-правову та кримінальну відповідальність через внесення словосполучення “прояви антисемітизму” до 161-ї статті Кримінального кодексу “Порушення рівноправності громадян”. Нардепи також зареєстрували відповідний законопроєкт для реалізації положень своєї першої ініціативи.  

Водночас 161-ша стаття вже передбачає відповідальність, зокрема, за умисні дії, спрямовані на розпалювання національної та релігійної ворожнечі й ненависті. Однак правоохоронці, хоча подекуди й відкривають за нею провадження в інцидентах, які стосуються антисемітизму, належно їх не розслідують. 

Як документ оцінює фахівець 

У коментарі ZMINA  керівник Групи моніторингу прав національних меншин при Конгресі національних громад В’ячеслав Ліхачов зазначає: проблема антисемітизму в Україні об’єктивно є, утім запропонований варіант не сприятиме її розв’язанню. 

Зокрема, Ліхачов зауважує, що є питання насамперед до запропонованого визначення антисемітизму: 

За всієї поваги до Міжнародного альянсу пам’яті жертв Голокосту мені видається дивним таке розмите визначення явища, яке передбачається заборонити. Крім того, у терміні альянсу не йдеться про те, що антисемітизм або будь-який його вияв – це злочин. А йдеться про те, що ті вияви антисемітизму є кримінальними, які визнано такими згідно з національним кримінальним законодавством. Наприклад, заперечення Голокосту в деяких країнах. “Заборонити антисемітизм” нікому, крім пів сотні українських депутатів, і на думку не спадало.

Ліхачов додає, що серед запропонованих авторами документа виявів антисемітизму немає, власне, спричинення євреям тілесних ушкоджень або вбивств на ґрунті ненависті, хоча є “заклик” і “виправдання” вбивства чи заподіяння шкоди:

“Крім того, антисемітизмом, на думку авторів законопроєкту, є дії, не тільки вчинені, “зокрема, через радикально-ідеологічні переконання або екстремістські релігійні погляди”. Іншими словами, будь-який заклик до заподіяння шкоди будь-якій “особі єврейського походження” безвідносно мотиву заклику є антисемітським. Так, наприклад, вислів “Коломойський повинен повернути Україні нелегально виведені за кордон капітали” за текстом цього закону може бути антисемітським закликом”. 

Водночас, продовжує експерт, лише в деяких інших пунктах зазначено, що йдеться про дії, вчинені “з мотивів антисемітизму”, але не у всіх:

“Це грубо порушує всі можливі варіанти наявних у світі підходів до протидії злочинам на ґрунті ненависті”. 

Згідно з нещодавнім дослідженням Об’єднаної єврейської общини України, у 2020 році рівень антисемітизму в Україні не змінився. Загалом минулого року ОЄОУ зафіксувала 49 випадків прямого антисемітизму. Дослідники Групи моніторингу прав національних меншин, крім того, зафіксували збільшення злочинів на ґрунті антисемітизму, пов’язаних з насильством. 

Тож, на думку дослідника Ліхачова, зрозуміло, чому у ВР зареєстрували такий проєкт закону. 

“Єврейські громадські організації втомилися від ситуації, коли за антисемітську мову ворожнечі практично ніколи нікого не карають, а в разі вчинення серйозніших злочинів на ґрунті антисемітизму, пов’язаних із заподіянням шкоди людям або майну, вкрай рідко офіційна кваліфікація враховує мотив ненависті”, – каже фахівець. 

Однак він переконаний, що впевненість деяких єврейських громадських організацій та депутатів у тому, що головна проблема, яка заважає карати за розпалювання ненависті щодо євреїв, – це відсутність визначення антисемітизму, є помилковою: 

“Наразі є дві причини, які заважають цьому, – некомпетентність і неефективність правоохоронних органів та недосконале формулювання 161-ї статті. Однак недосконалість формулювання не вирішити доповненням переліку того, на що можуть бути спрямовані умисні дії, словосполученням “прояви антисемітизму”. Є комплексні проблеми, що стосуються юридичної кваліфікації мови ворожнечі й злочинів на ґрунті ненависті, які необхідно розв’язувати системно, а не додатковими словосполученнями”. 

Ліхачов також вважає, що подання проєкту закону нашвидкуруч можна пояснити суспільними процесами, які відбуваються навколо увічнення пам’яті жертв Бабиного Яру: 

“Наразі підтримкою Офісу президента користується проєкт Меморіального центру Голокосту “Бабин Яр” (МЦГБЯ). Основними спонсорами цього проєкту є російські бізнесмени, згідно з термінами законопроєкту, “єврейського походження”. Насамперед Михайло Фрідман. Близькість господарів проєкту до Кремля викликає в українському суспільстві сумніви в чистоті їхніх намірів, а конкретні дії – відторгнення (останні скандали були пов’язані з будівництвом будівлі меморіальної синагоги на території православного кладовища)”.

За словами фахівця, значна частина української єврейської громади активно виступає проти цього проєкту. Буквально цими днями, як розповідає Ліхачов, у Київраді відбуваються вельми напружені дискусії щодо виділення МЦГБЯ ділянок землі в Бабиному Яру для облаштування меморіалу.

Для імітації підтримки проєкту днями ініціювали лист, який підписали переважно рабини й керівники організацій, пов’язані з єврейською громадою Дніпра та афілійованими з нею структурами, стверджує дослідник.

“Загалом, я вважаю, що Офіс президента попросив Дніпровську єврейську громаду просто тому, що вона в нього під рукою, підтримати проєкт, який офіс зі своїх причин лобіює. Натомість партія влади запропонувала швидко протягнути через парламент закон про боротьбу з антисемітизмом, про який дніпровський офіс Об’єднаної єврейської общини давно мріяв. З огляду на те, коли поширили лист і коли подали законопроєкт, усе робилося поспіхом, а судячи з тексту документа, практично на коліні, – міркує Ліхачов та підсумовує: – Можливо, Офіс президента в такий спосіб одночасно хоче підстрахуватися на випадок неминучих репутаційних ризиків у світлі протестів проти проєкту МЦГБЯ. З одного боку, противників проєкту тепер можна буде визначити як антисемітів. А з іншого – в тому випадку, якщо подолати суспільну протидію не вдасться, в разі подальших звинувачень в антисемітизмі на міжнародній арені можна буде виправдовуватися фактом ухвалення відповідного закону”. 

ZMINA також звернулася по коментар до Об’єднаної єврейської общини України, де зазначили, що всіляко підтримують законопроєкт і впевнені: він може ефективно працювати. Представник організації додав, що на підтримку ухвалення визначення антисемітизму до Верховної Ради передано листи від 119 єврейських громад. Утім, в ОЄОУ відмовилися коментувати висновки В’ячеслава Ліхачова щодо законопроєкту. 

ZMINA готова надати можливість висловити свої думки щодо проєкту закону всім зацікавленим сторонам.