Життя в окупації: чи впливає цей досвід на ставлення інших українців – соцопитування

Між українцями, які проживали на тимчасово окупованих територіях (ТОТ) та в зоні бойових дій, і тими, хто не має такого досвіду, невелика соціальна дистанція. Втім, люди без досвіду окупації та проживання в зоні бойових дій дещо більше дистанційовані та менш готові взаємодіяти з тими, хто такий досвід мав.

Про це свідчать результати дослідження ОПОРИ “(Ро)зʼєднані: Поляризація в українському суспільстві”.

Опитаним респондентам запропонували оцінити людину з наборами різних характеристик і досвідів, таких як конфесійна належність, участь у воєнних діях, мова спілкування, факт переміщення та споживання російського контенту.

Жодна окрема характеристика не викликала серед опитаних яскраво виражених негативних чи позитивних реакцій і не сприяла більшому дистанціюванню від описаних персонажів. Утім, якщо збігаються кілька негативних характеристик, прихильність до людини зменшується. 

Дослідження показало, що українці нейтрально ставляться до тих, хто виїхав за кордон і залишився в Україні. Українці за кордоном схильні вважати, що їхні співгромадяни, які проживають в Україні, схильні їх засуджувати, тоді як українці в Україні не мають таких емоцій щодо своїх співгромадян. 

Голова правління ОПОРИ та Глобальної мережі національних спостерігачів за виборами (GNDEM) Ольга Айвазовська зауважила, що російський народ своєю війною зробив вибір за багатьох українців і вони змушені були покинути Україну. Вона зазначила, що багато із шукачів тимчасового захисту мають почуття провини, що вони не вдома. 

Вона закликала відмовитися від позиції парламентарів, які вважають, що пасивне виборче право жінкам, які більш ніж пів року перебували за кордоном, надавати неможливо, наводячи аргументацію, що “вони порушили ценз осілості і не можуть більше балотуватися до парламенту або на президентську посаду, тому що вони не страждали своїм народом”.

“Найбільша помилка для цієї держави – це свідомо втрачати людей і міряти біль, який ми пережили тут в Україні або за кордоном”, – прокоментувала Ольга Айвазовська. 

Заступниця голови Верховної Ради Олена Кондратюк повідомила, що, спілкуючись із багатьма українками за кордоном, вона помітила, що в них неймовірне почуття гідності та патріотизму, що може стати об’єднавчим фактором українців.

Вона розповіла, що наразі в українок за кордоном виникають сумніви, чи обміняти дійсну безпеку на освіту своїх дітей.

“Діти за кордоном можуть здобувати кращу освіту – як шкільну, так і університетську, ніж в Україні. Це треба визнати. Особливо це стосується 16–17 років, абітурієнтів, особливо хлопців”, – прокоментувала вона. 

Найкраще ставлення до тих, хто служить в армії та відмовився від російського контенту, найгірше – до тих, хто ухиляється від служби та споживає російський інформаційний продукт. 

Помітно гірше опитані ставляться до людини, яка не розірвала звʼязків з російським інформаційним простором (незалежно від того, що саме вона дивиться: російські новини, розважальний контент чи російську опозицію) та ухиляється від військової служби. Її оцінюють значно гірше, ніж тих, хто має чітко виражену україноцентричну позицію. 

Соціальна дистанція між військовими й цивільними невелика, однак військові та їхні родини більш дистанційовані щодо цивільних. Неприязнь цих груп одна до одної також незначна, однак серед військових та їхніх родин неприязнь до цивільних трохи вища.

Після презентації результатів опитування в Києві, відбулось обговорення його результатів у форматі Chatham House і . Колишній військовий та правозахисник, який пережив поранення, наголосив на передбаченні в законодавстві можливості демобілізації для військових. Він назвав систему мобілізації несправедливою, адже цивільні закривають питання донатом, коли захочуть і в тому розмірі, який самі вирішать, тоді як значна частина військовослужбовців щодня ризикує своїм життям і вже потребує відпочинку. 

Між російськомовними та українськомовними соціальна дистанція незначна, тобто вони готові взаємодіяти одне з одним. Утім, українськомовні дещо більш дистанційовані щодо російськомовних. Вони схильні відповідати, що російськомовні не заслуговують на довіру. А російськомовні скептичні щодо того, щоб дружити з тими, хто розмовляє переважно українською.

Представники ПЦУ та УГКЦ помітно соціально дистанційовані від представників УПЦ МП (тобто менш готові з ними взаємодіяти), а останні декларують краще ставлення до ПЦУ і греко-католиків. Неприязнь також помітно вища серед ПЦУ й греко-католиків стосовно УПЦ МП, ніж серед останніх щодо парафіян ПЦУ й УГКЦ.

Опитування виконав Київський міжнародний інститут соціології з 11 до 30 вересня 2024 року, провівши 2 055 онлайн-інтерв’ю, з яких 1 855 – з українцями, що перебувають на територіях, підконтрольних уряду України, а 200 – з громадянами, які з початком повномасштабного вторгнення Росії виїхали за кордон.